Роки 2014 та 2015 в обласному центрі Закарпаття запам'яталися появою одних та зникненням інших газет. Це означає, що друковані ЗМІ в регіоні, на жаль, ще не закріпилися на ринку настільки, аби повністю окуповувати себе. А закарпатські читачі ще не настільки полюбили творчі колективи редакцій, аби бути готовими скинутися грошима і підтримати ЗМІ на плаву. Ну десь так, як це свого часу було із телеканалом ТВі до його майже рейдерського захоплення.
У березні 2014-го року на Закарпатті припинила вихід газета “Старий Замок “Паланок”, яка мала багаторічну історію, розповсюджувалася у всій області. Де-факто газета була у сфері впливу народних депутатів України Віктора Балоги та Василя Петьовки. В останні роки редакція повністю, що називається, сиділа на дотаціях. Одного дня засновник просто вирішив припинити друк. На той час так склалася ситуація, що усі творчі працівники мали, куди піти працювати, тож журналісти без роботи на вулиці не залишилися. Відповідно, не було бажання хоч щось зробити, аби переконати засновника не припиняти вихід видання. Зрештою, цього й не потрібно було робити, оскільки особливої популярності на медіаринку газета у 2014 році вже не мала (на відміну від попередніх років).
Натомість 2014-го року багато читачів-ужгородців гортали міську газету “Унгвар”. Зокрема й тому, що вона безкоштовно роздавалася у найбільш людних місцях. Реальним власником газети вважався депутат Ужгородської міської ради Андрій Погорєлов, син міського голови. Відтак, контент газети створювався відповідний – міська влада хороша, всі решта – негідники. У 2014 році Андрій Погорєлов балотувався до парламенту, як самовисуванець, тож в “Унґварі” подавалася супутня інформація, відверта джинса на одну тему.
Редакція намагалася залучити рекламодавців, наголошуючи саме на тому, що газета роздається безкоштовно, відтак потрапить туди, де видання з лотка може не дійти. Втім, не спрацювало, і після виборів газета припинила друк. Враховуючи, що кандидат здобув у перегонах місце у другому десятку, можна констатувати – жодного агітаційного впливу “Унгвар” на читача не справив. І це добре. Щодо творчих працівників, то матеріали соціальної тематики в газеті робили позаштатні журналісти на гонорарній основі, а кілька людей, які були у штаті, залишилися працювати на Інтернет-сайті, який також вважається власністю Андрія Погорєлова і наразі функціонує.
Наприкінці 2014 року через фінансові труднощі припинив виходити обласний тижневик “Срібна Земля-Фест”. Ця газета видається у краї із 1996 року. На той час її можна було вважати взірцем журналістики області. Перш за все тому, що її засновниками і власниками стали практикуючі газетярі, а у штат видання потрапили на правду кращі трударі пера Закарпаття. За 19-річну історію газета пережила багато, і так сталося, що на момент призупинення виходу у світ у редакції вже не було штатних кореспондентів, усі автори дописували на гонорарній основі.
У січні 2015 року тижневик відновив свій вихід. Головний редактор і співвласник видання Василь Ільницький у слові до читача конкретизував про фінансові проблеми. Зокрема, у травні 2015 року собівартість номера становила 1.2 грн, а у грудні – вже цілих 3.22 грн. Усе – через стрибання курсу, і віддзеркаленням цього на ціні друкарських послуг. Наразі редактор каже, що питання щотижневого виходу газети точно вирішене на перший квартал року, відтак закликав читача оформити передплату на лютий-березень.
Разом із 2014 роком пішла в історію й міська муніципальна газета “Ужгород“ . В кінці 90-х років хтось із міської влади придумав, що місто повинно утримувати власну муніципальну газету. Ну і створили відповідне комунальне підприємство. Попри те, що через це видання пройшло багато практикуючих журналістів, які знайшли гідне місце у медіасфері краю, “Ужгород” по суті завжди лишався “бойовим листком” міської влади, платформою для розміщення похвальних од депутатам. А працівників комунального господарства та бюджетної сфери фактично змушували оформляти передплату. Тому намір міської влади закрити газету можна лише привітати. Теперішній склад редакції – кілька творчих працівників, – не зробили спроби перетворити газету на приватне видання. Це свідчить, що “Ужгород” на медіаринку таки не потрібен.
Із 2015 року перестала друкуватися багаторічна газета “Європа-Центр”, яка орієнтувалася на російськомовну аудиторію області. Головний редактор Володимир Кривошапко у коментарі місцевому телеканалу також поскаржився на вартість поліграфічних послуг, відзначивши, що наприкінці 2013 року собівартість друку примірника становила 87 копійок, а наприкінці 2014-го – вже 2.27 грн. Редактор сказав, що до знайдення “економічного підґрунтя” газета не виходитиме. Штатних журналістів у видання не було, контент складався, в основному, із підбірки місцевих новин, що були вже відомі з Інтернет-ЗМІ, а також з “інформаційно-розважальних” передруків про все і вся з тієї ж світової мережі.
Колись цю газету заснував і навіть певний час значився її редактором виходець із Закарпаття, голова Одеської ОДА часів Януковича, а нині – нардеп-самовисуванець Едуард Матвійчук. Неясно, чи має тепер він якесь відношення до газети.
У 2015 році на лотках обіцяє з'явитися багаторічна газета “Срібна Земля”. Вона – яскравий приклад історії яскравого злету і… повної деградації. На початку 1990-х років видання заявило про себе як якісно нове, у порівнянні із тодішніми “партійними агітками”. Засновником видання став тодішній народний депутат України Віктор Бедь, який є власником редакції та бренду й до сьогодні.
Втім у 1996 році кращі журналісти цього видання, через непорозуміння із засновником, створили уже згадувану газету “Срібна Земля-Фест”.
З роками “Срібна Земля” зійшла на маргінес, перетворившись, по суті, у внутрішнє видання для приватних структур, пов'язаних із засновником редакції. Зокрема, ключовими на шпальтах стали новини із життя сфери адвокатів та приватного навчального закладу, до яких мав відношення Віктор Бедь. Певний час газета не виходила взагалі.
Наразі видання має нового редактора та кількох молодих журналістів. Втім, насмілимося спрогнозувати: “Срібна Земля” уже ніколи не буде зразка початку часів Незалежності України. Це все одно, що тюнінгувати “копійку” – кращим авто не стане, бо просто віджило свій час.
Чи утримаються на плаву закарпатські газети нинішні; чи з'являться ще нові видання? Цього року, скоріш за все – так, бо на носі вибори, відтак місцеві політичні діячі просто марять володіти власними ЗМІ. Але після виборів ці газети, найімовірніше, зникнуть, відтак споживач інформації наочно побачить, що насправді то були зовсім і не ЗМІ, а просто агітаційні листівки, гарно або ж не дуже замасковані під повноцінні газети. Час покаже.
Уже зараз закарпатському споживачеві інформації лишається згадувати, що колись в області повноцінно працювали і щотижня виходили: “Закарпатський калейдоскоп”, “Орбіта”, “Единство-плюс”, “Молодь Закарпаття”, “Вест-експрес”, “Карпатський голос”, “Трембіта”, “Післямова”, “Вісті”, “Світогляд”, “Репортаж”… Це – далеко не повний перелік газет, які назавжди відійшли в історію закарпатського медіапростору. А деякі з них – на смітник історії.
Ярослав Гулан,
регіональний представник ІМІ
в Закарпатській області
