Чи пам’ятаєте ви свої уроки малювання у школі? Чи навчали вас там розбиратися в орнаментиці, копіювати деталі будівель, малювати частини тіла людини, працювати в різних техніках? А от в унґварській гімназії кінця ХІХ століття уроки малювання проходили саме так, і навчав гімназистів усім тонкощам образотворчого мистецтва академічний художник Ференц Гевердле.
Мабуть, багатьом із вас ім’я Ференца Гевердле (угорcькою – Heverdle Ferenc) нічого не скаже, однак свого часу цей художник був дуже відомим і шанованим. Він народився у 1841 році в Буді, навчався у знаменитій на той час школі малювання Якоба Марастоні, потім у Віденській королівській академії мистецтв. Ференцу Гевердле було всього 26 років, коли він приїхав до маленького Унґвара, де отримав роботу викладача в місцевій королівській католицькій гімназії. Може, й не збирався затримуватися тут так надовго, та наступні 30 років присвятив себе викладанню. Окрім малювання, навчав гімназистів геометрії, деякий час також працював викладачем у дівочій семінарії.
У щорічниках гімназії збереглися навчальні плани того періоду, тож ми знаємо, що, наприклад, з учнями V класу гімназії Ференц Гевердле вивчав різноманітність стилів; грецькі орнаменти, системи колон; магометанський стиль; середньовічну орнаментику; поєднання кольорів тощо. В VI класі гімназисти вивчали Ренесанс, копіювали візерунки, деталі будівель, постаментів; вивчали тіні, малювали двома крейдами. А в VII класі вони вже опрацьовували анатомію людини, вчилися зображувати голову, руки та ноги за гіпсовими зліпками. Ференц Гевердле умів розгледіти в учнях талант, саме він був першим учителем відомих у подальшому художників Іґнаца (Ігнатія) Рошковича, Тігомера (Тихомира) Марґітая, Мора Карваї тощо.
Сам він поза роботою теж багато часу проводив за мольбертом. Оскільки професійних художників тоді в Унґварі проживало небагато, Ференцу Гевердле часто замовляли портрети відомих містян, про що завжди згадувала місцева преса. Так, відомо, що він виконав на замовлення портрет керівника місцевого культурного Товариства ім. Дьондьоші Дюли Деака (нинішнє місцезнаходження невідоме); голови Асоціації молодих торговців Жиґмонда Вайнберґера (портрет згорів під час пожежі); барона Йожефа Ейотвоша (місцезнаходження невідоме); першого мера міста Бейли Легоцького (робота зберігається в Художньому музеї ім. Й. Бокшая); римо-католицького священника і мецената Ондраша Будіша (портрет був виконаний на замовлення місцевого відділення Народного банку, нинішнє його місцезнаходження є невідомим) тощо.
Портрет першого мера міста Бейли Легоцького (робота зберігається в Обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая)
Також Гевердле був автором роботи зі сценою воскресіння для римо-католицької церкви в Епер’єші (Прешові). Йому довірили розмалювати новий прапор гімназії, подарований закладу в 1895 році з нагоди переїзду в нову будівлю (з одного боку прапора Гевердле зобразив Діву Марію з немовлям Ісусом на руках, з іншого – патрона молоді св. Імре, білі лілеї та герцогську корону). У 1880 році біля Ужка, на межі комітату Унґ, відкрили обеліск із зображенням герба комітату, який намалював академічний художник Гевердле. А в 1890 році єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Янош (Іван) Пастелій встановив у садку перед резиденцією єпископа новий кам’яний хрест, зображення Ісуса Христа на якому також виконав Ференц Гевердле.
Цікаво, що найбільш вдалі роботи художник виставляв спершу на загальний огляд у вітрині місцевої книгарні, аби люди кілька днів могли на них подивитися – і лише потім відправляв їх до замовників. Та були і в академічного художника незадоволені клієнти, котрі навіть повертали роботи. Так, у 1899 році місцеве казино замовило два окремі портрети короля й королеви. Зображення короля замовникам дуже сподобалося, а портрет королеви Єлизавети казино повернуло, оскільки вона була зображена надто молодою, що дисонувало із зображенням зрілого короля. Гевердле портрет назад прийняв, аргументи зрозумів і зробив новий портрет, що зображував старшого віку королеву Єлизавету з добрим поглядом, одягнену в чорне вбрання (на той час вона уже померла). Ця робота зайняла місце на стіні казино, та подальша доля цих робіт є невідомою.
Нині в музейних установах області зберігається лише кілька робіт цього художника. В Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая, як уже згадувалося вище, є портрет першого мера міста Бейли Легоцького, написаний на замовлення міської управи після його смерті у 1890 році (робота мала висіти у великій залі засідань); а також два пейзажних полотна з умовними назвами «Ліс» і «Водоспад».
«Водоспад» (1888), робота зберігається в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая
А в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького в ужгородському замку зберігається портрет Лойоша Кошута (полотно потрапило до музею на початку 1950-х в дуже поганому стані, було відреставроване) та «Вид Ужгорода» 1890 року.
«Вид Ужгорода» (1890), робота зберігається в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького
У художньому музеї творчість Ференца Гевердле загалом оцінюють як дуже канонічну, академічну, без спроб яскравого самовираження. Хоча тодішня преса вважала Гевердле доволі сміливим, бо викладач гімназії повсякчас намагався розворушити провінційний Унґвар чимось новеньким. Він створював цікаві декорації для театральних вистав (його старша донечка Мілі (Емілія) дуже любила театр) та танцювальних номерів – особливо хвалила його преса за фон одного танцювального номеру, під час якого «живі» букви рухалися на темному «нічному» небі. Та справжній фурор у місті спричинила виставка живих скульптур, яку Ференц Геверле створив за підтримки мецената Дьордя Негребецького у 1893 році. Ідея полягала в тому, аби актори, одягнені у відповідні костюми на відповідному фоні, зображували відомі полотна і скульптури. Подивитися на виставку живих скульптур прийшло чи не все місто, тому організували кілька показів. Місцева преса в захопленні писала, що актори й акторки відіграли свої статичні роли чудово, лише маленький хлопчик, котрий грав янголятко, під кінець не втримався і, знудившись, тер втомлені оченятка. Звісно, ідея такої виставки не належала Гевердле – на той час такі заходи були вже відомими і популярними у великих містах, однак це показує, що Ференц Гевердле цікавився новинками, різноманітними візуальними ефектами і привозив їх до міста, долучаючи людей до культури.
Як виглядав Ференц Гевердле, можна побачити на портреті, виконаному учнем художника Іґнацем (Ігнатієм) Рошковичем. Робота була вперше виставлена в 1884 році в Будапешті, отримавши дуже багато схвальних відгуків. Того року Рошкович багато часу провів в Унґварі в будинку свого батька, каноніка Іґнаца Рошковича-старшого. Можливо, тоді він і попросив свого учителя стати моделлю. В подальшому полотно зберігалося в родині Гевердле, адже в 1928 році журнал «Képes Pesti Hirlap» зазначав, що нащадки художника подарували портрет Музею образотворчих мистецтв у Будапешті.
«Портрет Ференца Гевердле», автор – Іґнац Рошкович
Але повернімося ще у жовтень 1897 року, коли Ференц Гевердле відзначав 30-річчя на посаді вчителя малювання та геометрії в унґварській гімназії. З цієї нагоди для поважного вчителя підготували цілу святкову програму. Скульптор Янош Петрідес прикрасив спортивну залу гімназії, куди вранці запросили прийти ювіляра. Гімназисти зустріли його бурхливими оплесками і вигуками «Éljen» («Хай живе!»), колеги виступили з привітаннями, в кінці навіть влаштували невеличкий концерт. А ввечері у ресторані готелю «Корона» Гевердле чекав своїх колег та друзів на святкову вечерю. Прийшло туди й чимало поважних осіб, зокрема головний ішпан комітату Унґ граф Йожеф Тьорок.
Художник у той період все частіше хворів, тож одразу по відзначенню 30-річчя педагогічної діяльності попросив відпустку до кінця року. З відпустки він так і не вийшов – з 1 січня 1898 року його відпустили на пенсію, нагородивши почесною грамотою. Ще деякий час він перебував у місті, але всі знали, що художник давно мріяв повернутися до Будапешта. У жовтні в газеті «Ung» вийшла друком маленька прощальна замітка: «Прощання. Оскільки покидаю Унґвар назавжди, прощаюся з усіма своїми добрими знайомими та друзями, з якими не зміг зустрітися, просячи їх, щоб залишили про мене приємні спогади. Ференц Гевердле, гімназійний учитель і академічний художник».
Але навіть поїхавши назавжди, Ференц Гевердле на розірвав зв’язок із Унґваром. Наступного, 1899-го, він виступив у газеті «Ung» із пропозицією створити в місті малярський осередок. Такий уже існував у Нодьбані (румунському Бая-Маре), де місцева влада, прихильна до художників, побудували велику майстерню, в якій міг отримати робоче місце будь-який художник; оплачувала роботу моделей, відшкодовувала для художників проїзд до міста. «Не можна заперечувати, що Унґвар є прекрасним. Регіон, багатий горами, пагорбами, рівнинами та лісами, справді демонструє мальовничу красу. Тому для художників тут дуже зручно навчатися, і я вважаю, що світ мистецтва був би радий відвідати цей романтичний пейзаж, якби можна було користуватися тими же знижками, які місто Нодьбаня пропонує художникам», – писав він. Варто зазначити, що з цієї пропозиції нічого не вийшло, наша тодішня влада не була такою ж прихильною до художників.
«Портрет Лойоша Кошута», автор – Ференц Гевердле (робота зберігається в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького)
Між тим у Будапешті Ференц Гевердле жив доволі активним мистецьким життям, був членом відомого мистецького об’єднання «Національний салон», багато виставлявся. В останні роки свого життя художник важко хворів, але до останнього дня продовжував писати і картини його залюбки купували. У 1908 році померла дружина художника Крістіна (у дівоцтві – Гельвіг), разом з якою він прожив 47 років. Ференц Гевердле пережив дружину всього на два роки – помер 27 листопада 1910-го, на той час йому було 69 років.
Наостанок розкажемо трохи про дітей художника. Загалом він мав п’ятьох дітей: Ґустава, Емілію, Фрідєша, Рудольфа та Крістіну. З них лише Фрідєш залишився жити в Унґварі, та оскільки власної сім’ї він не мав, після його смерті ужгородська гілка Гевердле припинила існування. На початку ХХ століття Фрідєш Гевердле був одним із найповажніших мешканців міста. Він працював головним діловодом комітату Унґ, був акуратним і грамотним чиновником. Коли комітат довірив йому розробити «Положення про зброю», він написав і відредагував його з таким фахом і знанням, що ця праця була прийнята за взірець кількома іншими комітатами.
Окрім основної роботи, Фрідєш співпрацював із газетами «Ung» та «Prágai Magyar Hírlap». Активно займався спортом: у 1903 році був одним із засновників і багаторічним членом унґварського ковзанярського товариства, на основі якого у 1909 році створили спортивний клуб «UAC». Був завзятим мисливцем, газети писали, що в 1905 році на полюванні у Кам’яниці він вполював величезного самця вовка. Журнал «Kárpáti Vadász» («Карпатський мисливець») писав, що в чехословацький період Фрідєш вийшов на пенсію, однак отримував лише 700 Кч, тож підпрацьовував фотографом, а також надзвичайно майстерно виготовляв з пташиного пір’я мушки для риболовлі. У 1930 році здорового і завжди активного 58-літнього Фрідєша Гевердле знайшла мертвим у ліжку покоївка. Хоча син художника не мав у місті жодної рідної людини, на його поховання зібрався величезний натовп містян. Поховали Фрідєша на Кальварії, в римо-католицькій частині цвинтаря.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
На першому фото зображено фотографію полотна Ференца Гевердле, що зображує Ужгород (фото – з фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького). Місцезнаходження цієї роботи є невідомим.
