Після мого заклику у соцмережах до своїх сімейних альбомів побіг не один десяток людей. А дехто навіть полазив сільськими горищами. Ужгородка Квітослава Бачинська у своїх рідних знайшла чимало старих світлин з “історією”.
«Декого ми визначили, декого – ні. Всі фото із альбомів моїх бабусі і дідуся – Катерини Лошак (Сакулич) та Йосипа Лошак. Любила моя бабуся по весіллях гуляти. Зроблені вони десь у 40-х роках, бо бабка на фото має орієнтовно 16-25 років, а народилася у 1920 році. Географія – скоріш за все Ужгородщина, Перечинщина і Великоберезнянщина. Ще я засканувала печатки на картках, там видно, що зроблені в одному ательє, але при різних владах, бо на частині надпис угорською, на інших – чеською», – розповіла Квітослава.
Одна фотографія і цілий світ за нею. У цьому Прозахід переконався вже за лічені хвилини після публікації першого матеріалу із циклу #весільнефотобабусі.
Кожна мить важлива…
Минулої середи, при підготовці матеріалу, я навмисне за головну обрала знімку з вишуканого весілля майбутнього священика, про яке інформації було вкрай мало. А ось світлин – хоч відбавляй. Для міжвоєнного періоду це така велика рідкісь. Я сподівалась, але до кінця не вірила, що спрацює теорія п’яти рукостискань. Спрацювала в першу годину після публікації. Мені написав настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м-ні Дравці отець Павло Фіцай. Отець Павло на світлині одразу впізнав видатного священика та історика Степана Папа.
Священик, вояк Карпатської Січі, пластун
Степан народився 11 березня 1917 у с. Березово нині Хустського району, у 1928—1936 навчався в Хустській гімназії. Саме там він вступив до Пласту, став першим курінним гуртку «Самотні Рисі». Восени 1937 року його вибрали комендантом Українського Пласту в Закарпатті. На початку 1939р. він узяв активну участь в створенні загонів Карпатської Січі і вже у березні воював проти угорських окупантів.
За інформацією з Вікіпедії, у лютому 1940 р. в Хусті провели збори патріотів, де прийняли рішення об’єднати підпільні групи та утворити Закарпатську крайову організацію ОУН(Б). Степан Пап увійшов до крайової екзекутиви ОУН на посаді референта пропаганди і став редактором нелегальної газети «Чин». Саме він автор знаменитої брошури «Обвинувачую Мадярщину», де наведено 65 пунктів звинувачень угорським окупантам.
У 1941р. юнак закінчив Ужгородську семінарію і отримав сан священика. У березні 1942 року його засудили угорським військовим судом на 12 років ув’язнення, яке відбував у найбільшій і найстрашнішій в’язниці Угорщини — Ваці. Із в’язниці його визволили на початку 1945 року.
Вересень, 1941 – весілля з Мартою Пайкош
Для семінариста Степана цей день став одним із найголовніших в житті, адже він одружився на дівчині, яка майже півстоліття не тільки завжди була поряд, а й стала його натхненням та вірним помічником у всіх справах. Нам вдалося поспілкуватися із племінницею нареченої, яку на честь тітки також назвали Мартою.
Марта Шипляк, в дівоцтві Пайкош, з неабияким трепетом та ніжністю згадує свою тітку і дуже непросту історію її життя. Про весілля вона чула багато, а в альбомі родини зберігаються світлини того щасливого дня. З усіх можна зробити висновок: шлюб брала далеко не проста пара. Весілля святкували у домі Марти, а на вінчання до церкви у Дравцях молоді йшли у супроводі 12 пар свідків. Усі дівчата були одягнені приблизно однаково, ідентичними були і букети. Фату за нареченою несли двійко дівчаток. Надзвичайно гарні були і свідки, з 12 як мінімум 7 були семінаристами, як і наречений.
На жаль, невідома історія знайомства семінариста і учениці жіночої вчительської семінарії. Знаємо тільки, що після одруження Степан швидко прийняв сан священика, а вже за півроку, у березні 1942 року його засудили. Через 5 років, після звільнення з в’язниці, отець Степан Пап продовжував священичу діяльність у селі Великий Селменець, яке після війни опинилося в складі Чехословаччини, а згодом у Нижній Рибниці Михайлівського округу. Племінниця згадує, як вони завжди чекали на приїзд тітки до Дравців, як самі намагалися їздити до неї, однак тодішня влада не тільки не сприяла спілкуванню між родиною у різних країнах, а й унеможливила їх зустрічі частіше, аніж один раз на рік.
Період репресій греко-католицької церкви
Після заборони Греко-Католицької Церкви у 1953-58рр. отець Степан працював рахівником сільськогосподарської артілі в Нижній Рибниці. У 1959р. переселився до Кошіц, де влаштувався на підприємство «Зеленіна». Заочно здобув юридичну освіту і став юристом, а пізніше зайняв посаду юриста у Кошицькому державному театрі. У 1968р. Степан Пап активно долучився до боротьби за відновлення Греко-Католицької Церкви у Чехословаччині, був ініціатором запуску і редактором щомісячника «Благовістник», у якому опублікував багато своїх наукових праць, підбірок духовних пісень, проповідей. Написав і перевидав багато праць релігійної та історичної тематики.
Племінниця Марта згадує, що усе помешкання тітки і чоловіка було закладене книгами, у своїй квартирі в період заборони він проводив Богослужіння. Дружина йому неабияк допомагала, вона вичитувала тексти, упорядковувала релігійні видання, а згодом навіть напівлегально передавала їх в Україну. Прожила пара разом майже півстоліття. Помер отець Степан у лютому 1990 року. Вірна Марта пережила свого чоловіка на 12 років.
Ось таку цікаву історію може розповісти одна фотографія. Я сподіваюсь, вона змотивує вас долучатися до нашого історично-сімейного руху у соцмережах. Для цього варто знайти весільні фотографії своїх рідних і опублікувати їх у соцмережах з хештегом #весільнефотобабусі. Наші бабусі та дідусі заслужили, аби ми згадали їх молодість і брали з них приклад.
Вікторія Жуйко, спеціально для Прозаходу
