«Про Захід» у гостях: улюблені речі Михайла Качура (Фото)

Директор "Ужгородського Турбогазу" Михайло Качур відомий багатьом як успішний менеджер-управлінець, обласний депутат двох скликань. Ми ж попросили його показати себе у побуті, запросивши взяти участь у проекті "Про Захід у гостях". Що зі своїх улюблених речей показав нам Михайло Качур та що про нього розповіли його рідні – читайте далі.

Проживає Михайло Качур на межі мікрорайонів-колишніх приміських сіл Радванка і Горяни у власному будинку. Родину має велику, разом з дружиною Мирославою виховують трьох доньок. Кажуть: в домі завжди людно і гамірно, сім'я любить відпочивати разом і запрошувати до себе друзів.

– Пане Михайле, хто у вас займається облаштуванням будинку: ви чи дружина?  

– Разом, тепер уже й діти допомагають. Тим, що стосується побуту, звісно, дружина більше займається, однак якщо мова йде про якісь важливі рішення, приймаємо і здійснюємо їх разом.

– До купівлі речей ви ставитеся обдумано чи спонтанно?

 – Завжди обдумано. Взагалі до речей я ставлюся дуже спокійно, у мене немає такого, що руки чешуться від бажання купити будь-що. Ми з сім'єю цінуємо не речі, а перш за все гарні враження та емоції. Тому, якщо купуємо речі за межами необхідних у побуті, то обов'язково такі, що приноситимуть задоволення, або нагадуватимуть про приємні події, до прикладу, подорожі.

– Що останнє привозили з подорожі?

– З останніх подорожей,  традиційно – маленькі сувеніри з різдвяних ярмарок у європейських сусідів. Цього року ми були в короткій подорожі на уїк-енд в Австрії та Чехії. І там, у Відні, на найбільшому у Східній Європі блошиному ринку, я знайшов гарний дзвіночок у вигляді бронзової фігурки дами. Коли побачив її, одразу зрозумів, де вдома її поставлю – на камінній полиці у пару з олов'яним гусаром. Це останнє поповнення моєї колекції литих міні-скульптур.

А загалом фігурок з олова і бронзи у мене багато. Почалося все більше десяти років тому, коли в Одесі, поміж сувенірів, я побачив бронзову фігурку українського козака, відлиту, думаю, десь у 70-х роках. Вона мені дуже сподобалася, вартість була біля 20 доларів. Для мене, тоді звичайного економіста заводу, це здалося задорогим, як для сувеніра, але роздивившись фігурку – чудове литво, залишити козака в Одесі я вже не міг. Так він переїхав до Ужгорода.

Працюючи на машинобудівному підприємстві, яке має власне ливарне виробництво, я звертаю увагу на хороші, якісні речі, що оточують нас в громадському просторі чи в приватних обійстях. Це не тільки витвори мистецтва у вигляді величних скульптур з мармуру або з різних металів, а і ліхтарі, лавиці, огорожі, в тому числі і міні-скульптури, які можна часто зустріти в найрізноманітніших місцях, а придбати в малих антикварних крамничках, або на розпродажах на блошиних ринках. Буваючи у Львові, Києві, Одесі, європейських містах, в сімейних подорожах чи в службовому відрядженні, знаходив там інші цікаві фігурки. Дізнавшись про захоплення, багато дарували і друзі. От, наприклад, дуже мені подобається ця чавунна фігурка австрійського вояка. Він суворий на вигляд, але за спиною ховає букет квітів, мабуть прямує на побачення до дами.

В колекції  у мене найрізноманітніші екземпляри з різних країн. Наприклад, гротескних д'Артаньяна і трьох мушкетерів виготовив скульптор з містечка Етен на сході Франції. Є ціла підбірка фігур історичних персонажів, починаючи від київських князів, завершуючи знаковими постатями нового часу.

Під час відвідування найбільшої світової виставки ливарної промисловості GIFA у німецькому Дюсельдорфі знайшов трохи вільного часу, щоб підшукати якісь цікаві екземпляри. Там, неподалік, були кілька містечок зі старовинними ливарнями, а в одному з містечок працював магазин, в якому виставлені близько 10 тисяч різних литих фігурок. Неймовірні враження! Я звідти привіз бронзову пушку, мелодійний дзвіночок з англійським клеймом, декілька фігурок героїв німецьких казок та скандинавських саг.

Є у мене і класичні радянські олов'яні солдатики 50-х років. Вони, звісно, не вирізняються такою тонкістю роботи, але це були бажані іграшки кожного хлопчака багато-багато років підряд.

– Любите антикваріат?

– Не сказав би, що люблю, націлено його теж не шукаю. Крім солдатиків і фігурок у нас майже немає старовинних речей. Вони ж мають певну енергетику тих людей, котрі ними користувалися раніше. Тому коли в крамниці чи на розпродажі на блошиному ринку мені щось подобається, я не купую цю річ одразу – спочатку придивляюся, подумаю кілька хвилин, зважу, як вона на мене діє.

– Що, окрім литих фігурок, зазвичай привозите з подорожей?

– Кожен раз по-іншому. А от у дітей з'явилася традиція з різдвяних ярмарків привозити кружки з логотипом міста. Ми потім цілу зиму з них п'ємо чай і згадуємо, як гарно провели разом час.

З відряджень теж приводжу дітям невеличкі подарунки. Це можуть бути і якісь практичні речі, але зазвичай це книги. Коли буваю в Києві або Львові, обов'язково виділяю час для книгарні, там найкращий вибір української книги з чудовим оздобленням і якісним друком. Собі шукаю цікаві праці з економіки, менеджменту, історичні твори. Крім того, цікавлюся краєзнавчою літературою. Не так давно чеські друзі подарували мені альбом 1895 року видання "Подорожуючи чеським світом" зі світлинами визначних пам'яток архітектури Чехії та Словаччини. То я там знайшов світлину цукрового заводу, де видно такі самі перила, як були у нас на вході до греко-католицького Кафедрального собору. "Турбогаз" якраз тоді допомагав відновити старовинну огорожу собору, тож було цікаво дізнатися, що вона була не унікальним витвором, а, по суті, серійним ширвжитком, хоч і європейським.

– Велику маєте бібліотеку?

– Близько тисячі книжок, які почав збирати ще зі студентських років. Тоді я захоплювався науковою фантастикою, белетристикою, історичною літературою, тож на гроші з підробітків часто заходив до "Букініста" й купував собі кілька книжок, формував власну книгарню. Вони зараз у будинку батьків і частково у нас.

– Зберігаєте ще щось з речей юних років?

– Небагато. Основна цінність – це саме книжки, які я читав підлітком і хотів, аби їх прочитали також мої діти.

– А є у вас вдома хоча би щось, виготовлене на "Турбогазі"?

– Продукції заводу немає. "Турбогаз" – це велике підприємство, яке займається випуском серійної продукції для нафтогазової сфери, деталями для вантажівок, автобусів, залізниці. Але є дитяче ліжко з ясеню, яке я виготовив своїми руками у столярному цеху заводу, коли працював робітником. В ліжку спали всі троє наших діток, а зараз вже і племінники.

– А пригадаєте, коли востаннє щось майстрували?

– От днями зробив заготовки для годівнички. Будемо її з меншою донькою скоро збирати.

– Чи маєте якесь хобі, про яке мало хто знає?

– Напевно, колекціонування міні-скульптур і є таким хобі, навряд чи воно широко відоме, хоча і до створення першої публічної міні-скульптури нашого міста я теж долучився, бо Ужгородський Миколайчик виготовлений на "Турбогазі". Родинне хобі – це подорожі, активний відпочинок. Влітку, на мій день народження, ми завжди їздимо в подорожі. Мандруємо Європою, обираючи нові міста, в яких раніше не бували. Маршрут складаємо всі разом, а потім старші діти доопрацьовують його, навіть готують екскурсії. Часто ми подорожуємо не самі, а в компанії з друзями. Цього літа побували у Вероні, Пізі. Сім'я мене приємно вразила, привітавши з днем народження рівно опівночі, коли ми якраз перетинали кордон Словенії з Італією.    

– Що вам дарують?

– Щось практичне, але не обов'язково дороге. Для мене головне – увага та любов близьких.

– Величезний пес Алекс – це випадково не ваш подарунок?

– Це мій подарунок донькам. Нам порадили цю породу, як дуже добру до дітей. Називається вона бернський зенненхунд, швейцарська пастуша собака. Коли Алекс був маленький, то виглядав дуже мило. Дівчатка були в захваті.

– А чи є щось, про що ви давно мрієте, але поки не змогли придбати чи отримати?

– Ні, я не мрію про щось недосяжне. Дякувати Богу, певний рівень достатку дозволяє мені забезпечувати себе і родину необхідними матеріальними речами. А для себе хочу насправді не так і багато. З останніх покупок можу показати цей годинник. Виглядає скромно, а насправді – це дуже класний "розумний" годинник французької медичної фірми, який через додаток на смартфоні щоденно стимулює мене слідкувати за здоров'ям і фізичними навантаженнями.

– Яким видом спорту займаєтесь?

– Всім: велосипед, гірські лижі, плавання, кардіо-тренажери в залі. Це легкі тренування для підтримки здоров'я.

– Маєте речі, які в родині зберігаються від діда-прадіда?

– Небагато, лише декілька фото, бо мої діди були звичайними закарпатськими селянами, відповідно матеріальна культура через покоління не передалась. Але от у вітальні ми маємо фортепіано, яке дружині Мирославі подарував у дитинстві ще її дідусь. Вона закінчила музичну школу, потім дві наші старші доньки там навчалися, зараз менша готується. Іноді дівчата нам влаштовують концерти. Нам із дружиною важливо, аби вони були розвинені всебічно, тому вважаю, що заняття музикою їм необхідні, бо збагачують їх духовно.

– А носите якісь амулети абощо?

– Нічого такого не ношу. Єдине, з чим ніколи не розлучаюся, – це обручка. Як надів її 20 років тому, так щодня вона зі мною.

У гості ходила Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"