Втрачений Ужгород Регіональні Новини

Втрачений Ужгород: вісімнадцятий мер міста Ласло Меґої (Фото)

От і підійшов до завершення міні-цикл публікацій про керівників Ужгорода дорадянських часів. Нині розкажемо вам про мера із дуже незвичною біографією, про його шлях від футбольної зірки – до наймолодшого мера Угорщини, котрого звинувачували у відправці євреїв у концтабори, але не притягнули до відповідальності через втечу до Австралії. Нащадки цього мера досі проживають у Австралії, однак налагодити з ними зв’язок поки не вдалося. Можливо, вони навіть нині бояться переслідувань та осуду, адже  у різні роки родині Ласло Меґої не раз доводилося виправдовуватися за вчинки, здійснені ним у роки Другої світової війни.

Але перш за все, треба сказати, що від народження Ласло Меґої мав зовсім інше прізвище – Пешовнік (угорською мовою у двох варіантах: Pesovnik або Pesovnyik). Саме з таким прізвищем Лоцико Пешовнік народився в австро-угорському Унґварі 11 березня 1902 року, провівши босоноге незаможне дитинство, граючись із м’ячем у пилюці вулиці Бозош (нинішньої Толстого). Закінчивши школу, він вступив до греко-католицької чоловічої учительської семінарії, яку завершив у 1920 році. Там і засяяла футбольна зірка Лоция, бо чимало семінаристів у ті часи були активістами міських спортивних клубів. Ласло Пешовнік, якого друзі називали Пешо, займався боротьбою та футболом у клубі «UAC». Він був здібним не лише на полі, а і в навчанні. Після семінарії, у 1921 році, отримав диплом, здавши іспити ще й у гімназії. Ласло розумів, що одним футболом заробити на життя не зможе (у ті часи професійні футболісти були ще рідкістю), тож мусить отримати професію. Він вступив на юридичний факультет будапештського університету Пазмань Пийтера, почав грати за відому будапештську студентську команду «BEAC», до 1925-го (за іншими даними, 1926 року) ще часто навідуючись до Ужгорода.

Nemzeti Sport, 2017. december (115. évfolyam, 326-354. szám)

Що сталося далі – зрозуміло не до кінця. У тогочасній пресі нема про це повідомлень, а пізніше у своїй біографії Ласло лише коротко вказував, що через переслідування чехословацької влади мусив утекти з Ужгорода. Після цього він став членом сомбатгейської команди «Sabaria», разом із якою здійснив не одну далеку подорож. Уявіть лишень, якою яскравою подією в житті 26-літнього футболіста стало турне його клубу до Центральної та Північної Америки! У ті часи було модно організовувати міжнародні футбольні турніри, тож команди часто подорожували світом. Разом із клубом «Sabaria» захисник Ласло Пешовнік здійснив подорож до Куби, де у грудні 1928-го – січні 1929 року відбулося кілька матчів. У січні-лютому 1929-го «Sabaria» грала в Мехіко-сіті, а у березні переїхала до Нью-Йорку, де також відбулося кілька ігор. Це турне було не єдиним у кар’єрі Пешовніка, він об’їздив зі своїми командами всю Європу, побував також у Африці.

Ласло Пешовнік (стоїть п’ятий з правого боку) із командою «Sabaria»

У 1929році Ласло Пешовнік став гравцем клубу «Somogy» і переїхав до міста Копошвар. На той час він був футбольною зіркою, тож його радо прийняли у громаду і навіть запропонували посаду помічника головного юриста міста. Саме в цей період Ласло почав усе частіше використовувати нове прізвище Меґої (є дані, що це було прізвище його матері), хоча й не зовсім зрозуміло для чого було вже відомому футболісту змінювати його. Тамтешні газети пізніше згадували, як Ласло Меґої дуже часто казав, що серце тягне його назад до Ужгорода. Він годинами розповідав друзям про своє дитинство, Ґалаґов, жителів міста. Тож рішення Віденського арбітражу стало втіленням його мрії про повернення. Спершу міністр внутрішніх справ Угорщини призначив Ласло Меґої адміністративним керівником взятого під контроль угорськими військами містечка Кірайгелмец (Кральовскі-Хлмец), а звідти, можливо на прохання самого Меґої, його невдовзі перевели до мерії вже угорського Унґвара. 22 грудня 1938 року Ласло Меґої призначили заступником мера Унґвара і головним юристом міської управи. А коли у 1941 році мер Імре Пелчарський захворів і попросився на пенсію, міністр внутрішніх справ вирішив призначити Меґої на його місце.

Складати присягу новий мер поїхав до Будапешта. Офіційне призначення відбулося там 30 червня 1941-го, а вже 1 липня нового мера зустрічали у прикрашеній залі старої ратуші (нині в цій будівлі працює торговельно-економічний коледж КНТЕУ). Вітальну промову виголосив заступник мера Олодар Палоци-Горват, вітали його і депутати. Газети писали, що Ласло Меґої є наймолодшим мером Угорщини (нагадаємо, йому було 39 років), а його молодість і активність дають великі надії жителям міста. Оскільки на той час Унґвар був містом із правом прийняття законодавчих актів, мера там призначали аж на 10 років. Тоді Ласло Меґої, звісно, і не підозрював, що не працюватиме на своїй посаді і половини цього терміну.

Ласло Меґої (з правого боку) з мером Ніредьгази, 1941 рік. Фото – з журналу «Színházi Magazin»

Спочатку у місцевій пресі новий мер ще розкидався обнадійливими для людей планами і обіцянками, казав, що до 1943 року хоче звести ще один міст (він мав знаходитися десь між нинішнім пішохідним і мостом Масарика), побудує для бідних жителів доступне житло, подарує спортсменам міста нормальний стадіон. Хотів мер провести і новий водогін, бо вважав закладений у чехословацькі часи неграмотним і недієвим (у місті були великі перебої з водопостачанням, воду в ті роки подавати користувачам тричі на день по одній годині). Мав Ласло Меґої плани на післявоєнні роки, зокрема мріяв відкрити на базі мінеральних джерел термальний курорт і критий басейн. Єдине, що вдалося здійснити з цього переліку – це будівництво соціального житла. Нині важко сказати, де саме знаходилося це «містечко Меґої» (його ще називали «онча»), але десь біля скотобійні (м’ясокомбінату на Капушанській), на ділянці Міттелманна, у 1941 році почали зводити 42 маленьких однакових будиночки під червоними дахами. Через рік вони вже були готові, до них заселили сім’ї бідних робітників, які не мали власного житла. Загалом таких будиночків мало бути 84, а скільки встигли збудувати – інформації знайти не вдалося.

До інших масштабних проєктів справа так і не дійшла, бо на перший план вийшли інші проблеми – перебої з постачанням харчів та товарів першої необхідності. Кожен наступний рік Другої світової війни все більше виснажував Угорщину, тож і у місті важко було знайти хліб хорошої якості, не вистачало молока, цукру, дров. Мер звертався зі сторінок газет із закликом, аби кожен городянин використав вільну землю (свої сади, квітники тощо) для вирощування городини, картоплі та кукурудзи. «Жоден клаптик землі не повинен пустувати!», – закликав він, пояснюючи, що у ці скрутні часи містяни не повинні покладатися на ринки та магазини, а мають робити запаси кожен для себе.

Ласло Меґої (у центрі) у ратуші проводить церемонію віддаленого весілля (наречений – на фронті, наречена – у мерії), 1942 рік. Фото – з сімейного архіву Аттіли Алі.

Розуміючи, що розвиток міста у таких умовах він не забезпечить, мер Меґої багато часу присвячував різним культурним і патріотичним заходам: ходив до поранених солдатів у лікарню, організовував для них концерти, ініціював «бездимні дні» (це коли чоловіки відмовлялися на день від куріння, віддаючи зекономлену порцію тютюну солдатам на фронт), ініціював встановлення кількох патріотичних пам’ятників, опікувався археологічними експедиціями, які мали на меті знайти давню могилу вождя угорських племен Алмоша. А тим часом фронт Другої світової війни швидко наближався до міста…

Новорічна ніч 1944 року була в Унґварі дуже тихою. Замість ресторанів городяни обрали скромне святкування у колі родини. Вулицями не вешталися веселі компанії з шампанським, не бігали сажотруси (мабуть, була у нас і така новорічна традиція) – всі, наче, розуміли, що на них чекає надзвичайно важкий рік. Весна 1944-го ознаменувалася масовим виселенням єврейського населення міста у гетто з подальшим вивезенням людей у концтабори. Численні єврейські магазинчики закрили, це зробило велику дірку у бюджеті міста. Друга дірка утворилася, коли кошти з бюджету почали витрачати на організацію виселення євреїв, їхнє харчування у гетто тощо. Невдовзі після того, як останні вагони з єврейськими родинами покинули місто, на початку серпня 1944 року раптово сталося те, чого ніхто не очікував, – мера Меґої, котрий мав би керувати Унґваром 10 років, перевели на таку ж посаду до міста Комаром. Натомість керувати Унґваром призначили колишнього мера Лозонца (нині – словацьке містечко Лученец) Ерно Колтая. Є припущення, що такі ротації в країні робилися навмисне – аби прибрати з міст мерів, котрі своїми розпорядженнями виконали брудну роботу – відправили євреїв у концтабори на вірну смерть.

Ця новина стала для мешканців міста громом серед ясного неба. Тоді ще ніхто не розумів, чому у такі скрутні часи замість їхнього мера до міста відправляють нікому не відомого чоловіка, котрий ніколи не був в Унґварі  і зовсім не знає його справ. Сам Ерно Колтай теж не був у захваті від свого нового призначення, відмовившись переїжджати. Тому протягом вересня-жовтня 1944 року Унґваром керував заступник мера Олодар Палоци-Горват.

Ласло Меґої (третій зліва) на унґварському вокзалі, фото – «Színházi Magazin»

А от Ласло Меґої нове призначення прийняв і переїхав до Комарома на початку вересня 1944 року. Там він працював до березня 1945-го, після чого на певний час його сліди губляться. Після завершення війни, коли врятовані з концтаборів євреї почали давати спеціально створеним організаціям покази про організаторів Голокосту, понад 500 осіб звинуватили Ласло Меґої в ненависті до євреїв та знущанні над ними під час виселення з міста. Колишнього мера в Угорщині визнали військовим злочинцем і почали розшукувати. А у 1948 році виявилося, що Ласло Меґої перебуває у полоні американців на території Німеччини. Угорська влада дипломатичними шляхами звернулася до тимчасового німецького командування з проханням видати колишнього мера Унґвара, котрий, як значилося у повідомленні інформаційного агентства «MTI», «особисто керував виселенням євреїв, нелюдськи знущався з них, переслідував утікачів, ґвалтував жінок». Але у 1949 році американці повідомили, що не видадуть Ласло Меґої, бо терміни для цього вийшли у 1947-му.

За даними статті, надрукованій 2017-го у відомій угорській спортивній газеті «Népsport», американці  у 1947 році не лише виправдали Ласло Меґої, а і зробили його керівником табору для полонених осіб без громадянства у Пассау. Та у 1949 році вигнали, бо виявилося, що він зі своїм 17-18-річним сином не видавав полоненим новий одяг, який надсилали до табору в якості допомоги, а також продавав полоненим листи, які їм надійшли.

На початку 1950-х Ласло Меґої зі сім’єю (дружиною та трьома дітьми: Олівою (Бейбі), Олівером та Ласло) виїхали до Австралії. Але навіть там невдовзі дізналися про його минуле. Одна з угорських газет у 1957 році згадувала про засідання австралійського уряду, де в міністра імміграції спитали, чи знає він щось про Ласло Меґої, котрого в Угорщині обвинувачують у тяжких злочинах. Міністр відповів, що знає про нього, однак звинувачення проти Меґої вже розглядалися у 1947 році Комісією з розслідування військових злочинів, відповідне спростування також було надруковане у відкритому листі в нью-йоркській угорськомовній газеті «Az Ember», тож уряд Австралії, мовляв, не має причин вважати Ласло Меґої військовим злочинцем. 

Де проживав і чим займався в Австралії колишній мер нашого міста – відомо мало. За даними вже згадуваної спортивної газети «Népsport», Ласло Меґої жив у Сіднеї, був там активним членом угорської громади, затятим антикомуністом. Але спокійним життям на іншому кінці світу він насолоджувався недовго – у серпні 1959 року 57-літній колишній мер-футболіст помер. Можливо, колись його нащадки таки наважаться розказати про нього більше, пояснять, ким же був Ласло Меґої: жорстоким антисемітом чи заручником епохи, виконавцем законів? Наразі ж історія його життя досі залишається неповною, з багатьма білими плямами, починаючи з причин зміни свого відомого у футбольному світі прізвища і завершуючи тим, чому Комісія з розслідування військових злочинів визнала його невинним.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

41 − = 31