Здавалося б, безневинні дитячі пустощі обернулися міському другокласнику струсом мозку, гематомою пів-обличчя та тривалою реабілітацією. Звісно ж, підкріпленою довжелезним списком недешевих нині медикаментів. Так за прицільне потрапляння сніжкою йому “віддячив” розгніваний ровесник.
Про те, як сучасні діточки здатні в один момент перетворити безневинні ігри у жорстокі бої без правил, з кореспондентами syrmu.com.ua поділилась Людмила К., мама другокласника Михайлика, який навчається в одному з Радивилівських навчально-виховних комплексів. Нині хлопчикові призначено серйозне, дороговартісне лікування через діагностований струс головного мозку й травму голови. І лише кілька днів тому Михайлик зміг, нарешті, відкрити повіки: через страшний набряк дитина не могла бачити на одне око. А все почалося з того, що одного з перших зимових днів на шкільній перерві Михайлик з товаришами вирішили пограти у сніжки. І, знаєте, як воно буває в самий розпал цієї зимової розваги – хтось із гурту вправніше націлився – потрапив іншому за комір. Хтось комусь – у потилицю. Інший зловив гаву – отримав сніжкою по носі…Що раніше викликало б гучний дитячий регіт і позитивні емоції, і не розвинулось далі стимулу до більш влучних маневрів, у випадку з Михайликом мало не обернулось серйозним каліцтвом на все життя. Діти вже припинили гру, коли до Михайлика з-за спини підкрався його ровесник. Ображений за влучну сніжку, він з усієї сили вдарив його палицею по голові. Наступний удар припав розгубленому Михайликові просто в обличчя… Якийсь міліметр і – найстрашніше – дитина могла позбутися зору. Не встигни Михайлик відсахнутися від тієї важелезної палиці, яка цілила йому просто в очі…
Спокій батьків перервав телефонний дзвінок сина, який починався зі слів: “Мамо, ми просто пограли у сніжки…” Далі замість шкільних уроків на Михайлика чекало довготривале обстеження лікарів та болісні медичні маніпуляції. Свої вибачення за непристойну поведінку сина принесли потерпілій стороні й батьки халамидника, який взяв до рук палицю. Після профілактичної бесіди з дорослими він, нібито, усвідомив свою провину. І навіть пустив сльозу каяття. Залишається вірити, що малолітній винуватець добре засвоїть з цього моторошного випадку належний життєвий урок. А от Михайлик найближчим часом у ряди охочих покидатися сніжками вже точно не примкне.
Аби безневинні дитячі пустощі не закінчувались боями без правил з сумними для їхнього здоров'я наслідками, від подібних проявів агресії їх треба рішуче застерігати. Шукати найменшого зручного моменту, аби пояснити: нападати не можна. Чому ж діти звіріють? Чому дорослі ж вдають, що цього не помічають? Натомість, дитяча жорстокість чим рік – то більше вражає навіть найбільш стійку психіку. Лише погіршують ситуацію з проблемами незагнузданої дитячої поведінки жорстокі сценарії сучасних комп'ютерних “стрілялок” та квестів, в яких буквально потопає сучасне учнівство. Більшість із них побудована таким чином, що життя й успіх головного героя напряму залежить від того, скільки недружніх персонажів від ліквідує на шляху проходження наступного ігрового етапу. А що заважає умовно перенести ситуацію з монітора у реальний простір? – б'ють на сполох авторитетні психологи. Звиклі до кривавих картинок розправи над комп'ютерними опонентами, діти, нерідко, упускають з уваги той надважливий факт, що перед ними – не віртуальна, а жива істота. І напад з кулаками-палицями може спричинити цілком реальне каліцтво. Чи навіть “повну ліквідацію недружнього елемента”…Аби “GAME OVER” не перетворився для одних на виправну колонію, для інших – пожиттєвою інвалідністю (не хочеться про найгірше), виховуймо. Доки не стало пізно.
