На грудень у церковному календарі припадає ціла низка зимових свят, які мають давні традиції святкування та низку пов'язаних з ними народних традицій. Вже в неділю, 4-го грудня, християни східного обряду відзначатимуть велике свято Введеніє у Храм Пресвятої Діви Марії, яке є одним з 12 найбільших свят церковного календаря. У народі свято називається просто Введеніє.
Відзначається у зв'язку з наступною історією. Батьки Пресвятої Богородиці святий Йоаким і Анна були бездітними і дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь дав їм доньку. Тож коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з святим Йосифом.
А вже в середу, 7-го грудня, православні та греко-католики відзначатимуть день святої великомучениці Катерини, яка була таємною християнкою в Римській імперії та постраждала від гонінь за віру.
В українській народній традиції обидва свята є частиною зимового обрядового циклу та пов'язані з дуже цікавими традиціями, віруваннями та обрядами.
Так відомий дослідник Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу. Зима", саме цим святом розпочинає зимовий цикл святкувань та описує його як початок нового господарського року, який досить виразно виступає у введінських повір'ях. "Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим "полазником" на новий господарський рік. За народнім віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми – добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть "вестися" гроші. Якщо ж увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – "то вже добра не жди…" Тому старші та бідніші люди колись стримувалися заходити до чужої хати в день Введіння – так само, як і на Різдво та Великдень. Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичати", – пише дослідник.
А от у східніх районах України ще донедавна зберігався дивний звичай серед "дівчат-чарівниць" святити воду в ніч проти Введіння. Є навіть зафіксована оповідка про те, як саме проходив цей звичай. Дівчата зійшлися на таке місце, де три води докупи зійшлися – три струмки зливалися в одне русло. Набрали дівчата у глечик води, запалили два поліна, а коли вогонь добре розгорівся, тримали їх над череп'яною мискою і лляли воду так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, щось примовляючи. Люди переказували, що така "свячена" вода годиться на "привернення" парубка до дівки.
У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформилися в приповідки, як ось: "Скільки на Введіння води, стільки на Юрія трави", "Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко", "Як Введіння мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде".
Були відомі колись нашим селянам "житійськії" правила, пов'язані з Введінням — що можна і чого не можна робити: "До Введіння можна копати лопатою землю, а від Введіння до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається"; "Від Введіння до Дев'ятого четверга не годиться бити білизну на воді праником, бо то шкодить ниві та приводить уліті бурю на поля"; "Коноплі треба потерти до Введіння, а той, хто їх тре по Введінні, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу".
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
А от 7-го грудня – День великомучениці Катерини чи в народі просто Катерини – це свято дівочої долі. До речі, напередодні цього свята колись постили парубки, щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свят, сьомого грудня, дівчата ворожать і закликають долю.
Ранком, до схід-сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до "Меланки" вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепські справи.
В цьому випадку під "долею" дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: "Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку".
Увечорі дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги. Танцювати не можна – піст, але й без танців весело – сміх, співи…
Опівночі, перед "півнями", дівчата беруть горня з "вечерею", обгортають його новим рушником і йдуть "закликати долю". Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле, доле, йди до мене вечеряти!"
Якщо в цей час заспіває півень, "доля обізвалася"; якщо ж ні: "Доля оглухла, не чує мого голосу". Журиться дівчина і проклинає долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!" Та це ще пів лиха – не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. "Погасне доля!" – залякано шепочуть дівчата.
Іноді вона озивалася: якщо таємне дівоче ворожіння спостерігав хтось із сусідів, родичів, він міг відповісти: "Зараз прийду!" (або якщо сердитий на дівчину, то сказати щось образливе). Часто бувало так, що за дівчиною стежив той хлопець, якому вона подобалася, – так доля справді могла поєднати двох молодят. Тобто зрозуміло, що під долею розуміли судженого або шлюб. Інколи промовляли ще й такі слова: "Суджений, не гуджений, ходи до мене вечеряти!" Іноді дівчина наслухала, чи не гавкне де пес, чи не заспіває де півень – з тієї вулиці свати прийдуть. Але не виключено, що, почувши гавкіт із певної вулиці й вирішивши, що це "голос Божий", дівка перебирала всіх парубків, які живуть на тому кутку, і при найменшій нагоді все робила для того, аби ворожіння справдилося…
Ще одне типове ворожіння в цей день – обнімати плота. Дівчина обіймала пліт, скільки могла захопити руками, а тоді лічила кілки. Якщо парне число, то є її пара, вийде на той рік заміж. Якщо непарне – залишиться в дівках. Рахували ще й так: "Вдівець — молодець". На кого випаде останній кілок, за того й заміж вийде. Було ще й таке ворожіння. Дівчині зав'язують очі, вона бере стрічку, йде до плота, лічить кілки, і одного з них (третього, п'ятого чи восьмого) пов'язує стрічкою. А тоді розв'язує очі й розглядає того кілка, якого перев'язала: чи він рівний, гладенький, чи кривий, сучкуватий. Тож буде жених молодий, стрункий та гарний або старий, дурнуватий. А ще – якщо гладенький, то бідний, а коли в корі – то багатий…
Парубки не були схильними до ворожіння настільки, як дівчата, але як мали даровану дівчиною ширіньку – клали на ніч у взуття, а взуття – у портяниці (спідню білизну), портяниці під подушку. Мали засинати з думкою: "Як з мого ребра, най заходи в мій патинок (взуття), а як в мій патинок зайшла, то чи буду з нею вінчатись?" – засинав з думкою. Насниться його партика… Хоч як і не снилась – дружби не переривав, бо то не кожен гідний, щоб Катерина його почула, отож шукав свої вади, аби розкаятись у них, покращитись душею.
Прикмети до дня святої Катерини:
Залишатись допізна на гулянні цього вечора дівчатам не можна, а потрібно йти додому, аби не прогнівити Долю.
На Катерини жінки, дівчата не затоплювали печі, "щоб їхнє життя не курилося".
На Катерини дівка-навідданиця опівночі несла на найдавнішу родову могилу пучечок безсмертників, аби її доля не вмерла (коли щось їй пороблено чарами).
На Катерини дівчата носили "пожертву тополі" – накидали на віття спеціально шиту хустку, щоб вдовою не лишилася,
На Катерини мати запалювала до її образу три свічі, "аби рід не переривався".
Як на Катерину холодно, то буде голодно.
"Про Захід"
