Соціум

Ужгородський хенд-мейд: валяні капці від Наталки Полив'яної

“Про Захід” продовжує знайомити читачів з місцевими майстрами хенд-мейду. Цього разу розкажемо про маму трьох дітей, котра у декретній відпустці захопилася валянням з вовни.

Звати цю талановиту ужгородку Наталія Полив'яна . Шість років тому вона вперше побачила в нетрях Інтернету вироби з валяної вовни й захотіла спробувати самій виготовити щось подібне.

“У нас чомусь валяння звикли асоціювати з російськими валянками. Насправді ж у багатьох народів здавна речі виготовляли методом валяння. От, приміром, у країнах Прибалтики досі дуже розповсюдженими і популярними є одяг і взуття з валяної вовни. Взагалі нині з вовни методом валяння роблять усе: одяг, взуття, іграшки, елементи інтер'єру, прикраси, аксесуари. Я теж іноді майструю жіночі сумочки та прикраси, але найбільше мені подобається валяти домашні капці. Чому капці? Бо я – людина практична”, – сміється Наталка.

Капці у Наталії виходять справді оригінальні. Коштують вони по українських мірках немало – в межах 600 гривень, однак початковою вартістю матеріалів, великою затратою фізичних сил і цінністю ручної праці виправдовують свою вартість. Майстриня каже, що ті її клієнти, котрі вже спробували ходити вдома у повстяних капцях, вже не можуть носити магазинні. Вони, мовляв, і теплі, і легкі, і зручні. Завдяки унікальним властивостям вовни, носіння повстяних капців на босу ногу дуже добре впливає на весь організм. І це є головним. Тим же, хто думає, що валяні речі – неміцні й непрактичні, Наталка може показати власні домашні капці, зваляні нею ще шість років тому і ношені з тих пір щодня.

“Валяння нині є досить популярним, та серйозно цим мало хто з ужгородських майстрів займається. А все тому, що процес є фізично важким, монотонним, довгим.  Так, у техніці сухого валяння волокна шерсті потрібно довго й методично сплутувати спеціальними голками, аби врешті вийшла цупка маса. А в техніці мокрого валяння шари вовни потрібно змочити, натерти милом і потім довго розминати руками. Для цього, повір, потрібне велике терпіння, тож іноді прошу допомогти чоловіка чи дітей.

Для різних виробів підходять різні техніки валяння і різні сорти вовни. Минув певний час, поки я перепробувала багато зразків і обрала для себе ті, які найкраще підходять для виготовлення тих чи інших речей. Матеріали я купую в інтернет-магазинах. Нині на ринку є дуже багато різних сортів вовни: від найтонших, ніжних і “некусючих” волокон новозеландських ягнят (такі використовую для валяння капців для немовлят, деяких прикрас) до товстої вовни, з якої, частіше за все, роблю капці для дорослих – повсть з неї виходить міцна, щільна, цупка і в той же час дихаюча.

Із вовни наших, закарпатських, овець валяти ще ніколи не пробувала. Вовну треба зібрати, очистити, а на це я не маю часу. Готові же набори цікаві тим, що вовна в них вже очищена, не має запаху, може бути навіть пофарбована у потрібний вам колір”, – розповідає майстриня.

То як виглядає процес народження повстяних капців? Спочатку потрібно підготувати усе для мокрого валяння вовни, відміряти близько 250 грамів шерсті, розкласти їх кількома шарами на столі, змочити водою. Натерти милом і починати жмакати й розминати. Далі Наталка з допомогою спеціальної колодки для взуття робить форму капця й залишає виріб висихати. Сохне вовна довго, іноді може навіть запаритися, тому можна їй допомогти, підсушити, до прикладу, на обігрівачі , на сонечку, навіть в духовці. Готові капці Наталка прикрашає візерунком. Цей етап роботи проводиться у техніці сухого валяння, тобто волокна сплутуються голками і ними ж засовуються акуратно у виріб. Оскільки волокна не гладенькі, вони міцно переплутуються між собою і виходить малюнок, подібний до акварелі.  Останній етап – підшивання шкіряної підошви.

“Спочатку це було моїм хобі, а тепер вже не соромно людям показувати і продавати. Замовлення у мене є. Їх небагато, але це і добре, бо хочеться відпочивати біля кожного виробу, а не перетворюватися на конвеєр з випуску домашніх капців. Для мене це наразі, як медитація. Звісно, я радію, коли можу поповнити свій бюджет. Можливо колись, коли буде більше часу, обсяги виробництва збільшаться, – каже Наталка. – Частіше за все мої вироби замовляють в якості подарунка. Часто везуть за кордон. Там цінують такого роду ручну працю, тож це хороший вихід для людини, котра їде до іншої країни в гості, а не знає, що привезти у вдячність. Одна з клієнток купила в мене капці з котами, подарувала своєму дядькові. А йому вони так сподобалися, що навіть шкодує їх носити, тож узяв і повісив їх на стіну, як елемент декору! Хоча насправді валяні капці дуже міцні. Їх можна навіть прати. Нині мої вироби носять у США, Німеччині та інших країнах світу. Та найбільше їх все ж в Ужгороді”.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

   

 

     

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

49 + = 53