Погода Ужгород, Закарпаття 19 °C
Субота, 23 березня 2019 року
  Останні новини:
   

Проект «1939»: як ентузіасти збирають повну версію подій Карпатської України

березня 15
15:43 2019

 

Вже п'ять років у інформаційному просторі Інтернету активно працює сайт "Карпатська Україна", створений силами учасників проекту "1939.in.ua". Жоден із трьох засновників проекту не є професійним істориком, наприклад, ужгородець Андрій Ребрик працює редактором видавництва "Ґражда", киянин Іван Гоменюк – юрист і популярний історичний блогер, а ужгородський пластун Володимир Токач забезпечує технічну сторону роботи проекту. Однак ці троє лише на волонтерських засадах зуміли зібрати величезну збірку інформації про події Карпатської України, причому систематизували усе так, аби ця інформація сприймалася доступно для читача, особливо ж молодого віку. Як це вдалося зробити – "Про Захід" розпитував одного із засновників проекту Андрія Ребрика.

– Андрію, як виникла ідея цього проекту?

– Ідея давно витала в повітрі, бо про Карпатську Україну наче й написано багато, але інформація ця розпорошена, не систематизована. Ми хотіли зібрати усі матеріали разом, тож до 75-ліття Карпатської України, 5 років тому, запустили сайт, на якому кожен зможе знайти відповіді, які його цікавлять про історію Карпатської України. Назвали ми проект "1939", бо саме з цим роком пов'язані основні події цього періоду історії. Хоча публікуємо ми також інформацію, яка стосується попередніх років, тобто, намагаємося аналізувати процеси, завдяки яким взагалі з'явилася можливість створення Карпатської України.

– Звідки берете інформацію для наповнення сайту?

– Я хоч і не є істориком, але багато років цікавлюся темою Карпатської України, особливо участю у тих подіях пластунів. Співпрацюємо ми також із істориком Олександром Пагірею, дослідником Олексієм Корсуном, проектом "Історична правда" журналіста Вахтанга Кіпіані, велику увагу приділяємо спогадам безпосередніх учасників тих подій: Василя Ґренджі-Донського, Вікентія Шандора, Володимира Бірчака та інших.

 

 

– То як зробити так, аби цей величезний об'єм інформації сприймався легко і був цікавим не лише історикам, а й звичайним пересічним читачам?

– Це справді було основною нашою задачею. Бо книжки та монографії будуть читати далеко не усі, це цікаво одиницям. Тож ми вирішили публікувати матеріали у певній хронології і дозовано. Наприклад, спогади учасників про конкретний день, про конкретну подію, про конкретну людину. Звичайно, особливо насиченим на події був березень 1939-го, тож ми кожного дня публікуємо нову порцію спогадів очевидців, що відбувалося у 1939-му саме цього дня. Соцмережі допомагають нам розповсюдити цю інформацію якнайширше, і ми бачимо, що така коротка подача читачам зручна і цікава.

Але нам важливо не обмежуватися лише березнем, коли зацікавленість до подій Карпатської України зростає, адже подій було багато і в інші місяці, від листопада 1938-го до кінця квітня 1939 року. Тому ми цілорічно публікуємо щось цікаве і цілорічно привертаємо увагу читачів до такого ненав'язливого вивчення історії Карпатської України.  

 – Зацікавленість і відгуки на свою роботу бачите?

– Так, зацікавленість є велика. Причому спрацьовує і наша мета розказати про Карпатську Україну жителям інших областей України. Зараз статистика нам показує, що нас активно читає і Західна Україна, і центрально-східний регіон. За межами Закарпаття же про цю тему взагалі мало хто знає, тому цікавість є. Тим більше зараз, коли є певні паралелі з подіями на Сході країни.

– А на Закарпатті, як ви вважаєте, достатньо добре люди знають про події Карпатської України?

– Думаю, в загальних рисах знають, але так, щоб достатньо добре – ні. Школярам на вивчення цієї теми дають, здається, лише один урок. Ну, можуть ще факультативно до річниці Карпатської України зададуть якийсь реферат підготувати. Люди середнього віку, скоріше за все, будуть знати, що був такий от Волошин, хтось за щось воював, але так, без деталей. Просто нам батьки і діди цього не розповідали, в радянські часи взагалі намагалися в родинах про це не згадувати. Тому нині просвітницька робота є дуже важливою. Але вона не має активізовуватися лише до 15 квітня по рознарядці чиновників "зверху", а повинна бути постійною в контексті вивчення історії рідного краю. От, наприклад, у 2012 році Тарас Химич зняв прекрасний фільм "Срібна земля. Хроніки Карпатської України", і ми подарували 800 дисків районним бібліотекам. От мені дуже цікаво: чи взагалі з того часу хтось переглядав фільм, чи ті диски так десь запилені і лежать? На жаль, у нас дуже мало педагогів, котрі можуть і хочуть доступно пояснити дітям, у чому ж полягала особливість подій Карпатської України. Мабуть, це можна було би виправити участю педагогів у якихось проектах, грантах, які зрештою призвели би до заохочення школярів самим вивчати історію свого краю, почавши навіть із історії власної сім'ї. Якщо працювати в цьому напрямку, то хоч кілька дітей обов'язково зацікавляться і процес піде далі.

 

Сойм Карпатської України, 1939 рік

 

– А правда, що сайт вашого проекту постійно намагаються зламати?

– Так, він комусь дуже заважає. Останні три місяці кібер-атаки з Росії та Китаю стали особливо регулярними, і хакерам таки вдалося на певний час вивести сайт із ладу. Але ми успішно відновили роботу і зараз дуже активно публікуємо нові матеріали.

– Знаю, що у ці дні ви плануєте багато цікавих заходів...

– Так, серед них і презентація в Ужгороді журналу "Локальна історія", останній випуск якого присвячений Карпатській Україні, і погашення власної марки, випущеної до 145-ї річниці від дня народження Августина Волошина. До слова, річниця ця 17 березня припадає на неділю, і ми звернулися отців Василіанів, аби в церквах Закарпаття помолилися за отця Августина Волошина. На Красному Полі 17 березня також буде служба, присвячена пам'яті Волошина та панахида за загиблими.

– Правда ж, постать Августина Волошина нині є доволі політизованою, він уже не сприймається просто, як греко-католицький священик?

– Так, але він був перш за все священиком. Просто так уже склалися обставини, що саме він на той час був авторитетом № 1 у краї, тож вважав за правильне взяти на себе відповідальність за події в Карпатській Україні. От зараз багато хто звинувачує Волошина в тому, що відправив січовиків, "дітей" на смерть. Але він не відправляв, це було не його рішення. Він сказав членам Карпатської Січі: "Дійте по своїй совісті і вірі". А січовики вже самі вирішили таки стояти до кінця, захищаючи своє і наше.

– Досліджуючи цю тему, на вашу особисту думку, Карпатська Україна мала хоч один шанс вистояти?

– Абсолютно жодного. Всі бачили, що обставини складаються проти них. У тій ситуації можна було або не опирати і здатися, тим самим зберігши велику кількість життів, або боротися до кінця. Кожен учасник тих подій вирішував сам, як йому діяти. У січовиків вирішальну роль зіграло загальне національне піднесення, отже вони вирішили йти на жертви.

– Це було героїчно чи нерозумно?

– Це був їхній вибір. Я вважаю, що загиблі на Красному полі та у подіях до і після Красного поля померли в обороні, тому ми маємо їх шанувати і пам'ятати їхню жертву.

 

Евакуація Карпатської України

 

– Чи відома точна кількість загиблих у подіях Карпатської України?

– Достеменно ні. Ми орієнтуємося на приблизну кількість у 2500 осіб, але це ті, хто постраждав від листопада 1938-го до жертв угорських таборів у квітні 1939-го. Точні дані варіюються ще й тому, що мобілізація у березні 1939-го була дуже швидкою. Її оголосили 13 березня, а вже 15-18-го на Красному полі точилися бої. Фронт був розтягнутий – від Перечина до Ясіня. Найбільш точні дані подають чехословацькі архіви, дещо інакші цифри – в угорських і словацьких джерелах. Можливо, десь ще збереглися інші списки, але мені про них невідомо. Велика кількість документів Карпатської Січі, здається, була знищена під час тих подій.

Треба було у 90-х роках походити по селах і попитати старших людей – вони би точніше сказали, скількох у селі вбили під час подій Карпатської України. Нині це зробити вже важче, та й біда в тому, що мало хто цим хоче займатися.

– Тобто, тема Карпатської України ще, як слід, і не досліджена?           

– Безумовно, роботи є ще дуже багато. Через те, що багато хто з учасників подій Карпатської України емігрував, архіви зі спогадами та документами розкидані по всьому світу. Наприклад, нещодавно наш історик Олександр Пагіря випадково знайшов у архіві Українського наукового інституту Гарвардського університету велику кількість матеріалів часів Карпатської України. Що там є достеменно, мабуть поки ніхто не знає. А тим часом там можуть бути безцінні дані – треба лише їхати і опрацювати. Це цілком можливо, можна залучити гранти, молодих науковців відправити. Тобто, працювати ще є з чим – аби було бажання.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

 

 

 

Подібні новини



Популярні новини

Історія в кущах: на Кальварії є закинута секція із похованням доньки губернатора Григорія Жатковича (Фото)

    Історія

Кладовище на пагорбі Кальварія в Ужгороді є місцем, де можна вивчати історію краю. Там поховані відомі державні діячі, художники, письменники, лікарі, музиканти, ...