Минулотижнева стаття нашого проєкту, що розповідала про будинок 1908 року на вул. Корзо, 22, звернула увагу читачів на одну його цікаву деталь – збережені й відреставровані історичні двері. Нині на Корзо майже не залишилося таких, а ті, що є, потребують реставрації. Чому ми не зберегли окрасу старої забудови Ужгорода – історичні брами та двері? Коли вони зникли і що зараз на їхньому місці – розкаже і покаже «Про Захід».
Ужгородці старшого покоління пам’ятають в центральній частині міста чимало цікавих дерев’яних і металевих брам і дверей. Є така міська легенда (на жаль, підтвердити її документально ми не можемо), що перша хвиля заміни брам почалася в перші роки після завершення Другої світової війни. Нібито до того часу чимало наших дуфортів були закриті глухими дерев’яними брамами – а це складало проблему для радянських правоохоронців. Вони, мовляв, боялися засади, а ще у закритому дуфорті легко було сховатися людині, яку вони переслідували. Тож масивні дерев’яні ворота почали міняти на залізні з відкритим оглядом – аби дуфорти легко проглядалися.
Мабуть, тут доречно буде додати пояснення для немісцевих і тих, хто не знайомий зі словом «дуфорт», адже це поняття, схоже, використовують лише в найзахіднішій частині Україні. Отже, дуфорт – це наскрізний простір у будинку чи між будинками для проходу або проїзду. Слово прийшло до нас із угорської мови, але і там воно не словникове, а радше сленгово-застаріле й використовується лише в декількох регіонах, утворившись від німецького слова «durchfahrt», що означає «проїзд». В Німеччині ним також позначають в’їзні брами.
Нині в центральній частині Ужгороді є дуже багато приватних будинків, де видно, що рама брами дуфорту була дерев’яною, однак самі двері зникли й замість них бачимо радянські або сучасні ворота. Якщо вам не віриться у версію з правоохоронцями, то можна припустити, що в повоєнні роки історичні глухі брами замінювали просто через те, що вони зістарилися, важко відкривалися, а в людей не було грошей на реставрацію. Дуже шкода, адже нині ці старі брами могли би стати окрасою Ужгорода.
Друга хвиля заміни історичних дверей і брам почалася в 1990-ті. Якщо переглянути чудовий альбом «Архітектурна спадщина Ужгорода» Петра Сарваша і «Видавництва Олександри Гаркуші», в якому містяться світлини міста 1992 року, можна побачити, як багато дверей і брам збереглося в центральній частині міста до того часу. Однак після активного старту приватизації державного майна все почало швидко змінюватися. Разом із вікнами, покрівлею, архітектурними елементами фасадів почали зникати й оригінальні двері – особливо коли доступними й модними стали металопластикові зразки.
Лише погляньте, які чудові двері колись стояли на вході до історичного Будинку легіонерів – нинішньої Державної податкової інспекції в м. Ужгороді на вул. Духновича, 2. Як бачите, у 1992 році вони ще були цілими, вказуючи на те, що будівля була зведена у далекому 1932-му. Але згодом замість реставрації їх демонтували, встановивши натомість двері, що стилістично зовсім не пасують цій будівлі.
Прекрасні двері на вул. Капітульній, 3 теж по-варварськи знищили. Однак у випадку цієї будівлі, в якій нині працює Ужгородський торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ, треба говорити про варварську реконструкцію всього комплексу, в результаті якої був спотворений фасад однієї з найстаріших будівель нашого міста.
Деякі будівлі з тих пір і взагалі зникли разом із розкішними дерев’яними брамами – як, до прикладу, одноповерховий будинок на вул. Волошина, 44, який знесли близько 10 років тому.
Такою ж була доля сумновідомого будинку Фунданича на вул. Волошина, 47. Хоча в цьому випадку якраз чи не єдине, що вдалося звідти зберегти, – це двері. Їх викупило відоме подружжя митців Олеся та Андрій Возницькі, котрі зробили старі двері окрасою своєї творчої студії.
Навіть в ужгородському замку в’їзна брама є сучасною, адже на світлинах міжвоєнного періоду і навіть у путівнику «Ужгород» 1990 року видно зовсім не ту, яка є нині.
Звісно, не всі історичні брами та двері Ужгород втратив. Учні лінгвістичної гімназії ім. Т.Г. Шевченка на набережній Незалежності досі щодня відривають важкі дерев’яні двері, які стоять там ще з 1912 року. Студенти фізичного факультету УжНУ на вулиці Волошина теж користуються величезними історичними дверима з того ж таки 1912-го. Багато оригінальних дерев’яних дверей збереглися на вулиці Духновича та в районі Малий Ґалаґов. Дуже хочеться вірити, що ужгородці та власники історичної забудови в центрі міста вже краще розуміють цінність таких архітектурних елементів, не замінятимуть їх бездумно на дешевий пластик, а намагатимуться зберегти для наступних поколінь.
Зрозуміло, що збереження та реставрація історичних брам і дверей є дорогим задоволенням. Саме тому в деяких містах України започаткували програми співфінансування або шукають допомоги в міжнародних донорів. Так, у Львові з 2018 року діє Програма співфінансування реставрації історичних дверей та брам, яка передбачає, що 70% вартості робіт оплачує міська рада, а 30% – мешканці будинку. Зазвичай вартість реставрації дверей коливається в межах 60-90 тис. грн, тому подібні проєкти наразі залишаються чи не єдиною можливістю їхнього збереження. Сподіваємося, в Ужгороді також знайдеться ініціатива, яка візьме на себе цю важливу місію – сприятиме та допомагатиме зберегти й відновити наші історичні брами та двері.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
