У кінці вересня-на початку жовтня на закарпатських виноградниках традиційно триває збір урожаю. Як це відбувається цьогоріч, поїхали подивитися закарпатські журналісти, адже незабаром вина, виготовлені на території нашої області, можуть стати особливими – матимуть географічне зазначення «Вина Срібної Землі». Чим це допоможе місцевим виноградарям і виноробам та як вони готуються до впровадження цієї системи захисту якості – розкаже «Про Захід».
Престур, організований управлінням туризму та курортів Закарпатської ОДА за сприяння проекту «Інституційна та політична реформа дрібномасштабного сільського господарства» (IPRSA) охопив різні регіони краю, тож журналісти могли побачити, як збирають і обробляють виноград на Ужгородщині, Мукачівщині та в Берегові. Завітали до малих виноробів: як тих, котрі почали прокладати свій шлях лише недавно, так і тих, хто працює вже у другому і третьому поколіннях. Усі вони є членами Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття, яка й націлена нині на отримання права використання географічного зазначення «Вина Срібної Землі».
Першими журналісти побачили молоді насадження винороба з Концова Томаша Кіша. Лозам усього шість років, ростуть тут п’ять білих і два червоних сорти, найбільше насаджень зі сортами Цитрон Магарача, Солярис, Чорний монах, Красінь. За словами Томаша Кіша, вирощувати виноград – важка цілорічна праця, результат якої дуже часто залежить від погодних умов. Цьогоріч були і весняні заморозки, і холодний травень, і літній град, і дощі. Та все ж урожай видався непоганим, на ділянках, де виноград уже дозрів, збирають по 8-10 тон із гектару. Допомагає пану Томашу у збиранні вся його рідня, починають з 9:00, завершують аж о 17:00. Мама виноградаря теж тут, каже, що збирати стиглі грона фізично дуже непросто, потрібно весь час згинатися, носити наповнені ящики.
Близько 20% зібраного урожаю Томаш Кіш планує продати, з іншого виготовить вино. На подвір’ї його будинку якраз повним ходом іде процес пресування винограду – за цим наглядає батько пана Томаша. Ніхто, як це робилося раніше, вже не крутить прес вручну, всі процеси є автоматизованими. З цьогорічного урожаю за планом має вийти близько 10 тисяч літрів вина. Щойно наповнені бочки займуть своє місце у підвалі під будинком винороба, він почне реалізовувати свою давню задумку – відкрити дегустаційну залу і запрошувати до себе туристів.
Винний туризм нині дійсно є одним із найпопулярніших напрямків на Закарпатті. Начальниця управління туризму та курортів Закарпатської ЗОВА Мар’яна Готра розповідає: «Ми підтримуємо виноробство, оскільки вважаємо, що ця галузь відіграє важливу роль у туризмі. На Закарпаття люди приїздять в тому числі і за гастрономічними враженнями, а як тут обійтися без вина? Вино є одним із магнітів нашого туризму. Тому для нас важливо підтримувати виноградарів і виноробів».
Підтримка малим виноградарям і виноробам справді потрібна, адже ризики в їхній справі є суттєвими, один град може звести нанівець рік роботи. Прибутки теж є значно нижчими, ніж в інших галузях, наприклад, виноградар Іван Паук, до котрого журналісти приїхали в село Пістрялово Мукачівської громади, розповів, що син умовив його цьогоріч засадити один гектар землі кавуном – в результаті зібрали 50 тон плодів, які принесли прибуток значно більший, ніж дає гектар винограду. «Але кавун – це не наше, не закарпатське. Ми мусимо відроджувати власні традиції», – зазначає виноградар і показує один із найбільших у краї виноградників, що займає 32 гектари земель.
Дід Івана Паука ще у 1938 році висадив у селі Завидові 8 гектарів винограду. Звісно, все це опинилося згодом у власності радгоспу, а відродилося у більших масштабах лише 10 років тому як сімейна справа під назвою «Chateau Pauk». Наразі Іван Паук вважає себе більше виноградарем, адже більшість зібраного врожаю продає малим крафтовим виробникам із Закарпаття та більшим підприємствам із Житомирщини, Вінниччини, Хмельниччини. Каже, що війна внесла свої корективи у цю галузь: виноградарство на Півдні України через воєнні дії переживає кризу, тож виробники звернули увагу на закарпатську сировину. Попри це продавати виноград у нинішніх умовах не є вигідною справою – більші прибутки він може приносити, якщо переробити його у вино. Тож нині Іван Паук активно вчиться робити вино, готується до іспитів і наступного року хоче на повну силу заявити про себе, як про винороба.
Зокрема до його планів входить висадження сортів, які є історичними для Закарпаття, і виготовлення з них унікального вина. Бо, виявляється, нині Іван Паук може вирощувати і продавати лише ті сорти, які внесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Тобто він може вирощувати і продавати Совіньйон блан, Шардоне, Мерло, Каберне тощо, але не нашу знамениту Леанку, до прикладу.
«На жаль, законодавство не дозволяє нам висаджувати наші аборигенні сорти. Ми цим займаємося, працюємо над тим, аби внести їх до реєстру, аби після війни виробляти з них унікальні вина, які всі впізнаватимуть під географічним зазначенням «Вина Срібної Землі»», – розповідає Іван Паук.
Що таке географічне зазначення і для чого воно потрібне, журналістам розповів національний експерт із географічних зазначень та розвитку ланцюжків доданої вартості проєкту ЄС «Інституційна та політична реформа дрібномасштабного сільського господарства» (IPRSA) Тарас Антонюк: «Це загальнонаціональний проєкт, створений для підтримки й розвитку малих виробників. Система в Україні впроваджується з 2017 року, в Європі ж перші продукти були зареєстровані ще на початку ХХ століття. Зокрема першим географічним зазначенням став сир Рокфор. Географічне зазначення – це система якості, яка відображена на товарі у вигляді товарного знаку. Цей знак гарантує походження товару з певної географічної зони і засвідчує властивості товару, які мають прямий і нерозривний зв’язок із регіоном, з якого він походить. В Європі ця система є дуже популярною, вона добре працює для малих крафтових виробників, особливо на депресивних територіях. Станом на сьогодні в країнах ЄС зареєстровано понад 3,5 тисячі географічних зазначень, половина з них – це вина. В Україні першим зареєстрованим географічним зазначенням була гуцульська овеча бриндзя».
Тарас Антонюк каже, що наразі експерти вивчають традиційний сортовий склад нашого регіону, аби ближче до кінця року мати відповідь на питання, які вина можуть бути зазначені як «Вина Срібної Землі». Загалом робота із затвердження такого географічного зазначення має зайняти близько 9 місяців, після цього будь-який винороб, котрий виготовлятиме вино в Закарпатській області, зможе маркувати його географічним зазначенням «Вина Срібної Землі» – звісно, перед тим виконавши всі умови специфікації і підтвердивши якість через проходження сертифікації.
Про відродження місцевих традицій виноробства мріє і родина відомого берегівського винороба Василя Надя. Поки Василь-старший керував збором урожаю на 5 гектарах виноградників у селі Мужієві, його син Василь показував журналістам у Берегові, як він готує до переробки плоди сорту Блаубургер (з нього виготовлять популярне легке розе і настояне червоне вино). На виноградниках родини Надь вирощують близько 10-ти сортів винограду, однак історичних серед них є дуже мало. Лише нещодавно до Берегова привезли з угорського банку рослин саджанці сорту Берегі рожаш – колись дуже розповсюдженого й популярного в цих краях, але винищеного філоксерою і радянськими винрадгоспами. «Відродити наші автентичні сорти – це велика робота, але вона дуже потрібна, щоб ми могли показувати туристам щось своє, оригінальне», – каже Василь Надь-молодший.
А туристів цьогоріч у старовинних підвалах його виноробні «Nota Bene» було дуже багато. Дружина винороба Ліана Надь, котра проводить у підвалах дегустації, розповідає, що туристи нині активно цікавляться можливістю скуштувати закарпатське вино, однак загалом культура вживання вина у наших співгромадян поки є доволі низькою. «Ми зараз перебуваємо на шляху до культури споживання вина. Бачимо, що туристи старшого віку одразу просять десертне вино. Натомість ми прагнемо навчити українців вживати хороші вина, просимо скуштувати сухі, адже саме вони є здоровими і найбільше притаманні Закарпаттю. Десертні ж вина можна пити лише невеличкими порціями, з десертом або замість нього – вони дуже специфічні».
Експерт із географічних зазначень Олександр Коваль розповів журналістам, що туристів нині приймають близько 40 місцевих малих виноробів, загалом же на Закарпатті виноробством займаються близько сотні підприємців. Відродження історичних сортів і виготовлення з них вин із географічним зазначенням може дати новий поштовх для розвитку виноробства, додасть цінності і важливості нашим винам, вважає він.
У журналістів було багато запитань – докладно на них відповів голова Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття Олександр Гарновдій, виноробня якого (зветься вона «Штифко») знаходиться в селі Ключарки. «Наші виноробні традиції втрачені, – переконаний пан Олександр. – Радянська влада згубила все те, що було до неї. Потім закон 1998 року знищив чи не всі площі насаджень, тож нині маємо на Закарпатті не більше 700 га виноградників. У більшості випадків те, що вироблялося в радянські роки і в 1990-х, не можна назвати винами. Тому ми, наша спілка, не хочемо асоціюватися з тим, що тоді вироблялося. Асоціація вийшла на назву «Вина Срібної Землі» (ця назва – Срібна Земля – була вигадана поетом Василем Пачовським у 1920-х) – вона буде якнайкраще відображати нашу автентику, наші традиції. Бо коли ми подорожуємо, ми завжди шукаємо місцеві цікавинки. Так і нам треба затягувати людей Леанкою, Бакатором, Фурмінтом та іншими нашими сортами».
Асоціація виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття вже готує заявку на внесення до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, більше 50-ти сортів, які вважаються історичними для Закарпаття. Поки це не буде зроблено, винороби не можуть легально завести до України саджанці сортів-автохтонів, не можуть легально їх вирощувати. Відомо, що висаджена лоза дає врожай лише на четвертий рік, тож потрібен певний час для того, щоб відроджені сорти знову тут прижилися, а місцеві винороби призвичаїлися робити з них добірні вина. Лише тоді вдалий маркетинг дозволить нашим «Винам Срібної Землі» зацікавити туристів і завоювати любов місцевих поціновувачів вин. Адже нині саме поєднання виноробства з етнотуризмом наші виноградарі й винороби вважають найбільш перспективним для себе шляхом розвитку.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
