На нинішній площі Петефі в Ужгороді є красивий будинок (він має № 11), в якому в 1920-1940-х проживала диво-дитина. Саме так хлопчика Лоцика Надельштехера називали в ті роки всі газети, які розповідали про неймовірний талант малого скрипаля. Йому пророкували славу одного з найвідоміших музикантів світу, йому аплодували по всій Європі, його обожнювали в Ужгороді, але ніхто не заступився, коли Лоци Надельштехера повезли до концтабору, де й обірвалося його молоде життя.
Цю сумну життєву історію, мабуть, варто почати з містечка Кральовскі Хлмец у Словаччині, де на початку 1920-х років проживала молода єврейська сім’я Надельштехерів. Її голова, Фріц Надельштехер (Nadelstecher Fritz, але в різні роки згадувалися також варіанти імені Фрідєш, Бедріх, Фрідріх), мав польське громадянство і працював стоматологом. Мати, Аурелія (Оронка) Московіц, у 1921 році вперше стала мамою, важко народивши недоношеного і дуже слабенького хлопчика Ладіслава (Ласло). Крихітне немовля обкладали ватою і термосами, аби зігріти. На його маленькому личку виділялися величезні очі – про ті великі й сині, допитливі і трохи сумні очі потім згадуватимуть усі журналісти.
Через багато років один із таких журналістів напише, що Ласло Надельштехер, мабуть, уже й народився зі скрипкою в руках. Але ні, у ті перші місяці ніхто з родини й не думав про таке – вони мріяли лише про те, аби маля вижило й набралося сил. Скрипка у життя хлопчика прийшла через кілька років, мабуть, від батька, котрий мав інструмент і непогано ним володів (у Фріца Надельштехера уся родина була дуже музикальною: він мав 12 братів і сестер, 9 із них були музикантами, в основному – диригентами). Коли малому Лоцику виповнилося 4 роки, він почав просити батька, аби той купив йому скрипку. Фріц придбав копійчану скрипочку у місцевого цигана, приніс додому – і вже через півгодини малий Лоцико почав видобувати з інструмента мелодійні звуки.
Було це, нагадаю, ще у містечку Кральовскі Хлмец, звідки молода сім’я у 1926 році переїхала до чехословацького Ужгорода. Чому – достеменно невідомо, маю стосовно цього дві версії. Перша – що Аурелія, котра була родом із Ужгорода, просто захотіла повернутися додому; друга – що Фріц Надельштехер наробив у Хлмці боргів (через кілька років, коли Лоцико приїде в це місто з концертом, всю виручку заберуть кредитори, пояснивши це тим, що батько музиканта давно винен їм гроші). Як би там не було, а в середині 1920-х Фріц, Аурелія, Лоцико та ще один син Пал (народився у 1923 році) переїхали до Ужгорода, орендували квартиру з окремим приміщенням для стоматологічного кабінету на пл. Масарика, 9 (нині – № 11), оселилися, дали рекламу про відкриття й почали нове життя на новому місці.
Цікаво, що Лоцика тоді віддали до католицького дитячого садка «Будинок Марії», який діяв неподалік – на вулиці Бозош (Толстого). Там Лоцико на своїй скрипочці грав для монашок, що доглядали за дітьми, «Аве Марію» Шуберта, викликаючи цим незмінне їхнє захоплення. На випускному у садку малий уже зіграв для дітей, вихователів і батьків цілий невеличкий концерт. Але офіційним його першим виступом вважався концерт у Львові, коли хлопчику було 6 років. Він був тоді таким маленьким, що організатори спеціально побудували подіум, аби музиканта було видно глядачам у залі. У місцевій пресі першою згадкою про Лоцика є замітка у газеті «Uj Közlöny» 1927 року, в якій описували святковий захід до Хануки перед будівлею єврейської школи. На тому заході багатьох здивував 6-річний маленький Лоци Надельштехер, котрий чудово зіграв на скрипці зі своїм батьком.
Мабуть, тоді й закінчилося безтурботне дитинство хлопчика, в якого помітили великий талант. Замість того, аби ходити, як інші діти, до школи та бавитися, Лоци їздив по усім усюдам за найкращими вчителями музики, мусив годинами навчатися і репетирувати, жити далеко від батьків і братів (у 1927 році в сім’ї народився третій син Томаш). Перший і другий клас Лоцико закінчив в Ужгороді (тут інформація дуже плутається, бо в пресі були дані і про руську, і про чеську, і навіть про єврейську школи), а у третій клас пішов уже у Львові, куди переїхав у 8-річному віці (там малий навчався уже німецькою мовою). Львів Лоцику дуже сподобався, незважаючи на те, що він мусив поєднувати навчання у школі з заняттями у викладача Львівської музичної академії Байєра (на жаль, мені не вдалося знайти інформацію про такого викладача, щодо закладу теж не зовсім усе зрозуміло, адже у Львові в той час працювали Музичний інститут і консерваторія, а не академія). Додому талановита дитина теж час від часу приїздила й навіть давала тут концерти, зокрема, з великим успіхом виступила з оркестром 66 піхотного полку (його очільник генерал Прхала нібито був настільки вражений талантом хлопчика, що подарував йому іменний золотий годинник). У 1931 році для виступу малого скрипаля організували благодійний концерт у кінотеатрі «Уранія» (прибуток відійшов «Червоному Хресту»). Цим концертом Лоци нібито прощався з містом перед від’їздом на навчання до Будапешта. Перед виступом Йожеф Бойчук записав з малим музикантом інтерв’ю для газети «Uj Közlöny». Він відмічав, що малий має дуже гарні великі очі з довгими віями. Він то серйозний, то поводить себе, як звичайна дитина. «Пане, я так люблю сигаретний дим! Мамо, коли мені можна буде курити?», – питав він під час спілкування. «Років через десять», – відповідала мама. Не можна сказати, що ті концерти були дуже популярними і збирали в місті величезну аудиторію. Місцеві газети писали: «Вдома і найталановитіший – ніхто», натякаючи на те, що ужгородці певний час не сприймали серйозно дитину, яку ще вчора бачили на вулиці під час гри зі скляними кульками.
Навчання у Будапешті для хлопчика не було би можливим без допомоги, адже його сім’я не була заможною, до того ж у цей час в батька, Фріца Надельштехера, почалися серйозні проблеми зі здоров’ям (він хворів на цукровий діабет). Допомогло Лоцику знайомство зі знаним скрипалем Нандором Плотені, котрий проживав у своєму палаці у Великих Лазах і на якомусь заході почув гру дитини. Плотені був уже на той час у поважному віці, майже не грав, тому віддав обдарованому хлопчику свій смичок і пообіцяв подарувати коштовну скрипку Страдіварі, сказавши тепло: «Будеш грати на цьому, дорога дитино». Та невдовзі Нандор Плотені помер, скрипку ж його нащадки помістили у сейф Угорсько-англійського банку. Встиг він лише зробити важливу справу – написати чудові рекомендаційні листи, з якими Лоци Надельштехер поїхав на навчання до керівника і відомого педагога будапештської Музичної академії ім. Ф. Ліста Єно Губої.
Пізніше газети писали, що знаний Губої був вражений талантом малого Надельштехера, який нібито став його улюбленцем (хоча імені хлопчика нема у списку відомих учнів Губої). Однак пізніше Лоци згадував, що Єно Губої був уже літньою людиною і майже не займався учнями, лише зрідка приходив їх послухати. Тож своїм будапештським учителем Ласло Надельштехер вважав іншого відомого педагога – Пала Фішера.
Перший виступ хлопця у Будапешті відбувся у салоні Андора Міклоша, а перший повноцінний концерт – у залі Музичної академії. Крім того, Ласло заочно навчався в будапештській гімназії, яку, до слова, так і не закінчив, проваливши у 1938-му іспит із латини. Навчання в академії диво-дитина Ласло Надельштехер поєднував із комерційними виступами, які організовував імпресаріо Мано Клінґер – заможний ужгородський підприємець. Клінґер зрозумів, що Лоцика можна «продавати» як диво-дитину. Він організував цілий тур татранськими курортами: вони з Лоциком приїздили поїздом до якогось готелю, поселялися, проводили репетицію, ввечері виступали перед публікою, після виступу ще певний час знайомилися і розмовляли з гостями, втомлені лягали спати, а вранці їхали у новий готель. Це було важко і виснажливо для 13-річної дитини, однак дуже допомагало покращити фінансовий стан родини, в якій, як ми вже згадували, важко хворів батько. Журналісти багато писали про хлопчика, неодмінно наголошуючи на тому, що в нього нема нормального дитинства, що він працює по 10 годин на день і ніколи не посміхається.
На татранському курорті Лоци познайомився з одним зі своїх кумирів – польським скрипалем єврейського походження Броніславом Губерманом. Коли Лоци дізнався, що Губерман буде у залі під час його виступу, він так розхвилювався, що не міг вийти на сцену. Тоді імпресаріо Мано Клінґер підійшов до знаного музиканта і попросив його вийти зі зали. Губерман, засміявшись, погодився, але коли почався концерт, непомітно повернувся і сів у задньому ряді. Чуттєва гра Ласло йому дуже сподобалася, він одразу сказав, що цей хлопчина через кілька років стане одним із найвідоміших світових музикантів. Після концерту вони познайомилися, спілкувалися кілька днів, час від часу бачилися після того й постійно листувалися.
фото – журналу «Színházi Élet», 1936
У другій половині 1930-х років концертна діяльність Ласло була дуже активною: він об’їздив усю Чехословаччину, Угорщину та Польщу. А щоб люди легше сприймали його важке німецьке прізвище, узяв собі концертний псевдонім Над Ласло (Над Ладіслав). У 1938-му він з відзнакою закінчив Музичну академію, на осінь мав заплановане турне Польщею, потім хотів виїхати з концертами до США, а повернувшись – оселитися на деякий час у Лондоні, аби продовжити навчання. Однак політична ситуація в Європі перекреслила ці плани. Єврейський юнак враз випав з інформаційного простору, про нього та його успіхи преса більше не писала, тож інформація про те, чим він займався у кінці 1930-на початку 1940-х – просто відсутня. Якби він таки поїхав до США чи Лондона, то врятував би своє життя, однак Ласло, мабуть, не хотів залишати своєї родини у такий непевний час.
У базі даних «Яд вашем» серед померлих під час Голокосту значиться майже уся сім’я ужгородських Надельштехерів: Фріц та Аурелія загинули в Освенцимі; Пал був звільнений росіянами з Дорнхау, але одразу потому помер; Ласло був убитий у Бухенвальді. З усієї сім’ї вижити вдалося лише наймолодшому синові Томашу, котрий після війни виїхав до США, змінивши ім’я на Tom Figueras. Саме Том і вніс до бази даних «Яд вашем» відомості про свою родину, але про обставини смерті свого талановитого брата публічних даних не залишив (або мені не вдалося їх віднайти). Дещо знайшлося в угорському журналі «Tükör» за 1984 рік. Колишній в’язень Бухенвальду Ласло Кроо у написаній ним статті згадував, як у таборі влаштували щось на зразок поминок по Ернсту Тельману – німецькому комуністу єврейського походження, котрого розстріляли у Бухенвальді 18 серпня 1944 року. Проводили поминки у повній темряві, але серед присутніх був шпигун, котрий доніс гестапо на кількох учасників, яких упізнав. Зокрема той шпигун вказав на Ласло Надельштехера, котрий зіграв на заході уривок з Бетховена. І хоч у концтаборі, мовляв, було особливе ставлення до музикантів, Лоци врятуватися не зміг, його убили. Яким чином і коли це сталося – невідомо досі. Музика його живила і музика його згубила – отаким був кінець життєвої історії музичного генія, диво-дитини Ласло Надельштехера, ще одного несправедливо забутого усіма ужгородця.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Перше фото зображує Лоци Надельштехера після операції з видалення апендиксу (навіть тоді він не міг розлучитися зі своєю скрипкою). Журнал «Színházi Élet», 1935
