Нинішня площа Шандора Петефі в Ужгороді названа іменем відомого угорського поета не просто так. Приблизно там, де зараз у сквері стоїть йому пам’ятник, у давні часи розташовувався заїжджий двір із корчмою «Чорний орел». Саме в цьому заїзді поет зупинився на одну ніч під час подорожі 1847 року. Про тодішній осінній Унґвар він залишив у своїх дорожніх замітках не надто приємні слова, однак містяни на поета не образилися, а у 1911 році навіть вирішили увічнити пам’ять про це.
Ви і досі можете побачити меморіальну дошку на фасаді Дитячої школи мистецтв. На дошці угорською мовою написано:
EZEN A TÉREN ÁLLOTT A FEKETE-SAS VENDÉGLŐ,
MELYBEN 1847. JULIUS 11-12. KÖZÖTT ÉJJEL
PETŐFI SÁNDOR
MEGSZÁLLOTT.
EMELTE A GYÖNGYÖSY IRODALMI TÁRSASÁG
1911-BEN.
Перекласти це можна так: «На цій площі стояв заїзд «Чорний орел», де в ніч з 11-го на 12 липня 1847 року зупинявся Шандор Петефі. Встановило літературне товариство ім. Дьондьоші у 1911-му».
Це літературне товариство на початку ХХ століття було дуже активним, однією з найважливіших своїх місій воно обрало встановлення пам’ятників, пам’ятних стовпчиків та меморіальних дошок. Для маленького провінційного Унґвара факт перебування тут відомого угорського поета був дуже значимим, тож, звісно, цю подію на одному з зібрань товариства також вирішено було увічнити встановленням меморіальної дошки.
На той час, у 1911 році, площа, де колись знаходилася корчма «Чорний орел» уже була радикально видозмінена. Саму корчму знесли, площу назвали ім’ям Лайоша Кошута. Перед членами товариства постало непросте питання: на фасаді котрої з тутешніх будівель доцільніше було би встановити меморіальну дошку? Вибір впав на початкову державну школу (нинішня Дитяча школа мистецтв), яку побудували на площі у 1901 році й урочисто відкрили у червні 1902-го. Виготовлення меморіальної дошки товариство замовило у місцевого майстра Єно Едельштайна, котрий використав для роботи відбірний бельгійський мармур. Рамку зі скульптурною композицією виготовили в місцевій керамічній школі за проєктом відомого скульптора Яноша Петрідеса.
Урочисте відкриття пам’ятної дошки відбулося у неділю, 15 жовтня 1911 року. День тоді був теплий і сонячний – такі часто бувають восени в нашому місті. Ближче до 11.00 на площу Кошута почали сходитися люди: місцева інтелігенція, вчителі та учні гімназії, семінарій і міських шкіл. За даними газети «Ung», натовп налічував 7-8 тисяч, що дорівнювало половині всього тодішнього населення Унґвара. Газета «Határszéli Ujság» писала, що неабиякої ваги цьому заходу додав візит із Будапешта відомого викладача університету та голови товариства ім. Ш. Петефі др. Золтана Ференці і секретаря товариства, відомого пошуковця реліквій, пов’язаних із життям Петефі, Дюли Кері. Столичні гості приїхали до міста напередодні, Кері оселився у «Короні», а Ференці – у свого давнього товариша Яноша Попа.
Рівно об 11.00, коли всі гості підійшли до фасаду початкової школи, хор заспівав гімн, який присутні слухали, знявши капелюхи. Тоді до слова запросили поважного гостя Золтана Ференці, він у своїй промові розповів трохи про подорож Шандора Петефі, що привела його до Унґвара. Мовляв, Петефі приїхав до міста пізно вночі, а наступного дня до обіду виїхав у напрямку Мукачева. Хоча поет дуже цікавився замками, тут він не оглянув нічого, бо поспішав до своєї коханої, ніби відчуваючи, що Бог виділив йому дуже мало часу для щастя (поет помер, коли йому було всього 26 років).
Коли Ференці завершив свою промову, весь натовп вигукнув «Éljen!» («Хай живе!»), і з меморіальної дошки впало біле полотно. Поки люди намагалися розгледіти роботу Петрідеса та Едельштайна, хор виконав пісню на вірш Шандора Петефі. Після цього почали покладати віночки: від товариства ім. Петефі (два вінки з короткими промовами прикріпили до фасаду гості Ференці і Кері) та від Літературного товариства ім. Дьондьоші. За тодішніми традиціями меморіальну дошку потрібно було передати на зберігання, тож секретар товариства ім. Дьондьоші Дюла Деяк символічно передав її директору школи Йожефу Сабо, котрий пообіцяв зберегти її для нащадків. Тоді знову заспівав хор – і на цьому урочистості завершилися. За ще однією традицією, такого роду заходи годилося продовжувати святковим обідом, тож члени Літературного товариства ім. Дьондьоші та їхні гості рушили до ресторану «Корона», де на них вже чекали накриті столи. Місцеві газети писали, що під час обіду продовжилися промови, столичні гості хвалили Унґвар, який вони назвали дуже культурним містом. Після обіду керівники товариства ім. Петефі поїхали на залізничну станцію, звідки швидким поїздом повернулися до Будапешта.
Меморіальна дошка ж залишилася тут і от уже 109 років знаходиться на своєму місці, незважаючи на усі політичні зміни, які відбулися відтоді. Її справді дивом вдалося зберегти для нащадків та історії Ужгорода. Підніміть на неї очі і ви, коли наступного разу будете проходити повз Дитячу школу мистецтв на площі Петефі.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
