Зимові розваги в місті – у новій виставці краєзнавчого музею (Фото)

Опубліковано:

Якими колись були зимові розваги в містах нашого краю – вирішили показати відвідувачам Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Якщо про сільські традиції, особливо пов’язані з проведенням циклу новорічно-різдвяних свят, наукові співробітники музею раніше через виставки та окремі предмети розповідали, то виставок, присвячених міським зимовим розвагам, у нашому музеї ніколи раніше не було.

То як же розважалися наші предки – «Про Заходу» показала під час невеличкої екскурсії завідувачка відділу історії та краєзнавства Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Валерія Русин.

Розмістили тимчасову виставку у залі колишньої каплиці на другому поверсі ужгородського замку. Там стоїть новорічна ялинка, прикрашена старовинними іграшками, яблуками, горішками, бантиками та стрічками – саме так вона могла виглядати в оселях Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова, Рахова 100 років тому.

Загалом предмети, які можна побачити на виставці «У сяйві Різдва (міська традиція)», відносяться переважно до кінця ХІХ-першої половини ХХ століття, дозволяючи уявити, як тоді могли святкувати Різдво та Новий рік.

«Місто пропонувало у зимовий час більше розваг, ніж можна було знайти у селі, тому до Ужгорода, Мукачева чи Хуста з’їжджалися на ковзанку чи різдвяний ярмарок багато людей, – розповідає Валерія Іванівна. – З розповідей корінних ужгородців ми знаємо, що колись тут діяв навіть Клуб ковзанярів, тобто на ковзанах у нас кататися дуже любили. Робили це, частіше за все, на Флудері (біля лісопильні – тепер це територія в районі вулиці Шумної) або, якщо промерзав Уж, на річці в районі «першої» школи – Лінгвістичної гімназії. Ми збільшили і роздрукували копію старовинної листівки, де видно, як саме це відбувалося.

Причому знаємо ми, що такі катання були й вечірніми: для цього частину річки підсвічували ліхтарями, а на набережній, задля створення святкової атмосфери, грав ромський ансамбль».

Біля фотографії із зображенням катання на Ужі можна побачити також копію світлини, де зображений на лижах Теодор Ромжа. Лижі в ті часи були також доступною і популярною розвагою, хоча користуватися ними було, мабуть, не так просто, як сучасними.

Це доводять справжні лижі 1930-х років – важкі, з грубими кріпленнями, які можна побачити серед експонатів новорічної виставки. Поруч із ними – бамбукові лижні палиці з колекції ужгородця Юрія Руснака, й тут же – дві пари ковзанів: з 30-х та 40-х років минулого століття. Днями ці ковзани довго розглядали чеські туристи, котрих неабияк цікавило, як саме їх кріпили до черевиків.

Валерія Русин із досвіду власного дитинства зізнається: кататися на таких ковзанах було дуже важко, під час повороту кріплення справді часто не спрацьовували і ковзани злітали з черевиків.

Звісно, дуже любили в Ужгороді кататися і на санчатах, причому стосувалося це і дорослих. Однак працівникам музею так і не вдалося знайти для виставки старих санчат – ані у фондах, ані в ужгородських родинах такого раритету не збереглося. Як пояснила Валерія Русин, новорічну виставку хочуть зробити в музеї традиційною, тож до наступної зими працівники планують проводити активні пошуки й мріють таки знайти (купити або позичити на певний період) справжні старі санчата, які колись точно принесли багато радості й задоволення дітворі та дорослим.

Щодо виставки цьогорічної, то на ній можна також побачити, якими прекрасними листівками вітали одне одного люди. Кількість відправлених поштових листівок у період новорічно-різдвяних свят зростала вдвічі, самі ж листівки були такими красивими, що їх колекціонували і зберігали роками – через те вони й дійшли до наших днів у великій кількості й гарному вигляді.

Про традиції відзначення Різдва та Нового року йдеться і у виставлених різномовних зразках журналів, зокрема якимось чином до тодішнього Унґвара потрапила американська газета 1873 року з прекрасною гравюрою відомого ілюстратора Френка Леслі. А ще дуже цікавою є маленька книжечка – переклад відомої «Різдвяної історії» Діккенса, виданий ужгородською друкарнею «Новина» у 1920 році. Цікаво, що переклали тоді навіть назву твору, в нашому варіанті він зветься «Коляда».

Без ялинкових прикрас на виставці також не обійшлося. Якщо вам цікаво, якими іграшками 1940-50-х років прикрашали ялинку в домі знаного художника Федора Манайла – побачити це також можна в ужгородському замку. Поруч виставлена й найстаріша зі знайдених іграшок – ясла з малям Ісусом, вставлені у горіхову шкаралупку. Цей раритет виставці тимчасово позичила ужгородська родина Мокої, в якої проста, але така цікава прикраса зберігається вже багато років.   

Ну і як же без смаколиків? Співробітниці музею навіть провели експеримент, використавши старовинні форми для тіста, які зберігав ще у своєму мукачівському музеї знаний місцевий колекціонер старожитностей Тиводар Легоцький. У дерев’яних формах у вигляді пташок та янгола формували різдвяне печиво, яке потім випікали. Хоча користувалися цими формами востаннє ще у ХІХ столітті, печиво з їхньою допомогою у працівниць музею вийшло дуже красиве – побачити його можна тут таки, під склом стенду.   

Там же знаходиться книжка з рецептами 1909 року і записи домогосподарки з Берегова Ленке Нодь, котра у 1940-вих занотувала рецепти смаколиків – рулетів-рийтешів та торта «Добош», які традиційно випікалися в її родині до новорічно-різдвяних свят.

Виставка «У сяйві Різдва» – зовсім невеличка, оглянути її можна за кілька хвилин, однак, разом із тим, кожен її експонат можна розглядати дуже довго, бо це справді шматочки живої історії, збереженої для нащадків. Валерія Русин зазначає, що музей готовий співпрацювати з колекціонерами та корінними ужгородськими родинами, котрі можуть поповнити колекцію, надавши тимчасово предмети, пов’язані з міськими традиціями святкування Різдва та Нового року. Але це буде вже наступної зими, наразі ж виставку, котра неодмінно піднімає настрій відвідувачам музею, можна оглянути у стінах ужгородського замку, і триватиме вона до кінця січня.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»   

Про Захід