До Дня вишиванки «Про Захід» підготував для вас добірку фактів про закарпатську вишивку та її унікальність. Бо наша вишита сорочка не просто історичний атрибут, це – цілий пласт культури, причому настільки різноманітний, що чи не в кожному районі традиції, техніка та кольорова гама вишивки кардинально різняться. Провідником у яскравому світі закарпатської вишивки нині став для нас багаторічний дослідник цієї теми, відомий художник і викладач Роман Пилип. Разом ми відібрали десять цікавих фактів про нашу вишиту сорочку.
1.Коли у нас почали вишивати сорочки
Безумовно, прикрашати одяг людина почала ще з тих давніх часів, коли навчилася виробляти полотно і зшивати його. І хоча нині дослідники не можуть точно сказати, коли на теренах нашого краю з’явилися перші вишиті сорочки, вважається, що це сталося у дуже давні часи. Однак найдавніші вишиванки, які збереглися у місцевих музеях, датуються лише ХІХ століттям.
2.Якою була функція вишитої сорочки
Вишивка здавна виконувала три функції: скріплювала полотнище, маскувала шви і, звісно, прикрашала. Однак це ми говоримо про практичні функції, а була ще дуже важлива четверта – оберегова. Дослідники стверджують, що наші предки вірили в захисну силу сорочки (недарма дітей хрестили у чоловічій сорочці), вважаючи, що злі сили можуть перейти на людину через отвори у ній. Саме тому отвори сорочки (рукава, горловину) вишивали, використовуючи «захисні» орнаменти. На Тячівщині було також заведено вишивати на нагрудній частині сорочки невеличкий хрестик, який мав оберігати людину.
3.Якими були найдавніші кольори вишиванок
Давня вишивка не була кольоровою, вишивали білим по білому (хоча натуральні нитки з льону, конопель чи вовни не були ідеально білими). Лише згодом у вишивці почали з’являтися кольори, перші – червоний та синій (тоді як для решти території України характерними були червоний та чорний). Лише на початку ХХ століття, в роки другої промислової революції, мешканці наших сіл отримали доступ до кольорових ниток і фарб – саме тоді й з’явилися вишиті сорочки із буйством кольорів. Та навіть в той час у багатьох регіонах нинішнього Закарпаття у вишивці продовжували домінувати червоно-сині відтінки, інші кольори їх тільки відтіняли.
4. Якими були найдавніші орнаменти вишиванок
Давні орнаменти були виключно геометричними і не просто так – це було продиктовано самою структурою полотна і традиційною технікою вишивання за лічбою ниток. Ближче до середини ХХ століття відбулися зміни не тільки в кольорі, а і в орнаментах. Саме тоді почала з’являтися у вишивці гладь, квітчасті мотиви (особливо це спостерігається в угорській традиційній вишивці, а на також на Великоберезнянщині). Дівчата почали порушувати давні традиції і навіть перешивали на сорочки візерунки з фабричних хусток. Загалом дослідники відзначають, що місцеві жінки не любили робити копії сорочок. Навіть якщо традиції вишивки передавали в одній родині з покоління в покоління, вишивка матері і доньки відрізнялася, кожна з них вносила щось своє у поєднання кольорів чи орнаментів. Дослідник Роман Пилип, наприклад, не бачив упродовж років досліджень жодних двох однакових вишитих сорочок.
5. Яким є найпоширеніший орнамент закарпатської вишивки
Мабуть, найпоширенішим і найдавнішим орнаментом нашої вишивки є ромб, який зустрічається у дуже різних конфігураціях: з ріжками, петельками, зубцями, гачками тощо. Ромб є символом землі, засіяного поля, плодючості. Дуже популярною у нас була також кривуля – хвилястий орнамент щонайменше з дев’ятьма видами варіацій. Кривуля – це символ води, такий собі вуж. Також на вишиванці часто зображували символічне дерево життя, хрести, квіти та багато іншого.
6.Коли дівчина починала вишивати
Зазвичай місцеві дівчата вчилися вишивати змалку, а до своїх перших сорочок приступали років у сім. Для дівчинки власноруч вишита сорочка була ознакою дорослішання. Кожна дівчина намагалася замолоду навишивати собі сорочок на роки вперед, адже з віком зір погіршувався і старші жінки вишиванням займатися вже не могли. Заміжня жінка вишивала вже не стільки для себе, як для всієї родини. Нові сорочки намагалися виготовити до Великодня, працювали в зимовий період, коли були більш вільними від сільськогосподарської роботи. Дівчата вишивали на вечорницях, втілюючи у візерунках усі свої сподівання і мрії про щасливе подальше життя. Пишна яскрава вишивка була свого роду віддушиною, арт-терапією для жінок, які звикли багато і важко працювати.
7. Якою була чоловіча вишита сорочка
Чоловіча вишиванка, порівняно з яскравою і пишною жіночою, була значно скромнішою. У наших музеях є дуже мало таких сорочок, вони куди менш вивчені і погано збереглися. Це пов’язано з тим, що міська чоловіча мода проникла у наші села набагато швидше за жіночу. Чоловіки швидше почали носити звичайні сорочки, капелюхи, брюки тощо, носили також і речі мілітарні, тобто атрибути військової форми. На багатьох фотографіях початку ХХ століття видно, що на весіллі дівчина була вбрана у традиційний вишитий одяг, тоді як наречений був уже в «анцугу» – звичайному міському костюмі.
8. Чи вишивали сорочки чоловіки
Чоловіки сорочок не вишивали, це було суто жіночим ремеслом. Але вишивати вони вміли, бо саме чоловіки здавна займалися прикрашанням зимових шкіряних кожухів. Оздоблювати грубу шкіру було фізично важко, жінки цю роботу виконувати не могли. Тож, можна сказати, кушніри-чоловіки теж мали стосунок до вишивання.
9. Що відрізняє закарпатську вишивку від інших
Дослідники виявили, у своїй основі традиційна закарпатська вишивка є такою ж, як і загальноукраїнська – про це свідчать і тип строю сорочки, і однакові назви елементів сорочки, і спільна орнаментика. Але є й відмінності, бо закарпатська вишивка вирізняється надзвичайно великою локальною різноманітністю. Загалом прийнято розрізняти 4 типи вишиванок: гуцульські, бойківські, лемківські та долинянські (які у свою чергу поділяються ще на кілька). Але це дуже умовний поділ, тому що у нас географічне різноманіття спричинило певну відокремленість населених пунктів, що створило різницю в діалекті, одязі, традиціях і навіть вишивці. Такого різноманіття вишивки більше ніде в Україні немає, до того ж традиції вишивання у нас постійно змінювались, зазнаючи впливів.
Наведемо один цікавий задокументований приклад. Хлопець із Тячівщини у 20-х роках минулого століття одружився з дівчиною з Румунії. Вона привезла до села свої вишиванки, які ми нині називаємо волоського типу (з квадратною горловиною). Ці сорочки так сподобалися селянам, що на наступний Великдень усе село пошило і вишило собі саме такі. А згодом сорочка такого типу поширилася на всю долину річки Тересви і стала там традиційною.
10.Чому традиція закарпатської вишивки занепала
Аби пошити і вишити сорочку, потрібно було важко попрацювати. Першими втратили ці традиції мешканці міст (передовсім Ужгород та Мукачево), потім індустріалізація та міська мода дійшли й до сіл. Простіше стало купити собі одяг, ніж довго його вишивати. Традиція була втрачена. На жаль, нащадки часто не розуміли цінності одягу, який так важко вишивали їхні предки, і викидали його.Нині інтерес до вишиванки відроджується, жінки знову хочуть мати сорочку, створену власноруч, свій унікальний оберіг. Однак мають місце і негативні явища масової культури, коли вишиванку одягають, не розбираючись, якого вона типу і з якого регіону, які на ній зображені символи і про що вони говорять. Носити вишиванку треба відповідально, без шароварщини. Бо це – наш культурний код, який треба відчувати серцем.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Фото – зі сторінки Михайла Марковича у «Facebook»
