Мукачівець Віктор Стинич – мандрівник із досвідом. Він побував уже у 49 країнах світу, при цьому жодного разу не користувався послугами туристичних агенцій. Спершу він подорожував із дружиною, потім до них додалися діти, згодом долучитися вже просили друзі, а віднедавна Віктор почав проводити в Ужгороді тревел-зустрічі, під час яких досвідчені мандрівники діляться досвідом поїздок у різні країни. За короткий час ці зустрічі стали дуже популярними в місті, їх регулярно відвідують близько ста осіб, яким так само цікаві подорожі. То що ж так вабить людей у туризмі – дізнавався “Про Захід”.
– Вікторе, чому справді в останнє десятиліття ми, наші друзі, знайомі і незнайомі почали так активно цікавитися туризмом і відвідувати інші країни?
– Тенденція така справді є, і це дуже добре, бо, мандруючи, ми розширюємо своє мислення і уявлення про світ, дізнаємося про щось нове, відпочиваємо. Я би дуже хотів, аби якомога більше людей мали змогу і хотіли подорожувати, бо подорожі роблять нас іншими. Але, на жаль, не кожен поки це розуміє. Навіть мої друзі іноді не розуміють навіщо я знову кудись їду і витрачаю на це гроші, якщо за них можна купити щось корисне “у дім”, телевізор, наприклад. А я вважаю, що речі не можуть бути важливішими за ті враження, які ми отримуємо від подорожей. І враження поки для мене переважають.
– Коли ви почали подорожувати?
– Я ж на Закарпатті народився, тому в Угорщині та Словаччині бував ще у дитинстві. У 2001 році поїхав далі, у Неаполь, де працювала тоді моя мама. Мені надзвичайно сподобалося, і я захотів побачити щось іще. З кожним роком подорожей ставало все більше, тому сприяла і моя робота, бо багато років я працював комерційним керівником на кількох великих місцевих підприємствах і часто бував у закордонних відрядженнях. Але працювати – то одне, хотілося і відпочити. Тому почав подорожувати з сім'єю. Разом ми об'їздили майже всю Європу, а пік був минулого року, коли я з'їздив у 24 подорожі, з яких 10 були саме туристичними, спланованими мною.
– Чи траплялися у вас колись “проколи” в організації подорожі?
– Я розумію, про що ви, бо саме тому більшість людей не хочуть самі собі організовувати подорожі, бояться, що щось наплутають з квитками і готелями, не туди поїдуть, і подорож перетвориться на кошмар. У мене такого не було. І взагалі організація подорожі – це не така страшна процедура, як багато хто собі думає. Траплялися, щоправда, проблеми у дорозі, але не з моєї вини. Наприклад, одного разу рейс скасували буквально перед вильотом, тому довелося на ходу вигадувати, як можна потрапити у потрібне нам місто. Такі форс-мажори, звісно, не є приємними, але це теж досвід.
.jpg)
– З чого потрібно починати підготовку до подорожі?
– У мене все починається з квитків. Нині декотрі авіаперевізники пропонують дуже цікаві акції на перельоти. Наш із дружиною і сином рекорд – 300 гривень (у перерахунку з євро за курсом 2010 року) на всіх за переліт на італійський курорт Ріміні і назад, причому 150 гривень із цих 300 ми заплатили за багаж. Якщо я бачу на сайтах привабливі ціни на переліт до країни, де я ще не бував, одразу починаю придумувати, як би підлаштуватися під цю дату, аби скористатися можливістю. Зазвичай вартість квитків є однією з найменших складових бюджету всієї подорожі, але саме квитки “штовхають” все, бо коли є квитки, то вже, рахуй, назад дороги немає.
Також для мене дуже важливим є проживання. Знаю, що для багатьох туристів ця деталь стоїть на останньому місті: мовляв, куди занесло, там і заночуємо, щось знайдемо на місці, є на крайній випадок намет. А я у тому питанні “хворий”, мені потрібно знати наперед, де я ночуватиму. Тому і це я обов'язково продумовую і узгоджую наперед. Колись так само прискіпливо наперед продумовував і маршрут подорожі (зазвичай ми прилітали у певну країну, орендували автомобіль і їхали за маршрутом, не відхиляючись), а тепер ми вже стали вільнішими у плануванні і справді часто змінюємо плани на місці.
– Є країни, які вас розчарували?
– Албанія мене розчарувала, більше того, мені там було страшно, ми реально зраділи, коли нарешті виїхали звідти. Зазвичай туристів возять у південну Албанію, а ми з друзями на автомобілі поїхали у північну. Там дуже бідно, дуже брудно, люди дивляться вороже, на кожному кроці – звалища і розборки автомобілів. Мені там страшно було відійти від машини, аби покупатися у морі, бо я весь час боявся, що її вкрадуть. На одному перехресті нам просто на капот закинули малу дитину, а цілий натовп малолітніх і дорослих обступили машину, почали стукати у вікна і просити гроші. Мої діти у салоні тоді дуже налякалися, розплакалися. А коли їхали серпантином у горах, попереду нас їхав автомобіль з місцевими, котрі нас не пропускали і весь час пильно дивилися на нас у заднє вікно. Словом, пригод у нас було багато.
.JPG)
–А як у вас виникла ідея створити блог “Подорожуй”?
– Спершу цей був просто такий собі щоденник наших подорожей, а потім я зрозумів, що можу дати мандрівникам-початківцям багато корисної інформації, аби вони не витрачали час і були підготовлені. Загалом у майбутньому я бачу цей блог таким собі путівником по Угорщині, Словаччині та Хорватії. Навколо нас є дуже багато цікавих місць, де можна гарно відпочити. Угорщина – це не лише Ніредьгаза і Будапешт, а Словаччина – не лише Кощице і Братислава. І я хочу, аби закарпатці спробували з малого, поїхали недалеко, і теж захопилися подорожами. Зрештою, щоб побачили, що подорожі – це не надто складно і навіть не так дорого, як вони собі уявляють.
– Тревел-зустрічі ви організовуєте так само для того, аби викликати в людей цікавість до мандрівок?
– Тревел-зустрічі взагалі зараз стають модним форматом. Все більше людей подорожують і готові потім розповісти широкому загалу про свої враження і пригоди. Це дуже добре, і це стимулює інших теж щось подібне спробувати. Я вже давно хотів започаткувати такі зустрічі, але в Мукачеві, де я проживаю, цікавості до таких заходів менше, а от в Ужгороді, мені здається, активних людей і тих, хто цікавиться подорожами, набагато більше. Першу зустріч я дуже хотів зробити після того, як наша за карпатка Ірина Галай піднялася на Еверест. Я запрошував її розказати людям про свою подорож, але вона, так і не погодилась. Тому першу зустріч я провів сам. Якраз на той момент я повернувся з Ірландії, був під великим враженням від цієї країни, до того ж завдяки друзям мав для кожного гостя заходу чудовий подарунок – пиво і бокал відомої ірландської марки пива “Guinness”. Я очікував, що на зустріч прийде 10-20 друзів, а прийшли майже 60. Все пройшло дуже добре, і тоді я зрозумів, що ця тема нині справді актуальна і цікава багатьом.
На даний час ми провели вже 5 тревел-зустрічей: Ірландія з дегустацією пива, Ладакх (індійська частина Тибету) з Віктором Ганущиним і чаєм масала, Прованс з ужгородським фотографом Ларисою Угрин і нугою з прованським різдвяним чаєм, Норвегія з Олексієм Думою і дегустацією сиру “Гудбрансдален”. Цьогоріч була поки одна зустріч: капітан дальнього плавання Дмитро Будинський розповів про свої подорожі, пригощав традиційними цукерками мореплавців, з лакрицею, а також продавав свою книжку “Повний вперед”, гроші від якої за ініціативи автора передали зоозахисній організації “Барбос”.
Сьогодні, 7 лютого, у нас буде зустріч з першим “заїжджим” мандрівником, блогером і автором кількох книг про подорожі, львів'янином Максимом Беспаловим, котрий розкаже про свої подорожі на Шпіцберген. А ще ми пригостимо гостей в'яленою атлантичною тріскою. 22 лютого екскурсовод Аліса Смірна поділиться деталями своєї велоподорожі паломницьким шляхом Каміно де Сантьяго, у березні мандрівник з Чопа Ласло Дьорке розкаже про свої тривалі мандри Шрі-Ланкою і Мальдівами. Далі, на 22 березня, вже запланована зустріч із Тетяною Яловчак – першою українкою, котра піднялася на найвищі вершини усіх континентів. А потім буде зустріч з львів'янином Орестом Зубом, котрий побував вже у 100 країнах світу і є одним з найуспішніших блогерів України. Є ідея запросити Віктора Балогу розповісти про його мандрівку у Непал, навколо гори Кайлас. Мені здається, така зустріч могла би багатьох зацікавити.
.jpg)
– Скільки коштує вхідний квиток на такі тревел-зустрічі?
– Плата символічна, в рамках 40-50 гривень в залежності від місця проведення. Ця сума потрібна, аби покрити витрати на оренду залу, дегустацію, витрати спікера. Тобто, для мене це не є способом заробітку. Загалом такі зустрічі я проводжу раз на два тижні, за анонсами подій можна слідкувати на сторінці “Подорожуй” у соцмережах.
– А ви вже склали собі план подорожей на цей рік?
– Після вкрай насиченого минулого року я пообіцяв дружині, що ми кілька місяців не будемо нікуди їхати. Але вже на весну я маю плани, зокрема хочу відвідати ті країни Європи, де я ще не бував. Таких наразі є чотири: Греція, Мальта, Кіпр і Андорра.
Також я дуже хочу цього року здійснити подорож Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном і Таджикистаном, мрію влітку відвідати Шпіцберген, а восени – Іран. А у грудні маю плани на Чилі і Патагонію.
– Чи є для вас наразі недосяжні туристичні маршрути?
– Звісно. Недосяжність полягає у першу чергу у готовності заплатити потрібну сума грошей. Наприклад, я давно мрію потрапити в Антарктиду, але бюджет такої подорожі на нас із дружиною складе близько 15-20 тисяч доларів. Саме тому наразі я і захопився так ідеєю полетіти на Шпіцберген – “найпростішу” Арктику. Це значно дешевше, а сніги і крига, які так мене ваблять, там теж є. Звісно, від мрії я не відмовлюся, у найближчі роки здійсню її, бо, повторюся, подорожі – це прекрасно, і я дуже хочу, аби люди це зрозуміли.
.jpg)
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
