В ужгородських лікарнях на реабілітації та лікуванні нині перебувають багато військовослужбовців із пораненнями й травмами. «Про Захід» уже не раз писав про різнобічну волонтерську допомогу для них, однак нині зачепимо пікантну тему – спідню білизну. Чи може цей елемент одягу позитивно впливати на настрій бійця? Мабуть, так, якщо йдеться про веселі труси, пошиті майстринею Іриною Лукашенко.
Ужгородка, волонтерка Руху підтримки закарпатських військових Ірина Лукашенко вже багато років професійно займається печворком – клаптиковим шиттям. Творчість вона змушена була від початку повномасштабного вторгнення відкласти, адже шити щось красиве чи веселе їй зовсім не хотілося. Як і багато майстринь, котрі уміють шити, Ірина почала тоді працювати на фронт, в основному шила спідню білизну для бійців. Коли ж до Ужгорода почали привозити поранених військовослужбовців, переключилася на них. Труси для поранених завжди є актуальними: вони місяцями лежать у лікарнях, не завжди мають можливість прати спіднє, до того ж поранені змінюються і їх стає все більше. Звісно, зусилля Ірини не є одинокими, до допомоги долучаються й місцеві швейні підприємства. Ірина ж вирішила шити не просто труси, а креативні труси.
Влітку, коли поранені знемагали від спеки у своїх лікарняних палатах, вони попросили волонтерів принести їм широку спідню білизну із натуральних матеріалів. Ірина замовлення прийняла, витрусила зі своїх шаф усі старі запаси сатину й ситцю, нашила із них труси, в яких максимально зручно переносити спеку. Як у майстрині, що працює з клаптиками тканини, в неї були не лише великі відрізи, а й невеличкі шматки. З них Ірина створила, комбінуючи шматки тканини за кольором та якістю, яскраві клаптикові труси: з квіточками, у горошок та зі сердечками на сідницях. От лише віддавати їх пораненим майстриня спершу побоювалася, адже пам’ятала обговорення цієї теми у групі «Швейна рота», яка об’єднує спільноту майстринь із усієї України. Хтось із волонтерів тоді написав, що не всі військовослужбовці нормально сприймають таке, дехто може образитися (нібито бійцям уже нормальні труси зробити не можуть – лише з обрізків). Тому Ірина спершу попросила волонтерок, котрі опікуються пораненими у медичних закладах Ужгорода, спитати їх, чи будуть вони такі веселі труси носити. Коли кілька поранених відписали у групі: «Я такі хочу», Ірина видихнула з полегшенням і спакувала окремо однотонні труси й окремо веселі, до яких вклала записку: «Для тих, у кого є почуття гумору. З любов’ю». Яким же було її здивування, коли першими розхапали саме її веселі труси!
Волонтерка з ужгородської спільноти «помогаторів» Вікторія Суліма каже, що ніхто й не думав, що веселі труси так припадуть до душі пораненим бійцям. «Що-що, а почуття гумору в них точно є, – каже Вікторія. – У нас на БАМ-і лежить уже кілька місяців боєць із позивним «Дід». То він як одягнув широкі червоні у білий горох труси, то розвеселив не лише себе, а і всіх у палаті. Інший одягнув рожеві з квітами, в третього – труси зі сердечками на сідницях. Отак вони лежали в спеку в своїх палатах у самих лише кольорових трусах і сміялися одне з одного, бо виглядали справді кумедно. Після того ми ці труси називаємо веселими. І бачимо, що хлопці їх бережуть, не викидають після використання, а перуть (ми привезли у лікарні пральні машини)».
Коли власні запаси натуральних тканин в Ірини закінчилися, вона попросила поділитися своїх колег-майстринь. З усієї України до Ужгорода поїхали коробки з тканиною, тож наразі пані Ірина має удосталь матеріалу для роботи, навіть шукає помічницю, можливо, жінку на пенсії, котра хоче допомогти, а не знає як. Волонтери кажуть, що спідня білизна потрібна у медичних закладах завжди, тож якщо ви умієте шити, зголошуйтеся: вам нададуть необхідні викрійки і тканину. Також пані Ірина просить ужгородців покопатися у своїх шафах у пошуках натурального ситцю й сатину, адже запаси мають властивість вичерпуватися. «Майже у кожного вдома є шафа, в якій бабусі й мами зберігали такі відрізи тканини на потім, на чорний день, – каже майстриня. – Так ось цей чорний день настав, треба те добро діставати і пускати у справу: на маскувальні сітки, на білизну, на інші потреби. Натуральні тканини, які полежали і стали м’якшими, ідеально підходять для пошиття білизни. Я наголошую, що це має бути не використана постільна білизна (така підійде для маскувальних сіток), а саме нова тканина. Після пошиття я ще обов’язково перу спідню білизну, аби хлопці могли нею одразу користуватися».
Щотижня Ірина Лукашенко відшиває для потреб військовослужбовців на лікуванні 20-25 трусів, передає їх до «Руху підтримки закарпатських військових», звідки волонтери розвозять їх у медичні заклади міста.
Підписуйтесь на сторінку Руху підтримки закарпатських військових і дізнайтеся більше про роботу організації, про звіти, акції та волонтерські події!
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
