Загибель Празької весни. 10 важливих фактів про вторгнення радянських військ до Чехословаччини

Опубліковано:

21 серпня 2019 року виповнується 51 рік з дня вторгнення в Чехословаччину військ Радянського Союзу і країн Варшавського договору. За одну добу операція Дунай, в якій було задіяно півмільйона військових, поклала край реформам Празької весни і надіям ЧССР на успіх соціалізму «з людським обличчям» під керівництвом Олександра Дубчека.

У той же час вторгнення остаточно відвернуло від Радянського Союзу його останніх прихильників на Заході і призвело до сплеску дисидентського руху в самому СРСР.

Жертвами серпневих подій 1968 року вважаються понад 100 громадян Чехословаччини, поранення отримали понад 500.

У зв’язку з річницею інтервенції, що стала доленосною віхою для Європи, НВ розповідає про десять маловідомих фактів, які розкривають суть операції, її причини та наслідки.

1. До вторгнення Чехословаччина залишалася єдиною країною соцтабору, де не було радянських баз

Однією з ключових причин вторгнення радянських військ у Чехословацьку Соціалістичну Республіку (ЧССР) історики називають побоювання СРСР втратити вплив на цю країну. Причому мова йшла не тільки про політичну та економічну норовливість, які з січня 1968-го року демонстрував новий лідер ЦК Компартії Чехословаччини Олександр Дубчек (реабілітація репресованих, скасування цензури, політичний плюралізм, проекти ринкових реформ, самостійної зовнішньої політики і федералізації країни — всі реформи при величезній підтримці населення і президента ЧССР Людвіка Свободи).

Зростання антирадянських настроїв у Чехословаччині, з точки зору лідерів СРСР, загрожувало ще й військовій безпеці соціалістичного блоку. При тому що до 1968 року ЧССР залишалася єдиною країною Організації Варшавського договору, де не було радянських військових баз, саме їй Москва відводила стратегічне значення в разі можливого протистояння з країнами НАТО.

Саме Чехословаччині Москва відводила стратегічне значення в разі можливого протистояння з країнами НАТО.

Згідно зі звітами американського ЦРУ, в разі війни з НАТО саме чехословацька армія повинна була сформувати перший ешелон атаки країн Варшавського пакту на південні землі Західної Німеччини (ФРН) — Баварію і Баден-Вюртемберг. «Скорочення радянських сухопутних військ на початку 1960-х років тільки збільшило значення чехословацької армії у військовому плануванні СРСР і країн Варшавського договору», — йдеться в огляді ЦРУ про причини операції Дунай в 1968 році.

В результаті прагнення втримати Прагу за всяку ціну і стало визначальним фактором у прийнятті рішення про силову операцію.

2. Операції передували рекордні військові «навчання» в Чехословаччині

20−30 червня 1968, за два місяці до вторгнення, на території Чехословаччини держави Організації Варшавського договору провели навчання Шумава — рекордні за масштабом для країн соцтабору.

У ці дні на територію Чехословаччини вперше за всю історію військового блоку соціалістичних країн було введено 16 тис. людей особового складу — переважно штабів частин, з’єднань і військ зв’язку. При цьому виводити війська СРСР і його союзники не поспішали: 29 липня, через місяць після офіційного завершення навчань Дубчеку довелося вимагати виведення військ, що безпричинно залишилися в ЧССР, на закритій зустрічі з Леонідом Брежнєвим і керівництвом Союзу в прикордонному містечку Чієрна-над-Тисою.

Одночасно в кінці липня — на початку серпня на територіях країн соцтабору були проведені ще два етапи масштабних маневрів, вже без Чехословаччини: тилові навчання Німан,під час яких йшла передислокація військ для введення в ЧССР, і навчання військ ППО Небесний щит.

Виводити війська після навчань СРСР і його союзники не поспішали.

3. Вторгнення стало найбільшою військовою операцією СРСР на той момент після Другої світової війни

Згідно з планом, в операції Дунай брали участь п’ять країн Організації Варшавського договору: СРСР, Німецька Демократична Республіка (НДР або Східна Німеччина), Польща, Болгарія та Угорщина.

Чисельність спільного угруповання військ, які готувалися увійти до Чехословаччини, становила близько 500 тис. осіб за підтримки 5 тис. танків і БТР. Найбільші сили надав СРСР — майже 200 тис. осіб, включно з 18 мотострілковими, танковими і повітряно-десантними дивізіями, 22 авіаційними і вертолітними полками.

Таким чином, станом на 1968-й рік вторгнення в Чехословаччину стало наймасштабнішою військовою операцією для СРСР і країн соціалістичного табору з моменту закінчення Другої світової війни.

Для порівняння — за всі 10 років існування Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані (1979−1989) через його ряди пройшло близько 620 тис. радянських військовослужбовців, в той час як в операції Дунай було задіяно півмільйона військових. 250 тис. з них одночасно вторглися в країну в ніч на 21 серпня.

Введення військ здійснили у 18 місцях з територій СРСР, НДР, Польщі та Угорщини. Крім того, в Празі і Брно були висаджені дві радянські повітряно-десантні дивізії.

4. Участь військ НДР в операції скасували в останній момент

Менш ніж за добу до вторгнення Брежнєв розпорядився скасувати безпосередню участь в ньому близько 15 тис. військових з НДР (включно з мотострілковою і танковою дивізією). Згідно з книгою словацького історика Марка Столаріка Празька весна і вторгнення Організації варшавського договору до Чехословаччини в 1968 році: 40 років потому, від участі в операції німецьких військових керівництво СРСР застерегли високопоставлені чехословацькі опоненти Дубчека, що потай підтримали радянське вторгнення. Вони передали в Москву побоювання, що присутність німецькі танків і солдатів на вулицях чеських міст розлютить населення, що пам’ятає про Мюнхенську змову — поділ Чехословаччини нацистською Німеччиною в 1938 році.

У підсумку в день вторгнення в ЧССР війська НДР залишилися на кордоні як резерв, а в Чехословаччині перебувала лише невелика оперативна група з декількох десятків військовослужбовців Національної народної армії НДР.

5. Аеродром у Празі захопили обманом

Ключова фаза операції Дунай в Празі почалася в ніч на 21 серпня з обманного маневру. Підлітаючи до аеродрому Рузине в чеській столиці, нібито пасажирський радянський літак запросив вимушену посадку через можливе пошкодження. Однак на його борту перебували десантники 7-ї повітряно-десантної дивізії.

На прибулій військовій техніці й захоплених цивільних автомобілях війська негайно вирушили в центр Праги.

Після посадки вони захопили всі об’єкти аеропорту, включно з його диспетчерською вежею. Таким чином була забезпечена посадка інших десантних літаків і масова висадка радянських військ — транспортні Ан-12 сідали на смугу аеропорту Рузине щохвилини.

На прибулій важкій військовій техніці і захоплених цивільних автомобілях війська негайно вирушили в центр Праги. Менш ніж за добу загарбники зайняли всі важливі стратегічні об’єкти на території Чехословаччини, зокрема в Празі, Брно та Братиславі: були блоковані основні дороги, мости, виїзди з міст, зайняті будівлі радіо і телебачення, друкарні і вокзали, телеграф і Головпоштамт, будівлі ЦК КПЧ і уряду ЧССР, інші адміністративні будівлі міст і областей, а також штаби військових частин і підприємства військової промисловості.

Відеохроніка подій в чехословацькому кінотижневику, випуск № 35 (26 серпня — 1 вересня) 1968 року

6. Президія чехословацької Компартії не підтримала вторгнення, що зламало плани СРСР

Як тільки в Чехословаччині стало відомо про вторгнення, в Празі терміново зібралася президія Компартії республіки на чолі з реформатором Александром Дубчеком. Більшість її членів підтримали заяву, що засуджує силову операцію радянських військ: «за» цей документ було подано сім голосів за чотирьох «проти».

Це стало несподіванкою для влади Союзу: після попередніх переговорів з опонентами влади ЧССР влітку 1968 очікувалося, що перевага в президії буде 6:5 на користь противників Дубчека.

Цей факт поряд з кількома іншими мав украй важливе значення, оскільки порушив плани лідерів СРСР, загальмував і ускладнив процес повалення реформаторського уряду в Чехословаччині.

Наприклад, планувалося, що на тлі вторгнення так звані «здорові сили» ЧССР(прихильники введення військ з числа чехословацької компартії) негайно проведуть пленум ЦК і сформують новий уряд. Однак зробити це не вдалося: радіо і ЗМІ за підтримки чеського населення оголосили цих політиків зрадниками, їм довелося сховатися в радянському посольстві, а радянське керівництво було змушене шукати компромісне рішення.

Лідери Чехословаччини були насильно вивезені в СРСР на примусові переговори. які пройшли в Москві 24−27 серпня 1968 року. Там вони були змушені підписати спільне комюніке, в якому терміни виведення військ із Чехословаччини ставилися в залежність від «нормалізації обстановки в ЧССР». В результаті радянські війська залишилися в країні до 1991 року.

Дубчек же формально позбувся посади лише через півроку: у квітні 1969 року першим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини був обраний Густав Гусак.

7. Більшість загиблих чехів захищали мовлення радіо

До того, як вранці 21 серпня Александра Дубчека затримали радянські війська, чехословацький лідер встиг закликати жителів країни не чинити силовий опір загарбникам, щоб уникнути жертв. З таким же закликом до чехів і словаків звернулися президент країни Людвік Свобода і Чеське радіо — будівля його редакції в Празі стала епіцентром народного протесту проти військ, що вторглися.

І все ж зіткнення були неминучі. Сьогодні жертвами операції Дунай вважаються 108 громадян Чехословаччини, поранення отримали понад 500. Більшість чехів, до півсотні людей, загинули 21 серпня в Празі біля будівлі Чеського радіо, де населення намагалося за допомогою барикад відстояти мовлення незалежного ЗМІ, в той час як вся інша Прага вже була захоплена. Люди гинули від куль радянських солдатів, під гусеницями танків і колесами техніки, у вогні підпалених бойових машин, палива і боєприпасів.

Повідомлялося також, що радянські солдати відкривали стрілянину по натовпу пражан на Вацлавській площі. Крім того, загарбники відкривали смертельний вогонь в Ліберці, Брно, Кошице, Попраді та інших містах Чехословаччини.

Бойові втрати ж радянських військ з 21 серпня до 20 вересня 1968 року склали 12 осіб, небойові – 84 загиблих і померлих.

Крім того, обурення громадян Чехословаччини вилилося в масові акції ненасильницького опору і саботажу. У Празі та інших містах населення знищувало таблички і покажчики з назвами вулиць і номерами будинків, ховало актуальні карти місцевості, щоб ускладнити просування військ. Були зафіксовані неодноразові випадки, коли окупантам відмовляли в їжі і воді.

8. Александра Дубчека спочатку вивезли в Україну

Близько 10 ранку 21 серпня співробітники КДБ і служби держбезпеки Чехословаччини вивели з будівлі ЦК місцевої компартії Александра Дубчека і ще п’ятьох лідерів країни, його соратників: прем’єр-міністра Олдржиха Чорниця, спікера парламенту Йозефа Смрковського, членів ЦК КПЧ Йозефа Шпачека і Богуміла Шимона, а також голову Національного фронту Франтішека Крігеля.

Спочатку їх доставили в Західну Україну — літаками в Ужгород, а звідти на БТРах в заміську резиденцію Закарпатського обкому компартії України біля села Кам’яниця, де утримували в ізоляції окремо.

Юрій Ільницький, на той момент перший секретар Закарпатського обкому КП України, який користувався особливою прихильністю Брежнєва, так згадував про доручену йому справу (його слова наведені в книзі Україна Incognita): «22 серпня подзвонили мені з Москви, що в Закарпатську область привезуть шістьох членів президії ЦК КПЧ: Дубчека, Чорниця, Смрковського, Крігеля, Шимона, Шпачека. Просили добре їх влаштувати і забезпечити належний високий рівень перебування. […] Вирішив поселити їх у двох будинках в Кам’яниці».

Коли Дубчек зайшов у кабінет і побачив мене, то сказав: «Тепер знаю, де я. Тому що мене везли бронетранспортером і я думав, що це Польща».

Уже в ніч на 23 серпня українському чиновнику подзвонив Брежнєв, зажадавши доставити Дубчека в службовий кабінет Ільницького в Ужгороді. Дубчека в темних окулярах, щоб виключити випадкове впізнання будь-ким, негайно доставили в Ужгород.

«Коли Дубчек зайшов у кабінет і побачив мене, то сказав:» Тепер знаю, де я. Тому що мене везли бронетранспортером і я думав, що це Польща”, — розповідає Ільницький. — Незабаром подзвонив Брежнєв, розпитав, як справи, і повідомив, що з моїм гостем буде розмовляти Микола Підгорний [голова президії Верховної Ради СРСР]. Так і було. Після розмови з Подгорним Дубчек сказав: «По мене прилетить літак до Мукачево. Я ним повинен полетіти на Москву». Пізніше Підгорний дзвонив і мені і дав доручення забезпечити поетапну відправку в Москву і інших членів президії ЦК Компартії Чехословаччини. Сталося це 23 серпня”.

9. Вторгнення спровокувало хвилю еміграції з ЧССР

Після поразки Празької весни в результаті вторгнення радянських військ із Чехословаччини виїхали сотні громадян, зокрема представників культурної інтелігенції. Відразу після операції Дунай з країни емігрували близько 70 тис. осіб, а в цілому кількість тих, хто виїхав на Захід, досягла 300 тис. осіб.

Мілан Кундера писав: «Чехія приречена тепер довіку заїкатися, запинатися і ловити ротом повітря, як Олександр Дубчек. Свято скінчилося. Настали будні приниження».

Серед них — відомий письменник Мілан Кундера, який так писав про події 21 серпня: «Російське вторгнення було не тільки трагедією, але й бенкетом ненависті, повним дивовижної (і ні для кого тепер непоясненної) ейфорії. […]. Однак жодне торжество не може тривати вічно. Росіяни примусили чеських державних діячів підписати в Москві якусь компромісну заяву. Дубчек повернувся до Праги і зачитав її по радіо. Після шестиденного ув’язнення він був так розчавлений, що не міг говорити, затинався, ледве переводив подих, перериваючи фрази нескінченними, мало не півхвилинними паузами. Компроміс врятував країну від найстрашнішого: від страт і масових заслань у Сибір, що вселяє у всіх жах. Але одне було ясно: Чехія приречена тепер довіку затинатися, запинатися і ловити ротом повітря, як Александр Дубчек. Свято скінчилося. Настали будні приниження».

10. СРСР визнав свою провину перед Чехословаччиною лише 20 років потому

Після того, як в листопаді 1989 року в результаті подій Оксамитової революції в Чехословаччині пішло у відставку прорадянське керівництво ЦК Компартії, 5 грудня того ж року було оприлюднено спільну заяву уряду СРСР і керівників Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі та СРСР про події операції Дунай.

У цій заяві введення військ до Чехословаччини в 1968 році було визнано«неправомірним актом втручання у внутрішні справи суверенної країни, актом, що урвав процес демократичного оновлення ЧССР і мав довготривалі негативні наслідки».

Інна Семенова

Про Захід