Різноманітні конкурси та змагання завжди були частиною життя громад, спробою зібрати мешканців разом, організувати щось цікаве або веселе, виявити найуспішніших, найталановитіших, найрозумніших, найспритніших. Якщо місто проводить конкурс чи змагання в певній сфері, значить, воно зацікавлене у розвиткові цієї сфери, підштовхує людей до участі та вболівання. В сучасну добу в Ужгороді проводять багато креативних конкурсів та змагань. А як із цим було колись? Нині пропонуємо вашій увазі підбірку незвичних конкурсів, які мали місце в історії Ужгорода.
Конкурс щеплення фруктових дерев
У 1899 році Господарське товариство комітату Унґорганізувало в Унґварі перший конкурс зі щеплення дерев. Взяти в ньому участь запросили чомусь лише вчителів – мабуть, аби вони могли одне в одного повчитися, а потім передати ці знання селянам в тих населених пунктах, де вони вчителювали. Захід викликав жвавий інтерес, тож 25 квітня до міста із усіх куточків комітату з’їхався 21 народний учитель. Суддівська комісія виділила для змагання певну кількість саджанців із прищепами та дві години для роботи. По завершенні цього часу судді порахували, хто скільки щеплень встиг зробити, але остаточного рішення не винесли. Бо переможця, вважали вони,може буде визначити лише тоді, коли стане зрозуміло, скільки прищеп прийнялися. Оскільки переможець не був відомий, то усіх втомлених учасників заходу відзначили однаково – запросили на святковий обід до ресторану «Корона». «Завершився він ввечері щирими тостами», – написала про це газета «UNG».
Конкурс стенографістів
24-25 травня 1911 року в Унґварі проходив захід високого рівня – Національний конгрес скоропису та конкурс стенографістів. Зі всієї країни до міста з’їхалися кращі молоді стенографісти та корифеї цієї справи. Конкурс проходив у гімназії, а конгрес – у великій залі комітатського дому (жупанату). Всього до участі зареєструвалося 218 учасників. Варто зазначити, що стенографія, використання якої нині є мінімальним, у ті роки була дуже популярною справою. Вважалося, що вона здатна «прискорити поширення ідей в інтелектуальних пошуках» (як писали тоді місцеві газети), її називали одним із видів мистецтва. Стенографія мала широке застосування: її, наприклад, використовували під час судових засідань, для ведення протоколів під час засідань, для запису виступів парламентарів та публічних людей. Цим вмінням користувалися журналісти, а студенти вивчали скоропис, аби робити якісні конспекти. Часто гуртки скоропису організовували саме при навчальних закладах. В Унґварській королівській католицькій гімназії, до прикладу, діяв один із найстаріших і найкращих в Угорщині гуртків скоропису (на той час йому було 40 років). Його багато років розвивав вчитель гімназії Янош Медвідь, а в 1911 році гімназистів навчав скоропису вчитель Тиводар Гулович. Його вихованці дуже добре проявили себе під час конкурсу. Загалом же золоті медалі в скорописі методом Ґабельсберґера отримали Йожеф Рона (Унґвар), Ервін Боробаш (Сеґед) та Янош Ланґ (Шопронь), в іншому методі кращими визнали Іґнаца Ґоттліба (Унґвар), Іштвана Лучіка (Сеґед), Нандора Бервендеґа (Дьор) та Яноша Лісковскі (Пожонь).
Конкурс дитячих візочків
У 1912 році в місті проходив ще один незвичний конкурс, який назвали «Корзо дитячих візочків». Це «корзо» було частиною свята, яке Торговельний клуб у липні 1912-го організував у парку Сечені (нині – парк Підзамковий), разом із футбольним змаганням, конкурсом краси, феєрверками й танцями. Танці, футбол і конкурс краси на той час уже не були для містян чимось новим, а от незичний конкурс дитячих візочків став родзинкою свята. До участі в події запросили усіх батьків маленьких дітей, але зголосилися на участь лише 19 сімей. О 17.00 вони привезли прикрашені візочки (звісно, з дітьми всередині) на майданчик перед тенісним кортом, де кожен візок отримав номер. Потім мами з дітьми у візочках мали зробити «корзо», тобто прогулятися перед суддями, котрі повинні бути визначити трьох переможців. Власникам найкрасивіших візочків подарували пам’ятні предмети (цікаво, чи збереглися вони ще в когось із нащадків цих родин?). А перемогу в конкурсі здобув візочок № 3, майстерно прикрашений маргаритками. Маленькі сестрички Олізка та Верушка Шехтер ледь виднілися в ньому і так вразили публіку, що фото маленьких переможниць опублікували навіть у популярному угорському журналі «Tolnai Világlapja».
Конкурс примашів
У березні 1921 року в приміщенні міського театру відбулося незвичне дійство, метою якого було визначити, хто з ромських (хоча тоді ще ця назва не використовувалася) музикантів краю є найкращим. Для участі в конкурсі зареєструвалися 5 ужгородських і 3 мукачівських ансамблі. Спершу змагалися саме ансамблі, яким запропонували зіграти по три народних пісні. Під час їхнього виконання свою майстерність мали показати перші скрипки – прімаши. В результаті журі визнало кращим ансамбль (майже цілий оркестр) улюбленця Мукачева Йовжки Ґаламбоша. А кращим прімашем став ужгородський скрипаль Вілмош Патаї, котрий показав неабияку майстерність під час виконання турецької мелодії.
Газетний конкурс улюбленців
У 1926 році місцева угорсько мовна газета «UjKözlöny» започаткувала конкурс, який був дуже популярним кілька років поспіль. Почалося все з пропозиції проголосувати й визначити улюблених місцевих актора й акторку. До редакції одразу посипалися листи, після чого до переліку улюбленців додали найкрасивішу незаміжню дівчину Ужгородата найкрасивішу заміжню жінку. Вирізані з газети заготовки з уписаним іменем свого улюбленця можна було закинути до спеціальної скриньки в редакції газети та у фойє міського театру (нині – будівля театру ляльок «Бавка»). Кожного тижня газета публікувала рейтинги улюбленців, а переможці конкурсу отримували потім цінні призи, наприклад, жінкам дарували золоті браслети, а чоловікам – срібні портсигари. З часом різні магазини та меценати почали долучатися до конкурсу, розподіляючи між собою місця (наприклад, магазин Іґнаца Клайна у 1928 році за друге місце у конкурсі обіцяв подарувати вазу). Голосування, до речі, було дуже активним. У 1928 році улюбленицею серед заміжніх дам стала Йолан Ратаускі, котра набрала аж 14 980 голосів, друге місце зайняла дружина польського консула Жиґмонда Завадовського, за яку проголосували 12 600 разів. Серед дівчат того року перемогла Марія Зелмановіч із 10 060-ма голосами. До речі, пам’ятаєте маленьку Верушку Шехтер із конкурсу дитячих візочків? У 1920-х вона регулярно фігурувала у списках улюбленців серед незаміжніх дівчат. Невідомо, чи був той конкурс чесним (адже учасниці могли самі за себе накидати до скриньок безмежну кількість газетних вирізок), однак газеті такий хід однозначно був дуже вигідним. Та приємно те, що газета в цьому зізнавалася, пообіцявши певну суму з проданих екземплярів перед Різдвом розділити між Народною кухнею, Масариковою проти туберкульозною лігою та Спілкою захисту малюків.
Конкурс на кращу клумбу або прикрашений балкон
Влітку 1935 року міська влада оголосила конкурс на кращу клумбу (прибудинковий садок) або найгарніше прикрашений балкон (в разі проживання в багатоквартирному будинку). Таким чином місто хотіло стимулювати ужгородців краще дбати про клумби біля своїх будинків, аби вулиці мали більш естетичний вигляд. Газети нарікали на те, що мешканці тодішньої центральної вулиці Рашина (нинішнього Корзо) взагалі не відреагували на оголошений конкурс – лише в будинку № 9 гарно оздобили квітами балкони. А от мешканці приватного сектору постаралися краще. Перше місце за оздоблення прибудинкової клумби тоді виграла Анна Сметана – дружина багаторічного викладача гімназії Петра Сметани. Проживало подружжя на вулиці Павловича, 5, але тепер важко встановити, в якому будинку саме. Друге місце віддали Іді Камінській (будинок Камінських знаходився на розі вулиць Сільвая і Бачинського, нині це психоневрологічне диспансерне відділення ЦМКЛна вул. Сільвая, 17). Третє місце було в дружини Мора Юсковіча (будинок стоматполіклініки на набережній Незалежності), четверте – у дружини Рудольфа Молітора, а пֹ’яте – у дружини професора гімназії Олександра Грабаря.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
