Дивна і дуже цікава історія трапилася в Ужгороді у 1925 році. Закрутилася вона навколо скромної персони бактеріолога Миколи Косовича, котрий упродовж трьох років працював у бактеріологічній лабораторії при міській лікарні. Косовича запідозрили у тому, що він видавав себе за медика, не маючи відповідного диплому. Скандал зчинився неймовірний, а місто поділилося на два табори: тих, хто вважав справу Косовича політичною, захищаючи його, і тих, хто обурювався щодо того, як можна було взяти лікаря на роботу, не перевіривши наявність у нього відповідного диплому. Але давайте про все по порядку.
Лікар Микола Косович народився у Києві 19 лютого 1882 року. Це майже єдине, що достеменно відомо про цього чоловіка, бо такі дані значаться у списку іноземців, прийнятих до громади Ужгорода за 1902-1924 роки. Цей список зберігається у Державному архіві Закарпатської області, з нього також нам відомо, що Косович приїхав до міста у 1922 році, був на той час одружений і оселився на вулиці Капушанській, 18, тобто на території міської лікарні (нинішньої Обласної клінічної лікарні ім. А.Новака). Як виглядав лікар, ми не знаємо – не вдалося знайти жодної його світлини. Життя Миколи Косовича до того, як він приїхав до Ужгорода, теж є секретом, лише одна з місцевих газет зазначала, що він отримав у Києві диплом лікаря, після чого у 1912 році втік за кордон, бо поліція переслідувала його, як есера, за революційні погляди. Деякі згадки про нього є і в сербських відкритих джерелах, де згадується Ніколай Косовіч, котрий у 1917 році навчався на курсах бактеріологів у Сербській лікарні престолонаслідника Олександра у Салоніках. А після Першої світової війни лікар, вочевидь, опинився у Чехословаччині, де й був Міністерством охорони здоров’я призначений лікарем і направлений на роботу до Підкарпатської Русі.
Як зазначала у статті ужгородська угорськомовна газета «Uj Közlöny», Микола Косович працював лікарем спершу не в місті, а в якомусь населеному пункті неподалік. До ужгородської лікарні його перевели 1 серпня 1923 року із завдання очолити і покращити роботу бактеріологічної лабораторії. Зарплатня Косовича дорівнювала 500 кронам, до них додавалися і відсотки з оплати клієнтів за ті приватні дослідження, які він проводив у лабораторії. Доктор Косович, писала газета, виконував свої обов’язки добросовісно, у лікарні були про нього дуже високої думки, причому настільки, що 1 квітня 1924 року його призначили заступником головного лікаря.
У тій же статті зазначалося, що жив Косович тихо, цілими днями працював у своїй лабораторії, не брав участі у жодних громадських заходах, не цікавився політикою – «мало хто з містян узагалі знав, що в Ужгороді проживає людина на прізвище Косович». Аж тут, наче грім серед ясного неба, друкований орган місцевих соціал-демократів, проукраїнська газета «Вперед» у липні 1925 року виходить із викривальною статтею про те, що доктор Косович, виявляється, не має медичного диплому, в якості доказу подавши відповідь із Віденського університету, що Косович у ньому диплому не отримував. Ця стаття мала ефект бомби, новину підхопили інші місцеві газети, коментуючи її кожна на свій лад. Одні писали, що справа у політиці і українців виживають з посад, другі – що таке трапляється, коли замість місцевих фахівців влада призначає на посади перших-ліпших зайд, треті – що українці вже починають «з’їдати» своїх же, а була і версія, що за справою доктора Косовича стоїть банальна конкуренція – «красива борода іншого доктора, котрому не подобається так само бородатий Косович» (кого мали на увазі газетярі – невідомо).
Микола Косович у відкритому листі-відповіді, який надрукувало видання «Uj Közlöny» відповів, що справді не був студентом Віденського університету, бо навчався у Київському університеті, закінчивши медичний факультет у 1910 році. Однак ні оригіналу, ні навіть копії диплому він не має, лише нотаріально засвідчений переклад німецькою мовою, який представив при зарахуванні на роботу разом із 15-20 дуже хорошими рекомендаційними листами від французьких та сербських медичних установ, у яких працював. Де подівся диплом доктора – він не пояснював.
Коли навколо цього питання піднявся шум, жупан Іван Желтвай особисто запросив до себе міського бактеріолога і дав йому вісім днів на те, аби він пред’явив диплом або його копію. За цей час диплом так і не знайшовся, тож Косович попросив звільнення. 3 серпня 1925 року лікаря звільнили, перейняли всі його справи, виявили, що він нічого лікарні не винен, навпаки – лікарня винна йому 1211 крон, які негайно й виплатили. Офіційна передача бактеріологічної лабораторії відбулася 9 серпня, комісія забрала у Косовича всі інструменти, а в протоколі передачі ще й подякувала йому за хорошу роботу. Після цього Косович попрощався зі своїми друзями і невдовзі покинув Ужгород.
Та після від’їзду лікаря історія ця не затихла, а ще більше розбурхалася. Деякі лікарі почали питати, чи виплачував Косович лікарні гроші за ті аналізи, які проводив, коли до нього за направленням приватних лікарів, відправляли хворих. Почали також говорити, що Косович привласнив кілька дорогих інструментів, що були в лабораторії. Щоб вияснити це, у магістраті створили комісію, до якої увійшли радник Сова, бухгалтер Єфремов та головний міський лікар Пелех. Комісія встановила, що лікарня не перевіряла точно, скільки аналізів проводив Косович на платній та безплатній основі. Почали вивчати його робочий щоденник і вияснили, що з 1 квітня 1924 року, тобто з початку його роботи, він провів загалом 4490 аналізів крові методом Вассермана (цей аналіз проводили для діагностики сифілісу) і 8125 інших аналізів. Всього до каси він мав здати 21 510 крон, однак комісія так і не змогла дорахуватися близько 5 тисяч крон (точну суму тоді сказати не могли, бо записи не давали змоги вияснити, скільки безкоштовних аналізів робив бактеріолог). Щодо цінних інструментів, то вони знайшлися, їх Косович не залишив на робочому місці, а передав приймальній комісії 9 серпня. Не підтвердилася під час перевірки й інформація, що Косович привласнив цінний фотоапарат – його магазин сам забрав у лікарні після того, як вона не змогла його оплатити.
Аби розібратися, скільки ж грошей зникло, магістрат мав намір звернутися до поліції. А тим часом у кінці вересня 1925 року до міської лікарні з Міністерства охорони здоров’я прибули посланці, які мали на меті перевірити роботу закладу, а заодно й прояснити деталі справи Косовича. Вони ще раз переглянули записи лікаря, перерахували усе і дійшли висновку, що ті п’ять тисяч, яких не вистачає, могли бути частиною приватного доходу лікаря, його відсотками від проведених аналізів. Також чиновники міністерства, оглянувши лабораторію, сказали, що вона є добре устаткованою, що свідчить про те, що Косович розумівся на своїй справі.
Ще пізніше, у жовтні 1925-го, та ж газета «Uj Közlöny» писала, що на адресу редакції прийшов лист від доктора Косовича. Він писав, що проживає у Парижі, працює у відомому Інституті Пастера, бачив статті, які виходили в газетах, але запевняє, що не крав жодної крони і вже звернувся до чехословацького посольства, аби відновити своє чесне ім’я. Наостанок статті газета повідомила, що хотіла передати адресу Косовича поліції, однак там сказали, що по цій справі не ведеться жодного розстеження, і від адреси відмовилися. Так і не було поставлено остаточної крапки у цій дивній справі, так ніхто з містян до кінця й не зрозумів, був Косович «липовим» лікарем чи справжнім, вкрав гроші чи працював у місті добросовісно. Цікаво й те, що після Ужгорода його сліди знову губляться, тож ми не знаємо, чи були правдою його слова про роботу в паризькому Інституті Пастера і якою була подальша доля київського бактеріолога без диплома.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
