Втрачений Ужгород: заїжджий двір «Чорний орел» (Фото)

Опубліковано:

Свій «Чорний орел» був, здається, у кожному місті Австро-Угорщини. Так, у XVIII-XIX століттях модно було називати готелі, аптеки, кав’ярні та ресторани, зображуючи на вивісці, як правило, класичного двоголового чорного орла – такого, як на гербі імперії. Мав свого «Чорного орла» і давній Унґвар. Був це популярний заїжджий двір з корчмою та кількома готельними кімнатами, який стояв посеред нинішньої площі Петефі рівно 125 років.

На старовинних мапах нашого міста добре видно, що за мостом (тим, який стояв на місці нинішнього пішохідного) колись було суцільне болото, утворене розливами річки. Коли регуляція дозволила трохи осушити місцевість, чи не першою великою будівлею, яка там з’явилася, став заїжджий двір «До орла». Точну дату його зведення – 1780 рік – зберіг опис міського майна, який у 1791 році проводила казна (пізніше про цей документ, написаний латиною, розповідав у своїх «Звітах мера» і Мігай Фінцицький). Отже в описі зазначалося: «Заїзд «До орла». Ця будівля зведена з твердих матеріалів, покрита шиндлями, була побудована у 1780 році. З вулиці має три входи. Складається з 8 кімнат та кухні. Частково – для (проживання) орендаря, частково – для немісцевих та городян. Стайня також зведена з хороших матеріалів і розрахована на 16 коней. Посеред двору на дерев’яних стовпах покритий шиндлями стоїть навіс для карет. Усі ці споруди знаходяться у нормальному стані і потребують лише незначного ремонту».

Мер Фінцицький у своїх звітах писав також, що місцевість навколо заїзду була в давні роки дуже болотистою, а на початку нинішньої вулиці Капушанської знаходилася яма, тож на виході з того боку корчми був прокладений місток, залишки якого знайшли у 1891 році під час прокладання каналізації. Приблизно такою побачив цю місцину у 1847 році молодий поет Шандор Петефі, котрий примудрився зупинитися на ніч саме в «Чорному орлі». Його малоприємні слова про Унґвар багато хто знає, однак вони були цілком справедливими з огляду на те, що побачив поет у місті. А побачив він якраз те суцільне болото на Орлиній площі й бідненький непоказний заїжджий двір «До чорного орла».

Заїжджий двір «До орла» містові не належав, його здавала в оренду, отримуючи прибуток, державна казна. «Золоті» роки цього закладу припали на 1850-ті. Далі ж, із кожним роком, стара будівля ставала все менш придатною для проживання гостей, а бруд і каналізаційні стоки все більше непокоїли жителів міста. Навколо заїжджого двору проводили ярмарки, поступово формувалися обриси площі, засновувалися нові вулиці. І згодом уже всім у місті стало зрозуміло, що старий заїзд посеред площі віджив своє. Місцева влада звернулася до міністерства з проханням дозволити знести готель із корчмою, за це навіть запропонували грошову компенсацію. Але така ідея міністерству не сподобалася. Тоді місто запропонувало міністерству придбати заїзд «До чорного орла» – і ця пропозиція була вже прийнята. Ціна, щоправда, виявилася доволі високою – 9050 форинтів.

«До чорного орла» на мапі міста 1819–1869 років (сайт mapire.eu)

Унгвар, який щойно взяв позику на будівництво казарм, тоді був у патовій ситуації: не мав грошей, аби викупити заїжджий двір, і не міг собі дозволити взяти ще одну позику. Газета «Ung» того року писала, що жодна будівля міста не є такою страхітливою, як «Чорний орел». У дворі та навколо, мовляв, бруд і жах, просто чумне гніздо – чому би власникам будинків на Орлиній площі не допомогти містові грошима? Але жителі площі, хоча й найбільше страждали від бруду і смороду заїзду, не поспішали давати свої гроші. Це зробив відомий місцевий благодійник, римо-католицький єпископ Ондраш Будіш – він дав містові у борг 10 тисяч форинтів. Ця позика дозволила придбати заїжджий двір, однак міська влада вирішила його одразу не зносити, а тимчасово здати в оренду дорожче, аби швидше повернути борг. Це «тимчасово» затягнулося на 20 років, майже весь цей час орендарем закладу незмінно був місцевий підприємець Мор Міттелманн.

На жаль, вигляд «Чорного орла» не зберігся на жодній фотографії чи листівці, тож давайте почитаємо, як його описували тодішні газети. Так, у 1890-му «Ungvári Közlöny» писала: «Корчма та готель «До Чорного Орла» – такою є назва прекрасної великої будівлі, яка прикрашає «замостову» частину Унґвара. Корчма – бо там можна отримати їжу, готель – бо там може схилити голову подорожній. І щастя його, якщо вночі на нього не впаде цей приклад імпозантної архітектури. Хто ще не бачив цього готелю, хай подивиться на схожі жовті будиночки у Великому Березному чи Перечині. І ще хай подивиться подорожній, якими чудовими римськими клоаками витікатимуть з готелю нечистоти».

В іншій статті тієї ж газети значилося: «Того, хто зайде у двір готелю, одразу почне нудити від бруду, сміття та гною, які і в суху, і у дощову погоду завжди там є. Стайні – жахливі. Бруд просочується звідти через стіни і в трьох місцях навколо подвір’я готелю утворює постійне болото. Неприємний запах постійно відчувається у цій частині площі». Далі згадувалося, що після того, як площу замостили, ситуація лише погіршилася, бо будівля «Чорного орла» опинилася в низині, стіни кімнат стали вологими і смердючими, з грибком. Газета наполягала, що у дворі заїзду треба зробити нормальну каналізацію або взагалі знести це смердюче нездорове місце.    

З цих описів і зображення на карті можна уявити, що заїжджий двір мав форму прямокутника. Основна будівля корчми та готелю була довгою, одноповерховою, переднім фасадом розвернута до мосту. Позаду цієї споруди знаходилася стайня, ймовірно, інші господарські споруди, вулична вбиральня. Двір був огороджений парканом із трьома входами – скоріше за все, з боку мосту, з боку вулиці Бозош (Толстого) та з боку вулиці Радванської (Мукачівської). Двір був болотяний, неохайний. Позаду стайні на площу витікали нечистоти, які розносили неприємні запахи по всій околиці. Не дивно, що десятиліттями цей об’єкт муляв очі і ніс мешканцям міста, котрі приходили скупитись на ярмарки, які влаштовували щотижня на Орлиній площі (у 1902 році її назвали площею Кошута).

«Чорний орел» на мапі міста ХІХ ст. (сайт mapire.eu)

Остаточне рішення про знесення заїжджого двору було прийняте міською радою у листопаді 1903 року, хоча далося воно непросто, бо «Чорний орел» приносив містові щорічно 4000 крон доходу. Однак поточні ремонти і страхування завжди забирали дві третини цього доходу, до того ж станом на 1903-ий будівля перебувала вже у такому стані, що ніякі поточні ремонти не могли її врятувати. Капітальний ремонт коштував би містові великих грошей, тож настав час попрощатися з «Чорним орлом». Незважаючи на це, ідею його знесення підтримали не всі депутати. Лише кілька голосів вирішили долю корчми-готелю: 35 депутатів висловилися «за», 26 – «проти». Найбільше депутатам не подобалося, що на період голосування керівництво міста не знало, що буде натомість на звільненій площі. Газета «Ung» у листопаді 1903 року писала, що порожньою ця ділянка не може залишатися з кількох причин. По-перше, місто залишилося без об’єкту, який приносив дохід. Порожня ділянка доходу, мовляв, давати не буде, тож можна там побудувати міський театр або продати ділянку.

Однак голосування депутатів ще не означало, що одразу потому місто може знести будівлю «Чорного орла». Для цього треба було отримати згоду Міністерства внутрішніх справ Угорщини, а воно скасувало рішення через формальності. У липні 1904 року питання знову постало на порядку денному міської ради і голосування було вже більш одностайним: 52 – «за», 12 – «проти». Дозвіл від міністерства був отриманий лише у січні 1905 року. На той час орендар «Чорного орла» Мор Міттелманн пропонував містові викупити ділянку, побудувати там акуратну невеличку будівлю готелю та корчми. Однак цю ідею місто не підтримало.

Знесення заїжджого двору було заплановане на 3 серпня 1905 року. У червні міська управа оголосила конкурс на демонтажні роботи: фірма-переможець мала знести готель і повністю розчистити його територію за 8 тижнів. За ці роботи пропонували 2100 крон, але жодна фірма не взяла участь в аукціоні, тож довелося оголошувати повторний. 16 липня 1905 року у приміщенні корчми востаннє обладнали виборчу дільницю під час міських виборів. А вже 2 серпня почалися демонтажні роботи.

У вересні 1905-го від «Чорного орла» на площі не лишилося і сліду. Міська управа підійшла до діла економно – виставила на продаж матеріали, які лишилися після демонтажу: 22 000 штук цегли, двоє старих дверей, двоє великих воріт, металолом та деревину. Таким чином за продані матеріали міська управа отримала 1283 крони, тобто половину тієї суми, яку заплатила фірмі за демонтаж.  

Деякий час територія, звільнена від готелю-корчми, була необлагородженою. На його місці утворилася заглибина, в якій постійно збиралася вода. Газети жартували, що тепер на ринку на площі Кошута можна рибу не лише купити, а й піймати. Потім торговці з ринку почали зносити туди сміття, тож мешканці навколишніх будинків особливого полегшення від демонтажу не відчули: замість одного смердючого об’єкта вони отримали інший.  

Багато років міська управа виношувала плани побудувати щось на місці «Чорного орла». Розглядалися різні варіанти: готель, театр, церква, будинок «Просвіти», «Підкарпатський банк» тощо, та, на щастя, ця ділянка таки залишилася вільною, що дозволило у чехословацький період закласти там сквер. Закінчити ж цю статтю хочемо тим, що пам’ять про «Чорного орла» ще довго не покидала площі, на якій він колись стояв. У чехословацькі роки на куті площі працювала аптека «У «Чорного орла», а 1939-му підприємець Янош Крупанич відкрив у будинку № 13 готель, який також назвав «Чорним орлом».

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід