Погода Ужгород, Закарпаття 0 °C
прозахід
новини західної україни
Субота, 16 лютого 2019 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: історія маєтку губернатора Підкарпатської Русі Антона Бескида

травня 26
10:40 2016

Цей елегантний двоповерховий будинок по вулиці Берчені, 45 знаходиться в переліку пам'яток архітектури місцевого значення. Він справді виділяється з-поміж загальної забудови вулиці, бо височіє не одразу при дорозі, а на узвишші серед саду за високим кованим парканом, на якому добре видно монограму "АВ".

Що це за "АВ" – стає зрозуміло з непростої історії цього дуже красивого маєтку. Насправді якоїсь особливої загадки у цій монограмі немає – просто будинок звів для себе поважний чиновник, губернатор Підкарпатської Русі Антон (у ті часи його ще називали Антонієм) Бескид.

Антон Бескид був родом із села Ганіговце (Hanigovce) на Пряшівщині. Закінчив Ужгородську гімназію, потім Будапештській університет, працював юристом, був депутатом угорського парламенту, активно працював над втіленням ідеї входження нинішнього Закарпаття до складу Чехословаччини. Рівно 10 років, з 1923-го по 1933, був незмінним губернатором Підкарпатської Русі.

Саме в період губернаторства Антон Бескид і побудував в Ужгороді свій розкішний маєток. У списку пам'яток архітектури значиться, що він був зведений 1920-го року, однак з інвентарної справи БТІ, яку уважно вивчав краєзнавець Юрій Туряниця, видно, що побудували віллу у 1927-му. Він розповів, що в документах є записи лише післявоєнного часу. В них значиться, що загальна земельна площа всього маєтку складає 3089 кв.м., а самого будинку – 514 кв.м.

 

Для кого ж зводив таку величезну віллу губернатор? Шукаючи інформацію про Антона Бескида, ми ніде не знаходили відомостей про його родину, тож припускали, що в нього могло бути багато дітей. Розібратися у цьому "Про Заходу" допоміг історик зі Словаччини Станіслав Конечні, котрий цікавився постаттю Антона Бескида, писав про нього роботи. Пан Станіслав у своєму листі розповів нам, що, виявляється, губернатор Підкарпатської Русі ніколи не був одруженим і не мав власної родини. Про нього піклувалася лише рідна сестра Ізабелла.

Отже, будинок в Ужгороді був не родинним, а більше статусним, тож можна припустити, що в ньому губернатор часто збирав гостей, там проводилися бали і звані вечори. На жаль, точно про це ми довідатися поки не змогли, адже пошук родичів Антона Бескида виявився процесом нелегким. Не знайшли ми і жодної старої світлини із зображенням цього будинку. Вочевидь, тоді не було прийнято публікувати на листівках приватні, хай і такі красиві, будинки. Світлини ж із родинного архіву сім'ї Бескидів ми поки теж не отримали.

Цікаво, що свій величезний будинок Антон Бескид зводив, маючи вже 72 роки. У 78 років, все ще перебуваючи на посаді губернатора, він помер, а будинок, за розвідками Станіслава Конечного, успадкував племінник Антона Бескида Олексій Бескид. Олексій мав сина Володимира і доньку Марію. Саме Марію добре пам'ятає в Ужгороді донька краєзнавця Петра Сови Світлана Совіна.

"Не знаю чому, але Марію всі називали Бейбі. Казали, ніби їхня родина деякий час жила в Америці, і звідти привезли для Марії таки прізвисько. Ми з Бейбі дружили, бо разом навчалися в гімназії, яка на початку сорокових років минулого століття знаходилася в приміщенні нинішньої 4-ї школи. Бейбі була на рік молодша за мене, ми дружили десь із 1940-го по 1944-ий. На жаль, в ті роки я не бувала у неї в гостях, але знала, що вона живе у тому красивому маєтку на вулиці Берчені. Тепер я вже не пам'ятаю, що ця дівчинка розповідала про свою родину і з ким вона там жила. Знаю, що наприкінці війни вони покинули дім і поїхали, здається, у Кошице", – розповіла Світлана Петрівна.

Отже, цілком може бути так, що після смерті Антона Бескида у маєтку проживала родина його племінника Олексія. В інвентарній справі, про яку ми вже згадували, є короткі дані про сина Олексія Володимира, або Владіміра, Влада, як, за спогадами Світлани Совіної, його називали в родині. Зокрема у записі за січень 1947-го року йдеться про те, що будинок на 100 відсотків належить Бескиду Володимиру Олексійовичу. Можливо, на той час Олексій Бескид вже помер, і дім успадкував його молодий син Володимир.

Дивно те, що радянська влада у 1947-му ще визнавала право представника родини "буржуазної знаті" на володіння цим майном. Хоча це й не завадило військовим 18 армії 4 Українського фронту у 1944-го зайняти будівлю, перетворивши її на свій штаб.

Словацький дослідник Станіслав Конечні написав нам, що меблі і речі з будинку Бескидів вдалося врятувати. Їх вивели до Пряшева, де вони деякий час зберігалися в резиденції єпископа. Сам же будинок, за його даними, вподобав собі полковник радянської армії, який там і проживав.

Як нам вдалося вияснити, останнє твердження є лише частково правильним. Полковник Шульга з дружиною і двома доньками після війни займали лише перший поверх вілли, а на другому з 1947-го по 1951-й проживала родина біохіміка, у різні роки проректора і декана медичного факультету Ужгородського університету Василя Кушка. Василь Кушко отримав це приміщення у користування, як службову квартиру. Проживав він там із дружиною, двома доньками – Ідою і Людмилою, а також племінницею дружини Надією, котра на війні втратила батька. Саме Надія Микитівна Чекрій, котра 32 роки пропрацювала вчителькою в ужгородській ЗОШ № 1, і розповіла нам про післявоєнну історію маєтку Бескида.

"Ми знали, що до війни це був будинок губернатора, і ставилися до нього дуже акуратно. Пригадую, що моя тітка часто сварилася з родиною полковника Шульги через те, що у них завжди був безлад: постійно якісь солдати ходили, гульки, крики. Здається, всередині не було меблів, які могли би залишилися від колишніх господарів, хоча на кухні стояла одна шафа, надзвичайно красива і дуже велика, яку родина тітки, виїжджаючи, не забрала з собою, бо це було, мовляв, не їхнє. Може, колишні господарі теж її свого часу не вивезли через громіздкість.

 

На другому поверсі, де ми жили, був просторий хол, кілька великих і маленьких кімнат. Дві доньки професора займали маленькі напівкруглі кімнатки у таких собі "башточках" з двох боків будівлі. Позаду будинку був красивий сад і великий виноградник, який піднімався аж під гірку. У дворі росли сосни. Я не пам'ятаю, коли звідти виселили полковника, але мені здається, що при нас там, на першому поверсі, вже працював дитячий садок. Моя тітка, професор та їхні двоє доньок виїхали з Ужгорода у 1951-му. З 1952-го і до смерті Василь Кушко завідував кафедрою біохімії 2-го Московського медичного інституту імені Пирогова (нині – Российский национальный исследовательский медицинский университет имени Пирогова), а також працював на керівній посаді в Науково-дослідній лабораторії при мавзолеї Леніна, де розробляли способи бальзамування і збереження тіла Леніна", – розповіла Надія Микитівна.

Якщо ж вірити інвентарній справі БТІ, то у 1952-му у маєтку провели капітальний ремонт, а дитячий садок № 37 санаторного типу відкрили лише у 1962-році. Діяв він там аж до листопада 1991-го року. Можливо, саме в ті роки над центральною віссю будівлі була встановлена скульптура жінки, котра тримає на руках дитину.

У 1991 році міська влада вирішила звільнити будівлю для розміщення в ній медико-діагностичного центру. Однак центр у її стінах так і не відкрили, натомість приміщенням почав користуватися банк. З 2008 року маєток офіційно належить "Приватбанку", філія якого і знаходиться там нині. Працівники дозволили роздивитися маєток і знадвору, і зсередини. Власне, всередині будівлі вже геть нічого не нагадує про старовину приміщення. Гіпсокартонними стінами тут все поділили на невеличкі кабінетики, тож уявити, яке планування там могло бути раніше, просто неможливо.

Сад і виноградник позаду будинку теж зник (там зараз гаражі), хоча одна височенна сосна таки збереглася. Незважаючи на охоронний статус будівлі, нові власники замурували одне вікно, а на фасад навісили кілька кондиціонерів. Частина скульптури на даху пішла тріщинами, і лише тигр (чи інший "котячий"), зображений на фасаді в позі перед стрибком, вишкірив на усе це свої покришені часом зуби.

До речі, родина Антона Бескида намагалася повернути собі цей будинок. Словацький дослідник Станіслав Конечні розповів, що Марія Бескид-Іванчова (та, котру в дитинстві пестливо називали Бейбі), судилася з Україною за маєток, але суди програла. Всі документи на нього нині продовжує зберігати її донька, котра проживає у Кошице. Там же добре знають і іншого члена родини Бескидів – Владіміра Бескида-молодшого. Він є відомим у Словаччині митцем, керував музеями, виступає куратором різноманітних мистецьких акцій, а у 2013 році керував організацією у Кошице численних заходів з нагоди обрання міста культурною столицею Європи 2013 року.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

Подібні новини



Популярні новини

На Рівненщині розшукують групу злочинців (Фото)

    На

Працівники Рівненського відділу поліції розшукують жителів Рівненщини та Закарпатської області, які переховуються від органів досудового розслідування та ...