">
Погода Ужгород, Закарпаття -2 °C
прозахід
новини західної україни
Неділя, 17 грудня 2017 року
 Останні новини:

В Ужгороді працює музей радіо і телебачення, в якому зібрані предмети, що допомагали журналістам протягом півстоліття (фото)

листопада 25
11:10 2017

Мало хто знає, що в Ужгороді є один дуже цікавий музей. Його ще у 2013 році почали формувати працівники Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії (телеканалу "Тиса-1" та радіостанції "Тиса FM"). Саме на базі обласної студії створили музей радіо і телебачення, в якому зібрані речі, що півстоліття допомагали у роботі журналістам, операторам, режисерам, дикторам, монтажерам та багатьом іншим працівникам радіо і телебачення.

Цікаво, що першим на Закарпатті з'явилося радіо – воно почало мовлення у 1945-му році, деякий час працюючи у приміщенні колишнього жупанату, а нині – Обласного художнього музею ім. Й. Бокшая. Перші же програми закарпатського телебачення вийшли в ефір області набагато пізніше – аж у 1968 році. Тож якщо перших закарпатських радійників нині, на жаль, вже немає серед живих, то перша генерація телевізійників ще й досі "у справі", даруючи можливість не лише на предметах, а і з живих розповідей дізнатися, як же працювала колись величезна закарпатська телевізійна родина.

Ідею створити свій музей працівники телерадіокомпанії виношували дуже багато років. Багаторічний працівник і головний інженер "Тиси" Володимир Герзанич, котрий і збирав техніку для нинішнього музею радіо і телебачення, зізнався, що шкодує про втрачені можливості. "Ми так багато років з колегами обговорювали: "А давайте зберемо музей! От би цей експонат у музей!", але руки до того ніяк не доходили. І дуже шкода, бо ми втратили цінні предмети, які нині би стали окрасою музею. Перша техніка, на якій ми працювали, виглядала би тут дуже органічно. Дещо з того ми зберегли, але дуже багато чого і втратили. Хоча втратили лише тому, що всі ті предмети були нашою щоденною робочою технікою. Ми її за браком іншої використовували просто до останнього "дихання". А коли вона вже ламалася, заміняли, стару же десь намагалися полагодити або просто закривали в якусь комірчину. Новій техніці раділи, тому про стару швидко забували. Її списували, або вона просто пилилася у комірчинах. З тих комірчин технічних працівників я її і витягав, коли збирав для музею", – сміється Володимир Герзанич.

У 2013 році багаторічну мрію працівників "Тиси" про власний музей підтримав керівник телерадіокомпанії Віталій Мещеряков. Він розповів, що своїми силами компанія не могла впоратися з облаштуванням музею, тому довелося залучити меценатів, котрі допомогли фінансово. За кошти меценатів виготовили якісні скляні шафки, у яких нині зберігаються експонати. Розмістили же музей у приміщенні, яке раніше використовували як гостьову кімнату. Нині сюди водять гостей "Тиси", закордонні делегації. Зокрема, недавно побували тут японські колеги телевізійників, котрі не могли надивитися на стару техніку, без кінця фотографувалися за вже раритетними громіздкими радянськими студійними камерами.

Показуючи цю техніку, заступник керівника Закарпатської регіональної дирекції Олександр Герешко, котрий також багато років працює на закарпатському телебаченні, згадує, що розквіт місцевого тб-мовлення припав на 80-ті роки минулого століття. Тоді телебачення і радіо ще були мистецтвом, бо тут записували спектаклі, концерти, літературні читання, великі постановочні програми тощо. Обласна телестудія грала роль закарпатської "соціальної мережі", майже як сьогодні "Фейсбук". Усі родини обов'язково дивилися її передачі і досить жваво їх обговорювали. Адже "в друзях" автоматично була вся область. Потрапити же на екран вважалося чималою честю.

Під час підготовки до "Олімпіади-80" техніку телерадіокомпанії суттєво оновили, тож у нас працювали фактично у таких же умовах, як в "Останкіно". І все ж робота ця була набагато важчою, ніж нині. І з предметів, зібраних у музеї, це добре видно.

Багаторічна диктор закарпатського телебачення, а нині шеф-редактор програми "Доброго ранку, Закарпаття!" Ростислава Джумурат для гостей ранкового ефіру часто проводить екскурсії музеєм. А починає розповідь біля входу в музей, де на стендах розмістили старі заставки до телепрограм. Виявляється, колись їх малювали вручну, виставляли на пюпітр і камера знімала їх перед початком кожної наступної програми. З цих стендів люди старшого покоління, котрі пам'ятають закарпатське телебачення радянських часів, ностальгічно згадають програми "Закарпатські візерунки", "Грай, баян", "Голосую за професію", "Литературная страница", "На добраніч, діти" тощо. Найбільше же тут заставок різних років зі словом "Ужгород". Цією заставкою починалося мовлення закарпатського телебачення, після чого звучали позивні.

У самому музеї гостей зустрічає старе світлове табло з надписом "Тише! Передача идет!". Одразу біля дверей розмістили величезну студійну камеру. Саме цей експонат є "найріднішим" для Ростислави Джумурат, бо у її велике "око" вона дивилася багато років, розповідаючи закарпатцям про усі новини з життя краю. Нині пані Ростислава розповідає, що її вчили дивитися на камеру так, наче хтось там її дуже любить. Тому на цей експонат вона й досі дивиться з любов'ю.

Трохи далі можна побачити стенди, в яких групами розмістили раритетну техніку радійників (мікрофони, магнітофони тощо), телеоператорів (камери, найстарішою з яких є портативна кінокамера 50-х років), далі засоби для зберігання записаної "картинки" від величезних бобін до відеокасет і сучасних носіїв. На цей стенд не може без усмішки дивитися найстарший оператор "Тиси" Володимир Дуда. Він показує велику бобіну вагою з десяток кілограмів і маленьку касетку розміром із сірникову коробочку. Каже: "Дивіться, ось тут 100 хвилин зображення і тут ті же 100 хвилин – а яка різниця у розмірах!". Згадує пан Володимир і те, як перед роботою він витрачав час на те, аби розігрілася техніка, і що працювати оператором у радянські часи було важко навіть фізично, бо техніка була куди громіздкішою і важчою. Це, зокрема, видно і з тої частини експозиції, де виставлені побутові прилади, пов'язані з радіо і телебаченням: перші портативні радіоприймачі, радянські телевізори, магнітофони на бобінах тощо. Над усім цим – стенд зі світлинами, які зображують роботу працівників радіо і телебачення у різні роки. Тут тобі і записи новорічних "Блакитних вогників", і якісь урочистості в атріумі нинішньої будівлі ОДА та обласної ради, і записи програми на набережній Ужгорода у кафе з легендарними парасольками-"дзвіночками". А ще фото апаратних, студій, дикторів, журналістів, операторів, керівників – словом усе, що знайшли з історії місцевого телебачення і радіо.

Оглядаючи усе це, наочно бачиш, який величезний крок вперед зробило людство у розвитку техніки всього лише за півстоліття. Як сказали працівники "Тиси", показуючи нам свій надзвичайно цікавий музей, навіть нинішні діти вже не знають назви половини із цих предметів, не розуміють їхнього призначення. А через якесь десятиліття тодішні молоді відвідувачі музею, мабуть, і уявлення не матимуть, як усе це працювало. І така перспектива ще раз доводить: музеї у наш час потрібні, як ніколи.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід" 

Подібні новини



Популярні новини

Які населені пункти підтопило на Закарпатті

    Які

  Внаслідок різкого підвищення температури повітря та опадів у вигляді дощу та снігу протягом 9-15 грудня на території Закарпатської області сталося ...

завантаження...