Нині Ужгород міг бути зовсім іншим – такі думки виникають, коли у фондах Державного архіву Закарпатської області знаходиться черговий проєкт будівлі, яку колись так і не звели. Таких проєктів багато і кожен із них має свою історію та причини того, чому він так і не був реалізований. Нині ми розкажемо вам про один із таких – проєкт будівлі консисторії на подвір’ї греко-католицького Хрестовоздвиженського кафедрального собору.
Насамперед варто пояснити, що таке консисторія. Нині цим словом, що походить від латинського «consistorium», у католицькій церкві позначають раду кардиналів, на засіданнях якої під головуванням Папи Римського ухвалюються різноманітні рішення, наприклад, обрання інших кардиналів. Але в різні часи в різних релігійних течіях це поняття мало різні значення, які сходилися в тому, що в усіх випадках це була певна рада, дорадчий орган. Був такий орган і в Мукачівській греко-католицькій єпархії.
Консисторія єпархії вирішувала різноманітні питання, від господарських – до політичних. Певний час консисторіальна зала знаходилася на другому поверсі резиденції єпископа, але потім це приміщення перетворили на єпископську каплицю. Де в той час проводили засідання консисторії – невідомо, можливо, цей і стало поштовхом, що для ради почали підшуковувати нове приміщення. Звести його керівництво єпархії планувало ще у 1869 році – саме цим роком датуються креслення резиденції єпископа, зі ще не перебудованим собором, будівлею консисторії та парком (нині ці документи зберігаються у фондах Державного архіву Закарпатської області).
Аби зрозуміти, що це за креслення, ми звернулися до доктора мистецтвознавства, завідувача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв Михайла Приймича, котрий багато років вивчає історію кафедрального собору, його культурну та мистецьку важливість. Знайдені документи дуже зацікавили пана Михайла, але готової відповіді для нас він не мав. Чому у 1869 році проводили ці обміри і зображали такий детальний план усіх поверхів резиденції єпископа?
Проєкт другого поверху резиденції єпископа (документ – із фондів Державного архіву Закарпатської області)
На той час резиденція вже набула сучасного зовнішнього вигляду і перебудували її відносно незадовго до того – у 1846 році. Можливо, будівля уже потребувала певного ремонту, але могло бути й так, що ці обміри, проведені, судячи з підпису, королівським інженером Беніцкі (Beniczky), були спробою відшукати можливість часткового внутрішнього перепланування будівлі резиденції, аби віднайти оптимальну площу для так званої констисторіальної зали.
На кресленнях видно, що усі приміщення резиденції мали певне призначення і не пустували. Можливо, через це для консисторії вирішено було звести окрему будівлю за межами резиденції і собору. На проекті ми бачимо, що споруда мала постати на тому місці, де нині розташовані вбиральні на подвір’ї собору. Це мала бути одноповерхова будівля у стилі класицизму з доволі простим плануванням: великою залою для засідань, приміщеннями архіву та секретаріату консисторії.
Документ – із фондів Державного архіву Закарпатської області
Михайло Приймич вважає, що ці плани так і не були втілені у життя. «На тому місці ніколи не було будівлі. Я передивився усі наявні у мене зображення собору і карти, й ніде не бачив будівлі консисторії, – розповідає мистецтвознавець. – Та й де би вона потім поділася? Навряд чи єпископ би її руйнував, адже споруда була потрібна. Не руйнували би її і в радянські часи – тоді теж знайшли би під що її пристосувати. Я припускаю, що плани розроблялися, але коштів на їхнє втілення просто не вистачило. Бо на кресленнях я звернув увагу на ще одну невеличку будівлю, якої нині нема, але яку планували прибудувати до кафедрального собору».
Кафедральний собор на аерофото 1930-1940-х років
Варто зазначити, що про будівлю консисторії не згадували під час описів території собору і резиденції єпископа й у репортажах старих газет та журналів. Наприклад, у 1911 році резиденцію відвідав автор серії популярних «Унґських репортажів» (була така рубрика в місцевій газеті «Ung») Олойош Пош. Він досить детально описав зали резиденції, а в кінці коротко розповів про два парки – верхній і нижній. Нижній парк – це невеличкий закритий скверик перед вікнами чільного фасаду резиденції. А верхній парк знаходився за будівлею собору. За даними Михайла Приймича, єпископський верхній парк є старішим за нижній, що закладений уже після перебудови резиденції. Мистецтвознавець знаходив відомості про те, що єпископський парк планували зробити бароковим французького типу. Однак підтвердити, що парк був саме таким, дослідники не можуть. На кресленнях, які ми нині розглядаємо, видно, що парк був (або планувався) іншим, простішим за плануванням, розбитим на сектори, можливо, з кущами.
Олойош Пош у статті 1911 року описував його так: «У верхньому парку привертає увагу дуже красива скульптура Ісуса, яку створив Янош Петрідес у 1893 році (насправді встановили статую в єпископському парку в 1905 році – Т.Л). Посередині парку – красивий павільйон, збоку – літній кабінет єпископа. Нижче – господарський сад із теплицями (йдеться про фільварок на місці нинішньої вулиці Лучкая – Т.Л). З кам’яної стіни відкривається чудова панорама з краєвидами долини Унґ». Як бачите, Пош також не згадував про будівлю консисторії у дворі собору.
Михайло Приймич має своє пояснення того, чому план будівництва так і не був втілений у життя. Він розповідає, що у 1879 році відбувалася перебудова самого кафедрального собору, його веж та вхідного порталу. Тож, можливо, на це використали і ті гроші, які збирали на будівництво консисторіальної зали.
Собор і єпископський парк на мапі 1863 року
Що ж цю історію можна було би на цьому закінчити, але хочеться додати, що у кінці 2018 року Мукачівська греко-католицька єпархія вирішила повернутися частково до давніх планів і звести майже на тому місці, де колись планувалася консисторіальна зала, будівлю пасторального центру. Якщо ви зараз прогуляєтеся вулицею Капітульною, то зможете її побачити – вона вже майже готова.
Проєкт пасторального центру на території Кафедрального собору
Звісно, виглядає пасторальний центр не так, як мала будівля консисторії у 1869 році, та й призначення має інше. Тож незведена споруда консисторії так і залишиться лише в нашій історії.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
