Втрачений Ужгород Регіональні Новини

Втрачений Ужгород: чотирнадцятий мер міста Костянтин Грабар (Фото)

З усіх мерів, про яких ми розповідали в рамках міні-циклу, присвяченого очільникам Ужгорода дорадянських часів, лише нащадки цього, чотирнадцятого мера міста, досі проживають тут. Костянтин Грабар, як і три його попередники (мери Желтвай, Стрипський, Бачинський), був вихідцем зі священницької родини, більше того – він сам був греко-католицьким священником. Такого в історії міста ні до, ні після не було, тож нині ми розкажемо, як вдалося Костянтину Грабарю двічі очолити столицю Підкарпатської Русі та чи допоміг його сан вгамувати пристрасті в багатонаціональній міській раді.

Історію родини Грабарів «Втрачений Ужгород» вже описував для іншої статті, в якій йшлося більше про Костянтина Грабаря, як губернатора Підкарпатської Русі. Повторювати її не будемо, цю статтю легко можна знайти за пошуком на сайті «Про Захід». Нині ж зосередимося на тому періоді життя Костянтина Грабаря, коли він був обраний мером Ужгорода. Станом на 1927 рік, коли в місті призначили вибори, Костянтин Грабар разом зі своєю сім’єю вже 6 років мешкав в Ужгороді. Варто зазначити, що наше місто він знав дуже добре, бо тут народився, тут ходив до школи та гімназії. Дальші роки його навчання та душпастирства проходили за межами міста, до Ужгорода Костянтин Грабар повернувся вже 44-річним у 1921-му, коли став директором «Підкарпатського банку». Тоді ж він влився у політику, вперше ставши депутатом міської ради у 1921-му, а вдруге – у 1923 році. Як ми знаємо, той склад міської ради невдовзі після виборів був розпущений, тож втретє свої сили Костянтин Грабар мав змогу спробувати лише через кілька років – у 1927-му.

На виборах 16 жовтня 1927 року Костянтин Грабар балотувався до міської ради від урядового партійного блоку. Він став одним із 42 депутатів, яких обрали до ради, і одним із п’яти кандидатів, обраних радою до так званої міської президії (крім Грабаря, до неї увійшли також депутати Грбек, Ґаар, Дьозо та Фолтин). Протокол першого засідання ради, яке відбулося 11 листопада 1927 року, через жупний уряд відправили до Праги, у Міністерство внутрішніх справ, а вже там мали вирішувати, кого з п’яти членів президії оголосити мером Ужгорода. Рішення це остаточно приймалося Кабінетом Міністрів. Міністерська рада засідала 8 грудня, тоді й було вирішено, що мером Ужгорода стане директор «Підкарпатського банку» Костянтин Грабар. Ще деякий час новий мер чекав офіційних документів про своє призначення, оскільки прем’єр-міністр Швегла через хворобу не міг їх підписати. Весь цей час, з дня голосування 16 жовтня до 20 грудня 1927 року, містом керував перший заступник мера Ян Грбек.

Перше засідання міської ради під головуванням Костянтина Грабаря відбулося на самому початку січня 1928 року. «Моє серце, моя душа прив’язані до цього міста», – сказав в урочистій промові новий мер. – Моїм принципом буде чесна, сумлінна робота. А мої двері будуть завжди відкриті для всіх». Місцева преса покладала великі надії на те, що сварки у міській раді залишилися в минулому, а мудрий мер зможе направити роботу депутатів у конструктивне русло. Однак цього не сталося. Через нападки депутатів навесні 1928 року склав повноваження перший заступник мера Ян Грбек, газети писали, що кожне засідання триває надзвичайно довго, бо депутати (особливо ж комуністи) використовували їх, як трибуну для виголошення довгих і часто недоцільних промов.

Нова рада справді трохи пригальмувала розвиток Ужгорода. Депутати важко погоджувалися на те, аби брати для будівництва інфраструктурних об’єктів додаткові кредити у банках. А держава важче виділяла великі кошти, адже саме в той час в Європі почали говорити про ймовірність світової кризи, яка й накотилася на початку 1930-х. Рятувало тоді ситуацію те, що багато проектів уже були напрацьовані і розроблені, тож міській управі залишалося їх втілити або доробити. У 1928 році управа закінчила регуляційний план міста (те, що нині називають генеральним планом) – надважливий документ, який дозволяв чітко спланувати подальший розвиток Ужгорода, його забудову. Вже тоді було заплановано побудувати новий транспортний міст у Ґалаґові, місто навіть отримало на це першу позику в банку, однак, як ми знаємо, втілити проєкт у життя вдалося лише через 9 років. Дуже важливим було для міста почати нарешті будівництво міського водогону та каналізації. Плани, які розробляли багато років, вдалося реалізувати якраз за мерства Костянтина Грабаря, котрий у 1928 році, поїхавши до Праги, зумів домогтися фінансування від Міністерства охорони здоров’я. Того ж 1928-го вдалося остаточно завершити роботи з формування скверу на площі Масарика та встановити у ньому пам’ятник президенту Чехословаччини. Також на околиці Ужгорода побудували сучасний аеропорт. 

У 1931-му, звітуючи про досягнення міста за попередні три роки, Костянтин Грабар зазначав, що міська рада змогла вибудувати свою роботу та зробити її конструктивною. Були завершені (з виплаченими кредитами) три будинки для чиновників у Малому Ґалаґові загальною вартістю 1.600 000 Кч., врегульовано лівий берег Ужа від залізничного до Великого мосту, зведений будинок для бідних чиновників на вулиці Собранецькій, почали будувати водогін, який мав бути готовий на кінець 1932 року. Серед подальших намірів мер Ужгорода тоді озвучив будівництво нового транспортного мосту, зведення двоповерхового прибуткового будинку на Бескидовій вулиці, зведення кінотеатру з бібліотекою. Ці досягнення Костянтин Грабар по праву вважав значними, адже, за його словами, Ужгород був доволі бідним містом, яке не мало інших джерел доходу, «окрім кишень своїх мешканців».

Костянтин Грабар на відкритті ужгородської електростанції (1931)

Восени 1931 року, після п’ятирічної каденції депутатів, на Ужгород знову чекали вибори. Якщо у 1923 році в місті змагалися лише 8 партій, то у 1931-му їх було вже 19. Всього у голосуванні взяли участь 10 227 жителів міста. За результатами виборів Костянтин Грабар, котрий балотувався від аграрної партії, знову був обраний депутатом. Цікаво, що нова міська рада змогла вперше зібратися на засідання лише через 5 місяців після виборів, у лютому 1932 року. Тоді ж серед депутатів, як і минулого разу, обрали президію з 5-ти членів, один з яких мав за погодженням міністерської ради стати наступним мером Ужгорода. Костянтин Грабар був обраний до президії з найменшою кількістю голосів – за нього проголосували лише 6 депутатів. Імена п’ятьох кандидатів на посаду мера були відправлені у Міністерство закордонних справ, але там призначення затягнули аж на цілий рік.

Що тоді сталося у Празі – зрозуміти важко. Одні газети писали, що міністерська рада у кулуарах ніяк не могла домовитися, за кого голосувати. Міністри мали своїх протеже, а для обрання мера потрібно було проголосувати одноголосно. Натомість дехто з них бажав бачити мером Ужгорода заступника Грабаря Адольфа Маркла, для Грабаря ж уже тоді підготували іншу посаду – пост губернатора. Однак кандидатура Адольфа Маркла була надто скандальною, його не сприймала частина депутатів, що загрожувало черговими безладами у раді. Аби зберегти спокій в Ужгороді та не зірвати завершення важливих інфраструктурних об’єктів, зрештою було вирішено знову обрати на посаду мера міста Костянтина Грабаря. Його призначили декретом 22 березня 1933 року – лише тоді, обрана більше року тому, міська рада вступила в законну силу. Варто зазначити, що протягом всього 1932 року, поки у Празі визначалися з кандидатурою нового мера, Костянтин Грабар продовжував очолювати місто і працювати над втіленням масштабних проєктів. Зокрема у 1932-му вдалося запустити водогін і підключити до нього 646 будинків Ужгорода.

Костянтин Грабар із дружиною Єлизаветою та невісткою (1935)

Друга офіційна каденція мера Костянтина Грабаря у березні 1933 року починалася в розпал світової економічної кризи. У звіті мера за 1933 рік значиться, що більшість проєктів довелося згорнути, основну ж діяльність зосередити на допомозі городянам, котрі втратили роботу. З міського бюджету того року регулярно виділяли великі суми грошей на допомогу одягом, взуттям, дровами, борошном, цукром тощо. Також місто продовжувало ремонтувати дороги, залучаючи на ці роботи безробітних місцевих жителів, аби якось їх підтримати. Вдалося підключити до водогону ще 82 будинки та завершити будівництво ремісничої школи. 1934-ий у плані можливостей для розвитку був не менш важким, однак містові вдалося завершити деякі розпочаті будівництва та проєкти.

У березні 1935 року Костянтина Грабаря призначили таки губернатором Підкарпатської Русі. 9 березня, на урочистому засіданні міської ради, присвяченому святкуванню 85-річчя Т.Ґ. Масарика, колишній мер офіційно склав повноваження. Депутати вшанували новопризначеного губернатора тим, що на цьому ж засіданні обрали його почесним громадянином Ужгорода.

Деякий час потому посада мера була вакантною, аж поки міністерська рада не призначила у грудні 1935-го на неї Ернеста Дудаша. Про цього очільника міста ми розкажемо вам наступного разу. А зараз, аби закінчити розповідь про Костянтина Грабаря, лише додамо, що він працював на посаді губернатора до 1938-го. Ще того ж року, відійшовши від державних справ, чотирнадцятий мер Ужгорода помер у своєму родинному маєтку в селі Чертеж.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

50 − 47 =