Мабуть, усі мешканці Ужгорода знають, де у нас знаходиться будівля ОДА (ОВА) та обласної ради, яку часто називають також «Білим домом». А от щодо історичного призначення цієї споруди у багатьох уже виникають сумніви: одні кажуть, що колись там була мерія, інші – що там працював губернатор. Натомість мало хто знає, що головним у цій будівлі в той час, коли її побудували, був зовсім не губернатор а земський президент Підкарпатської Русі. Якщо ви навіть не чули про таку посаду на місцевому рівні – ця стаття вас точно здивує.
Адміністративний устрій Підкарпатської Русі (саме так Закарпаття звалося в період входження до складу Чехословаччини) нині може здаватися доволі заплутаним і незрозумілим. Здавалося би, нічого складного – головним був губернатор, котрий призначався президентом Чехословаччини. Але на ділі губернатор мав обмежені повноваження, а набагато більшу владу отримував віцегубернатор, тобто його заступник.
Першим губернатором Підкарпатської Русі був американський юрист Григорій Жаткович – президент Т.Ґ. Масарик призначив його на цю посаду 5 травня 1920 року. Віцегубернатором в той же період став чех Петр Еренфельд, котрий керував Цивільною адміністрацією, майже не залучаючи до цього губернатора. Можна сказати, що губернатор у той час мав бути таким собі «весільним генералом»: брав участь у культурних подіях і масових заходах, приймав гостей, призначав службовців до місцевих і церковних адміністрацій тощо. А віцегубернатор керував усіма урядами, службами і справами. Григорій Жаткович, зрозумівши «декоративність» своєї посади, розчарувався і подав у відставку. Після того Петр Еренфельд самотужки керував Підкарпатською Руссю до 1923 року.
Другим губернатором краю у листопаді 1923 року став Антон Бескид. Віцегубернатором у той же час призначили чеха Антоніна Розсипала. Цього разу розбіжностей між двома чиновниками було менше, адже Антон Бескид уже розумів репрезентативну функцію своєї посади, навіть кабінету власного у державних установах не мав, працюючи у своєму маєтку на нинішній вулиці М.Берчені, 45.
У 1928 році у Чехословаччині прийняли так званий земський закон, який розділив країну на чотири землі: Чеську, Моравськосілезьку, Словацьку і Підкарпаторуську. Землями керували земські уряди, на чолі яких були земські президенти. Саме в руках цих президентів опинялася вся влада на місцях, розділена до того між губернатором, віцегубернатором, жупанами тощо. Цікаво, що у всіх інших землях посаду губернатора ліквідували, однак на Підкарпатській Русі її чомусь залишили. От лише повноважень губернатор мав відтоді ще менше, ніж раніше, хоча вважався за рангом вищим за земського президента.
Першим земським президентом Підкарпатської Русі став уже згадуваний вище Антонін Розсипал. Губернатором тоді був теж уже згадуваний вище Антон Бескид. За ними ж настав час роботи і протистояння губернатора Костянтина Грабаря і віцепрезидента Ярослава Мезніка, котрий деякий час заміняв хворого Розсипала, а після його відставки став земським президентом. Саме цього періоду стосується історія, до якої ми дійшли після такого тривалого вступу.
Костянтин Грабар (у центрі ліворуч) та Антонін Розсипал (у центрі праворуч) на ужгородському вокзалі. Фото – журнал «Képes Hét», 1935
Закони того часу передбачали, що коли губернатор і земський президент не можуть дійти згоди з якогось питання, остаточне рішення має прийняти Міністерство внутрішніх справ. У 1936 році таким принциповим питанням для наших чиновників стало розміщення в кабінетах новозведеної будівлі земського уряду (нинішньої будівлі ОДА-ОВА). Будівлю зводили доволі довго, з 1932-го по 1936 роки. За цей час питання розміщення в ній чиновників, мабуть, детально не обговорювалося. Та коли споруда була завершена й тодішній віцепрезидент Ярослав Мезнік розпланував розміщення у ній різних служб, виявилося, що для губернатора він там місця не знайшов.
Губернатор Костянтин Грабар був обурений: він, перша людина землі Підкарпатська Русь, не був удостоєний навіть кабінету в будівлі земського уряду! Мезнік же пояснював своє бачення тим, що будівля зводилася для земського уряду, а не для губернатора – хай би губернатор урядував у споруді, яка більше підходить його статусу, у колишньому жупанаті, до прикладу.
Ідея, начебто, була непоганою. Будівля колишнього жупанату, споруджена ще у 1809 році, була величною, гарною й дуже важливою з історичної точки зору. Костянтин Грабар і до того проживав у будівлі жупанату – тепер же Ярослав Мезнік пропонував віддати будівлю повністю для розміщення резиденції й канцелярії губернатора. У Державному архіві Закарпатської області зберігається копія листа, якого віцепрезидент Мезнік відправив у Міністерство внутрішніх справ (нагадаємо, саме міністерство вирішувало спірні питання між віцепрезидентом і губернатором). Цей лист був відповіддю на прохання міністра надіслати йому фотографії жупанату та відомості про цю будівлю. Мезнік писав, що будівлю колишнього жупанату звели у 1809 році у стилі ампір, стоїть вона на пагорбі з гарним видом на місто, з південного боку оточена красивим міським парком. У партері, мовляв, розміщена квартира губернатора, яку планують розширити, а також канцелярія губернатора. На першому (нинішньому другому) поверсі, де був розміщений окружний уряд, є, мовляв, вдосталь місця, щоб розмістити канцелярію губернатора з прийомним салоном. А коли до нової будівлі земського уряду переїде колишній жупний архів, звільняться ще 7 кімнат.
Технічний опис, який зберігається в Державному архіві Закарпатської області, дає нам доволі чітку картину того, що знаходилося в будівлі жупанату станом на 1936 рік. Майже усі служби, що працювали там раніше, уже покинули будівлю і переселилися у свої нові урядові споруди на Малому Ґалаґові. На першому поверсі (нині в цьому крилі знаходяться приміщення обласних організацій Спілки письменників та Спілки художників) розміщувалася квартира губернатора, яка займала 5 житлових кімнат; там же була кухня, ванна, два клозети. До квартири губернатора в тому ж крилі примикали 2 службові кабінети й канцелярія.
План внутрішньої реконструкції будівлі, розроблений Ярославом Мезніком, передбачав, що квартиру губернатора розширять на весь перший поверх лівого крила. Перший поверх правого крила мав бути переобладнаний в однокімнатні помешкання для шофера, особистого помічника губернатора, завгоспа тощо. На другому поверсі, за планом, хотіли облаштувати канцелярію губернатора, а велика зала мала стати залою засідань і зібрань губерніальної ради. У дворі планували звести гараж для автомобіля губернатора. Разом уся перебудова тягнула на більш ніж 2 мільйони Кч.
Що відповів міністр внутрішніх справ на таку пропозицію Ярослава Мезніка, на жаль, невідомо. Місцева преса смакувала скандал між двома високопоставленими чиновниками, пліткували, що Грабар кілька разів їздив до Праги по нові домовленості про автономію й от-от мав повернутися в новому статусі керівника автономного краю, усунувши з посади Ярослава Мезніка. Одна з газет навіть написала, що єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка нібито повідомив, що коли це станеться, він нарешті освятить будівлю земського уряду, яку так і не освятили під час офіційного її відкриття. Однак Костянтин Грабар так і не привіз із Праги урядових змін.
Сходовий простір будівлі земського уряду
У жовтні 1937 року земський віцепрезидент Ярослав Мезнік писав до президії Міністерства внутрішніх справ: «3 вересня цього року навістив мене губернатор Підкарпатської Русі у супроводі керівника ради др. Бескида з тим, аби владнати деталі розміщення губернатора та його органу в будівлі земського уряду в Ужгороді. Показав пану губернатору приміщення, де він міг би розміститися. На планах, направлених вам, вони позначені рожевим кольором. Пан губернатор таким чином мав би у розпорядженні двовіконне приміщення № 1, як кабінет, та чотиривіконне № 2 – як приймальний салон. До нього прилягає одновіконне приміщення № 3 для особистого помічника. Кабінет № 4 призначений для керівника ради др. Бескида, а коридор можна обладнати як чекальню для відвідувачів пана губернатора. Неподалік кабінети № 9-18 я виділив для канцелярії пана губернатора. Таке розміщення пана губернатора буде вимагати, аби промисловий інспекторат та окружний інспекторат руських шкіл були розміщені поза будівлею земського уряду. Пан губернатор відкинув цю пропозицію з міркувань престижу та проголосив, що для себе та своєї канцелярії потребує приміщення, де розміщена президія земського уряду. Однак будівля земського уряду є власністю Міністерства внутрішніх справ, вибудована для земського уряду. Земський уряд розміщений у будівлі скромно, натомість пан губернатор просить приміщення для репрезентативної функції».
З цих архівних документів видно, що Ярослав Мезнік був готовий піти на поступки губернатору, пропонував виділити йому кілька кабінетів на третьому поверсі будівлі земського уряду (тобто на четвертому поверсі нинішньої будівлі ОДА-ОВА). Однак Костянтина Грабаря це не влаштовувало, він хотів кабінети на другому поверсі – поруч із кабінетами канцелярії Мезніка, показавши таким чином якщо не перевагу над віцепрезидентом, то бодай рівність із ним. У наступному листі до Міністерства внутрішніх справ Ярослав Мезнік пояснив, чому він не погоджується віддати губернатору ті приміщення неподалік свого кабінету. Мовляв, у приміщеннях, які хоче отримати губернатор, розміщений складний телефонний апарат, який має моментальний зв’язок із 17-ма відомствами. Перенести його до інших приміщень буде дуже важко, для цього треба знімати нові дерев’яні панелі зі стін. «Я повідомив про ці тяжкості пана губернатора, але він відповів на це, що не треба нічого переносити, він теж потребуватиме прямого зв’язку з чиновниками і відомствами», – скаржився віцепрезидент. І наостанок, мабуть, уже втомившись від цієї суперечки, попросив міністра надіслати до Ужгорода свого заступника, котрий на місці розібрався би у ситуації, що склалася, і вирішити нарешті, де має урядувати губернатор.
Ярослав Мезнік
Чи приїхав той представник від міністерства – невідомо. Але знаємо точно, що в цій суперечці виграв таки губернатор Костянтин Грабар. Він переїхав до будівлі земського уряду в жовтні 1937-го, приймальню його облаштували саме там, де він хотів – на другому поверсі. У кабінеті поруч працював його секретар др. Бачинський та прессекретар Федір Скрал. Потрапити на прийом до губернатора можна було по понеділках і четвергах, з 10.00 до 12.00.
Цікаво, що цей шлях до компромісу тривав довше, ніж час роботи обох чиновників у стінах будівлі земського уряду. Не минуло й року, як Костянтин Грабар пішов із посади, а в грудні 1938 року помер. Так само восени 1938 року будівлю земського уряду покинув Ярослав Мезнік. У 1941 році він став президентом землі Моравськосілезької, але працював недовго, був ув’язнений німцями у концентраційному таборі в Брно й того ж року застрелений лише за те, що попри заборону відкрив вікно в’язниці і визирнув із нього.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
