Літня спека завжди тягнула ужгородців до води. І річка, що протікає через місто, звісно, була улюбленим місцем відпочинку містян у літні дні протягом багатьох-багатьох років. Нині «Втрачений Ужгород» розкаже про те, як і де купалися влітку ужгородці, коли у радванському кар’єрі «Граніт» ще видобували каміння, а басейнів у місті не було.
Напевно, усі ужгородці чули про те, що до регуляції Уж був повноводною річкою, у якій навіть плавали на човнах. Ох, і класно, мабуть, було поплавати у такій – подумаєте ви, але візьміть до уваги той факт, що глибока річка, що протікала через усе місто, насправді створювала для городян багато незручностей, широко розливаючись під час повеней та постійно забираючи життя людей.
Газети міжвоєнного часу у літні періоди часто друкували замітки про затонулих в Ужі містян. Так, у липні 1926-го просто в центрі Ужгорода потонули дві молоді дівчини. В неділю ввечері 20-річна Леонора Долинська та 22-річна Марія Швенкерова, дівчата родом з Мукачева, котрі сезонно працювали на городах ужгородських болгар, вирішили скупатися в Ужі. На Малому Ґалагові вони зійшли у воду, а постільки не вміли плавати, міцно трималися руками за підпірну стінку (а тепер згадайте, як нині далеко від води розташована підпірна стінка на Малому Ґалагові). Раптом течія відірвала Леонору Долинську від стінки. Марія Швенкерова хотіла подати руку подрузі, але також не втрималася, тож річка понесла обох дівчат. Через кілька хвилин вода викинула їхні тіла на повороті річки за Малим Ґалаговим, але вони вже були неживі.
Таких історій, на жаль, у ті часи було багато. В газетах часто писали, що Ужгород не має добре обладнаного і безпечного пляжу (або, як тоді писали, «штранду»). Точніше, він був, але його регулярно зносила велика вода.
Серед матеріалів Державного архіву Закарпатської області є дані про ужгородські купальні на березі річки. Так, зі справи про передачу купалень у користування військовослужбовцям стає зрозуміло, що десь на Ужі розташовувалися літні басейни. Як вони виглядали – до кінця незрозуміло, у матеріалах йшлося про 20 кабінок-басейнів у річці. Можливо, це були невеличкі відгороджені від стрімкої течії ділянки, де люди могли скоріше зануритися у воду, ніж повноцінно поплавати. В архівних документах йдеться про те, що у 1914 році купальні, які належали тоді армійцям, були розібрані, а у 1917-му місто з допомогою військовослужбовців їх відновило. За це міська управа дозволяла військовикам безкоштовно користуватися купальнями щоденно, з 14.00 до 16.00. У чехословацькі часи це право передали вже чехословацьким військовослужбовцям, що дає підстави думати, що купальні працювали і у 20-30-х роках минулого століття.
Підтверджують це і тогочасні газети. Так, у 1926-му «Prágai Magyar Hirlap» писала, що міська управа з військовослужбовцями відновлюють до літнього сезону купальні на Ужі. Цікаво, що з цієї замітки можна прослідкувати і локацію купалень, оскільки газета зазначала, що місто має у планах побудувати на місці купалень величезний басейн, який взимку зможуть використовувати, як ковзанку. Можливо, купальні з кабінками розташовувалися неподалік міського парку, де потім справді звели басейн, відомий у радянські часи, як «Спартак». Підтвердити чи спростувати це ми, на жаль, не можемо, ані на фотографіях, ані на картах ці старі купальні не зазначені і не збереглися.
У 1933-му газета «Карпаторусскій голосъ» описувала їх так: «Съ утра до поздняго вечера оба берега Ужа покрыты купающимися. Особенно много купается дамъ, но онѣ большею частью сидять подъ солнцемъ передъ такъ называемымъ штрандомъ. Этот штрандъ былъ построенъ на общій смѣхъ и не является украшеніемъ главнаго города Ужгорода, тѣмъ болѣе, что въ меньшихъ городахъ, как Берегово, Севлюшъ, Вылокъ находятся купальни устроенныя болѣе удачно. Штрандъ в Ужгородѣ состоитъ изъ ряда кабинокъ, которыя отъ воды удалены на довольно большое разстояніе, вода такъ мелка, что не достигаетъ до колѣнъ. Намѣривающіеся поплавать должны итти около километра, что-бы добраться до глубокаго мѣста. Во время наводненій многіе изъ ужгородскихъ обывателей молились, что-бы вода унесла эти кабинки, не оставивъ и памяти о нихъ. Къ сожалѣнію стихія оказалась слѣпой и уничтожила вмѣсто этого Вылокъ».
Як бачите, ужгородський «штранд» містян явно не влаштовував. То які були варіанти –знову підглянемо в газетах. Середина липня 1931 року була дуже спекотною. Газети писали, що з 10-ї години ранку вулиці Ужгорода стають геть пустими, а всі жителі намагаються у пошуках прохолоди виїхати до сусідніх сіл. Найбільш людним у ті дні було Невицьке (йшлося, очевидно, все ж про Кам’яницю), де ужгородці купалися в Ужі, а вечорами та особливо в неділю відвідували концерти та танці у Невицькому замку. Газета «Novoje vremja» при цьому зазначала, що на таких заходах, як правило, бувають лише чеські дами, бо місцеві дівчата в силу свого консервативного виховання не сміють виходити без «гарде дами», тобто супроводжуючої особи, а оскільки ті «гарде дами» – жінки старшого віку, то й на замок вони вилізти не можуть.
Також «Novoje vremja» у 1931-му рекомендувала тим ужгородцям, котрі прагнуть здорового відпочинку, виїхати з міста на період спеки до Невицького, Лумшор, Деренівки або Ужка. Тим же, хто не може поїхати з міста, залишалися береги Ужа, де, як зазначала газета, збиралися вечорами тисячі людей. Найкращий заробіток там мали продавці морозива, пива та содової, натомість кав’ярні у місті пустували.
Ситуація дещо змінилася після того, як в Ужгороді збудували басейн. Чомусь прийнято вважати, що відкрили його у 1928 році, але в тогорічних газетах відомостей про це знайти не вдалося, натомість є дані про відкриття в місті басейну у липні 1938 року. «Prágai Magyar Hirlap» писала, що в неділю після обіду відбулося урочисте відкриття басейну в Ужгороді. З цієї нагоди територію нової відпочинкової зони дуже красиво прикрасили, запросили оркестр, після виступу якого вітальне слово сказав мер Ернест Дудаш. Далі виступали керівники спортивних товариств, які були в захваті від того, що в місті нарешті зможуть розвиватися водні види спорту. Після чого всі присутні мали можливість оглянути будівлю і власне модерний 60-метровий басейн. Біля нього обладнали також маленький басейн для дітей. Ще газета зазначала, що воду викачують насосами з річки Уж, очищають і кристально чистою подають у басейн. Повністю заповнити чашу водою сучасні машини можуть за 9 годин, та оскільки працюють вони безперервно, вода змінюється в басейні постійно. Коштувала нова пляжна зона містові дуже дорого, та керівництво висловлювало впевненість, що за кілька років кредити, взяті на будівництво, вдасться повернути, оскільки очікується, що басейн стане дуже популярним і відвідуваним місцем відпочинку жителів з усієї Підкарпатської Русі.
Як ми знаємо, вже за кілька місяців, ще того ж 1938-го, Ужгород став частиною королівської Угорщини, тож що сталося з кредитами міста і чи вдалося їх таки віддати – невідомо. Та й містян це, напевно, мало переймало, адже вони отримали нарешті відпочинкову зону, де могли безпечно поплавати, позасмагати і просто весело провести час.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
