На вулиці А. Волошина в Ужгороді розташовано чимало значимих для історії міста будівель. Найстарішою з-поміж них є римо-католицька церква св. Юрія (Георгія), а другою за віком є навіть не будівля, а в’їзна брама. Мабуть, ви вже здогадалися, що в цій статті йтиметься про споруди й браму нинішньої Закарпатської академії мистецтв – територію, де колись стояла перша будівля жупанату (комітатського дому).
А почнемо ми, як завжди, здалеку – з того, що колись землі Угорщини були поділені на комітати (жупи, угорською – «megye» або «vármegye»). На території сучасного Закарпаття були чотири рівноправні комітати: Унґ, Береґ, Уґоча та Мараморош, кожен із яких поділявся на округи. Комітат Унґ був одним із найстаріших в Угорщині, деякі джерела називають роком його створення 1085-ий. Тут, як і в кожному іншому комітаті, була рада, що складалася з місцевого дворянства, а згодом також – із найзаможніших місцевих підприємців. Рада вирішувала важливі питання життєдіяльності комітату, діяв при ній і суд. Керував комітатом ішпан (жупан), та згодом більша частин функцій була покладена на його заступника олішпана (піджупана).
Територія комітату Унґ була доволі великою – значно більшою за нинішній Ужгородський район. Вона захоплювала також нинішні території Словаччини (аж до сучасного міста Міхаловце) й Угорщини (містечко Загонь та село Дьорочке). Дивно, але керівництво комітату тривалий час не мало власної будівлі. Газета «Ung» у 1916 році в статті, присвяченій історії комітату, згадувала, що засідання членів комітатської ради проводилися щоразу в інших населених пунктах: Палоці (нині – Pavlovce nad Uhom), Гонойні (Hnojné), Копоші (Veľké Kapušany) тощо. Це тривалий час усіх влаштовувало, тож лише у XVIII столітті було прийняте рішення обрати постійне місце проведення зібрань. Ним став Унґвар.
В цій же статті зазначено: коли точно була зведена перша будівля жупанату – сказати важко. Як і в цій статті, так і в інших джерелах дату зведення споруди пов’язували з роком, зашифрованим на в’їзній брамі. Однак є всі підстави вважати, що будівля комітату постала раніше за браму, принаймні на карті міста 1763 року вже бачимо на тому місці споруду, підписану «Comittat Haus».
А яку ж іншу дату приховує брама на нинішній вулиці А. Волошина, 37? Коли будете проходити повз наступного разу, придивіться уважно до того, що зображено на цій, без сумніву, важливій історичній пам’ятці. По-перше, на арці брами можна побачити герб комітату Унґ, відомий ще з 1571 року. Точніше, зображена на арці лише частина герба – корона і чоловік у короні, котрий тримає в обох руках по три колоски пшениці.
Нижче зображений надпис: «CVria nobILItatIs CoMItatVs De Vngh». Якась абракадарба, не інакше, та це до того часу, щойно ви зрозумієте, що перед вами – класичний хроностикон або хроновірш, тобто надпис, в якому зашифрували дату. Набагато простіше це буде прочитати, якщо всі літери зробити малими, а «V» замінити на «u» (заміну цю зробили, аби вставити потрібну римську цифру). Таким чином отримаємо більш зрозумілий надпис: «Curia nobilitatis comitatus de Ungh», тобто «Дворянський суд комітату Унґ». Суд, як ми пам’ятаємо, входив до складу адміністрації комітату, але в угорській мові слово «курія» має також інше значення – так називають маєток (як правило, якоїсь дворянської родини). Тобто надпис можна перекласти й як «Будівля дворянського комітату Унґ».
Місцева газета «Ung» у статті Іштвана Медрецького «Давні справи» в 1913 році теж займалася розшифровкою надпису на брамі першого комітатського дому. В ті часи брама, вочевидь, перебувала в куди гіршому стані, ніж зараз. У статті йшлося про те, що був період, коли вона майже заросла травою, а букви, перемальовані безліч разів, ледь читалися. Іштван Медрецький писав: «У ті часи, коли не лише у нас, а й усюди в Європі офіційною мовою була латина, було прийнято вказувати назви громадських і відомих будівель таким чином, щоб виділені латинські літери можна було прочитати як римські цифри, встановивши час будівництва. Такий напис називався хроностиконом – віршем часу».
Єдиний у місті хроностикон можна було побачити на старовинній навіть у той час брамі першого комітатського дому (жупанату). Медрецький писав, що на арці був зображений герб комітату й такий хроностикон: «CVrIa nobILItatIs I. CoMItatVs De Vngh», що утворився від «Curia nobilitatis i. (ilustris) comitatus de Ungh». Майже те саме, що й нині, от лише зараз на арці немає тієї «I.», що розшифровується як «ilustris» – поважний, високодостойний. Де поділася з надпису та «I.» – незрозуміло. Можна було би припустити, що Іштван Медрецький побачив на арці зайву «I.», бо ж згадаймо: він сам зауважив, що надпис ледве читається. Однак на старих фото, які зберегли вигляд брами, дійсно можна побачити цю літеру, тобто «I.» зникла під час однієї з реставрацій.
Вас може здивувати, навіщо так перейматися однією зниклою літерою «I.»? А річ у тім, що вона є частиною хроностикона, тобто її відсутність змінює дату, зашифровану на брамі. Як же її вирахувати? Іштван Медрецький у статті підказав, що треба перевести всі великі літери надпису в римську систему чисел. За нею, нагадаємо, М = 1000, D = 500, C = 100, L = 50, V = 5, I = 1. Таким чином Іштван Медрецький, склавши всі великі літери надпису, отримав МDCCLVVVIIIIII – тобто 1771 рік. Але нині ми такої дати не складемо. Якщо взяти до уваги відсутність однієї «I» – вийде 1770 рік. А якщо припустити (як це виглядає на мою суб’єктивну думку), що в слові «CVrIa» ми бачимо не велику «I», а маленьку, яка не позначає цифри, – то виходить і взагалі 1769 рік.
Як ми вже згадували, саме зашифрований на брамі 1771 рік вважається датою зведення першого комітатського дому в Унґварі. Однак ми припускаємо, що це може бути датою зведення брами, оскільки комітатський дім зображений вже на карті 1763 року, до того ж, якби будівля була справді зведена у 1771-му, то чому б усього через 3 роки, тобто у 1774-му, адміністрація комітату вже голосувала за зведення нового комітатського дому?
Про це можна дізнатися з уже згадуваної на початку статті 1916 року в місцевій газеті «Ung». Мовляв, у 1774 році рада комітату на засіданні проголосувала за те, що адміністрація потребує просторішого приміщення. Тривалий час це питання все ніяк не могло зрушити з місця – король дозволив будівництво рівно через 30 років. Тоді для зведення нового жупанату розглядали три ділянки: кут нинішніх вулиць Капітульної-Волошина (на місці піцерії «Crazy Rocky»), землі біля Великого мосту (можливо, нинішню пл. Фенцика) і ділянку реформатської громади біля церкви. Саме останню й було обрано у 1805 році. Будівництво нового комітатського дому розпочалося на пагорбі у травні 1806-го й тривало 10 років. Першим добудували праве крило, оскільки дуже гостро стояло питання перенесення архіву. Загалом у більшості джерел значиться, що будівля жупанату (нинішнього Обласного художнього музею ім. Й. Бокшая) була зведена у 1809 році, однак це не зовсім так. Праве крило дійсно закінчили у 1809 році, перенісши туди з гімназії з великим поспіхом архів. Однак загалом урочисте відкриття будівлі відбулося 11 березня 1816 року (саме століттю будівлі жупанату й була присвячена у 1916 році стаття в газеті «Ung»).
Коли жупанат переїхав до нової споруди, старий комітатський дім спорожнів. Згодом його перетворили на будівлю адміністрації окружного керівника, там же мав службову квартиру керівник міської жандармерії. У 1906 році в міській пресі звучали припущення, що стару будівлю першого комітатського дому знесуть, аби побудувати там нову споруду для суду. Однак будівля ще й тоді перебувала в хорошому стані, тож її, вочевидь, зносити передумали. Завдяки цьому рішенню ми нині й можемо побачити, як виглядала та старовинна барокова споруда під стрімким дахом, адже вона потрапила на фото.
Знесли будівлю значно пізніше потому – у 1932 році. За рік до цього окружний уряд (до нього входили на той час паспортний, метричний, карний, збройний відділи, головний окружний та ветеринарний лікар тощо) готувався до переїзду в модерну будівлю на Малому Ґалаґові, тож місцева влада почала думати, як використати звільнену ділянку з максимальною користю. Були плани звести на місці старого жупанату будівлю мерії, однак згодом визріло інше рішення – побудувати модерну будівлю Землеробської комори. У 1932 році стару будівлю розібрали, але історичну браму пожаліли, зберігши її для нащадків. Коментуючи це, місцева преса написала, що демонтована будівля була відома також тим, що саме в ній зупинявся під час візиту до міста король Йосиф ІІ, старший син Марії Терезії.
На узвишші за збереженою старою брамою швидко «виріс» будинок у стилі міжвоєнного модернізму. В ній розмістили Землеробську комору Підкарпатської Русі (Земледельська комора, Zemedelska komora, Mezőgazdasági Kamara) – інституцію, яка частково мала державне фінансування й об’єднувала землеробів (можна сказати, фермерів) задля розвитку галузі. У 1937 році ця інституція мала на Підкарпатській Русі 43 тисячі членів і провадила дуже активну діяльність. Велике значення надавалося створенню різноманітних курсів у містах і селах, на яких навчали землеробів, як можна ефективніше працювати. У складі комори були фахівці з різних сфер діяльності, які надавали консультації, проводили лекції, писали й видавали фахові брошури, привозили нові саджанці, насіння, породи худоби, допомагали місцевим фермерам отримати компенсації від стихійних лих, допомагали боротися з хворобами рослин і тварин, видавали спеціалізований журнал «Село» тощо.
Отакою є історія першого жупанату і старовинної брами зі загадковим хроностиконом в Ужгороді. Якщо ж ви, наші дорогі читачі, маєте свої спогади, пов’язані з цим місцем, будемо раді, якщо ви поділитися ними у коментарях чи листах до нас.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»