Природничо-гуманітарний фаховий коледж – важлива складова частина Ужгородського національного університету. Коледж здійснює підготовку фахівців за спорідненими спеціальностями університету та узгодженими освітньо-професійними програмами, проводить активну культурно-просвітницьку діяльність. Коледж має потужну викладацьку базу, у ньому здобувають освіту на денній та заочній формах навчання понад 980 студентів. Наша розмова – із викладачами Природничо-гуманітарного коледжу різних поколінь про їхній шлях до Ужгородського національного університету.
Марія Завадяк, викладач фізики Природничо-гуманітарного коледжу УжНУ
Чому Ви вирішили обрати при вступі Ужгородський університет?
Спочатку я планувала поступити на математичний факультет Ужгородського університету, у зв’язку з тим, що брала участь у олімпіадах різного рівня з математики. Однак, у той час, коли потрібно було поступати, мій двоюрідний брат вже вчився на фізичному факультеті, і так захопливо розповідав про своє навчання на факультеті, що врешті-решт «переагітував» мене на користь вступу на фізичний факультет. І я про це анітрохи не шкодую, адже здобула добрі знання, прекрасних друзів!
Наш курс був дружним, сильним, що засвідчує те, що нас закінчувало 100 чоловік, і третина з них – із червоними дипломами. Багато з однокурсників продовжили роботу в науковій галузі, серед них – 10 докторів наук: Шафраньош І., Мазур В., Стародуб В., Пуга П., Кікінеші О., Рибчак Л., Гаврилик О., Сушко Б., Ільїн Ю., Єлінек Ю. Крім цього, 11 наших однокурсників стали кандидатами наук, серед них: Суховія М., Єпішев В., Чепур Г., Торіч З., Січка М., Федак В., Ігнатович С., Бідзіля Ю., Мучичка І., Ковач П., Говоруха О. Наш однокурсник М. Гребенюк був заслуженим вчителем України. Ми закінчили університет у 1969 році, але дотепер підтримуємо зв’язки між собою, кожні 5 років проводимо зустрічі, знаємо про успіхи кожного із нас. При зустрічах однокурсників виявилось, що кожний з нас виростив фізика у своїй сім’ї.
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?
Спогадів є багато, і всі вони дуже цікаві! Мені дуже запам’яталося, як ми після занять, буквально бігли до читальної зали університету. Вона була зажди переповнена студентами. Я розумію, що для сучасної молоді є багато різних джерел отримання знань, але в той час, чи не основним, і часто єдиним джерелом, де можна було отримати знання, була бібліотека. Бібліотека була також місцем знайомств із студентами інших факультетів, а для декого – й місцем побачень.
Також з приємністю згадуються улюблені викладачі. Для мене таким викладачем була Мотря Василівна Братійчук. Вона викладала фізику і астрономію, була керівником університетської обсерваторії, мала дуже міцний зв’язок зі студентами. На старших курсах я спеціалізувалася на кафедрі оптики, відділенні астрофізики. Разом із однокурсницею Іриною Ізай ми проходили переддипломну практику в Пулківській обсерваторії, в якій практикувалися студенти Ленінградського університету. Наші знання були високо оцінені викладачами обсерваторії. Ми з Іриною отримали направлення на навчання в аспірантуру, цьому дуже зраділа М.В. Братійчук, яка була керівником наших дипломних робіт.
Ще пригадується випадок, коли в Ужгород приїхали кореспонденти із США, журнал «Радянський союз». Вони спілкувалися зі студентами та викладачами, були в обсерваторії, зробили багато фото. І потім цікавий, детальний матеріал вийшов у журналі, і на одному зі знімків я була у кадрі.
На другому курсі, коли була літня сесія, ми працювали над благоустроєм в університетському відпочинковому комплексі «Скалка». В Ужгород нас привозили на консультації та здачу екзаменів. Під час такої практики ми працювали до обіду, а вже після обіду навчалися. Це було цікаво, було багато студентів, наш курс був дуже великим, і всім було весело!
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?
Щодо дозвілля, то в університетському клубі відбувалися вечори, організовувалися танці, на які приходили студенти різних факультетів, це було місце знайомства студентів. Також працювало багато гуртків самодіяльності, кожен студент міг знайти собі те, що було ближчим до його душі. Я, до прикладу, займалася співом у хоровому колективі.
Чи підтвердилися Ваші очікування після навчання, що Вам дало навчання в Ужгородському університеті?
Навчаючись в університеті я здобула знання, які пригодилися мені у подальшому житті та роботі. Ще під час навчання в університеті, я була організатором багатьох заходів, і вже працюючи у вчительських колективах, ці знання стали мені в нагоді, адже половину свого трудового стажу я була заступником директора у середній школі № 5 Ужгорода. Ми працювали над згуртуванням колективу, працювали з батьками, займалися виховною роботою з учнями. І вважаю, що саме досвід в університеті дав мені відповідні знання.
Також хочу відзначити, що знання, отримані в університеті, стали мені у нагоді й тепер, коли я працюю в Природничо-гуманітарному коледжі. Не дивлячись на мої роки і досвід, колектив коледжу став ще одним чинником вдосконалення моїх якостей.
Навчання в коледжі відрізняється від шкільного. Збільшується кількість документів, які слід готувати – це навчальні і робочі програми, розробки практичних і лабораторних робіт, які повинні бути в друкованій та електронній формах. В цьому мені була надана допомога від методичної ради і викладачів коледжу. Наш колектив відзначається єдністю, згуртованістю, вважаю, що це, перш за все, заслуга керівництва коледжу, яке вміло займається підбором кадрів, дає гідну оцінку викладачам. Між студентами та викладачами є взаємоповага та взаємодопомога. У коледжі – виховані, ввічливі студенти, які вміють поважати старших, – це свідчить про проведення виховної роботи кураторами і дирекцією. У коледжі працює самоврядування, яке є майже рівноправним із викладацьким активом. Студенти коледжу беруть участь в олімпіадах, загальнодержавних змаганнях, гідно представляють університет і виграють призові місця – по математиці, українській мові, комп’ютерних науках, інших навчальних предметах.
Людмила Данько-Товтин, викладач математики
Чому Ви вирішили обрати при вступі Ужгородський університет?
З дитинства мені подобалося вчитися. Я бачила як нові знання допомагають у створенні новітньої техніки (бо народилася я ще за часів порохотягу «Ракета» та лампового телевізору). І я точно знала, що хочу бути тією людиною, яка займається розвитком. І коли я закінчувала одинадцятий клас, то ні на мить не задумалася, а точно знала, що Ужгородський Державний університет — це моя доля. Там фахівці, які поділяться зі мною своїм досвідом, які скерують мене в моєму виборі, які дадуть мені змогу втілити всі мої мрії в життя. Пам’ятаю ту чергу, яку треба було вистояти для подачі документів. Тоді сталася така кумедна ситуація: «Може на інший факультет, де менша черга?»-спитала мене мама. Я на неї глянула з таким нерозумінням, типу «що ти говориш?!». Лише математичний. Так я тут і опинилася.
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?
Студентські роки завжди згадуються з щирою посмішкою, адже вони щодня були наповнені новими враженнями. Перші дні – це як кроки в новий світ: нове оточення, нові звички, нові вимоги, нове місто (мої шкільні роки пройшли в місті над Латорицею). Все це ставало моїм новим життям. За кілька тижнів я вже і не уявляла себе поза університетом, ми стали єдиним цілим. Лекції, семінари, колоквіуми, практичні з Немеш Марією Іванівною з математичного аналізу не залишили байдужим жодного студента математичного факультету. Але найбільше враження на мене справила наша участь у Всеукраїнській Олімпіаді з математики для студентів ВНЗ, що проходила у Львові. Їздили ми туди командою — Саша Якима, Сергій Кіндюх, Роман Варакута і я. Тут я побачила, як змінюються і розкриваються люди: ми допомагали один одному. Сашко допомагав нам розібратися з алгеброю, Сергій з логікою, я з математичним аналізом, а Роман — з основами програмування. Два дні ми виконували Олімпіадні завдання. Теоретичний тур першого дня був дуже важким. І як же ми раділи, коли побачили всі наші прізвища серед учасників практичного туру. Цілу ніч ми готувалися і вранці пішли підкоряти практику. Але, не сам наш виступ справив на мене таке сильне враження, а те, що між виконанням надскладних для нас завдань ми знаходили час знайомитися з іншими учасниками, грати в покер, спілкуватися на різні теми з представниками Дніпропетровська, Миколаєва, Києва, Харкова та інших міст. І ще, ми влаштували собі екскурсію Львовом. Було дуже слизько (надворі — лютий), а нас понесло на Високий Замок! З того часу я зрозуміла, що моє покликання — це пошук та розвиток творчої, талановитої молоді.
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?
Студенти, як відомо, народ веселий і у них щодня свято, свято аж до сесії. А у нас зібралася така компанія, що ми і дня не нудьгували. Почали з Дня першокурсника, де у капелюшках для новонароджених і з пляшечкою молока в зубах давали присягу на вірність математичному факультету. На другому курсі вирішили взяти активну участь у відновленні команди КВК, яка носила назву ЛДП, що скромно розшифровувалася — «Люди з дошки пошани». Потім були спільні спортивні змагання, конкурси для мешканців гуртожитку (на кращу кімнату), на кращу стінгазету до Дня математика та багато інших. Така активність щодня надавала мені ще більше впевненості в тому, що свою професію я обрала правильно, і мені обов’язково потрібно залишитися тут, в моїй Alma mater, в моєму рідному УжНУ.
Чи підтвердилися Ваші очікування після навчання, що Вам дало навчання в Ужгородському університеті?
Отримавши на 4 курсі диплом бакалавра і вступивши до магістратури, я вирішила, що потрібно спробувати себе у викладацькій діяльності: мені було цікаво, як мене сприйматимуть студенти. Правда, на той момент у мене за плечима вже була практика в школі (в 10 математичному класі, та 5 — не математичного профілю), де мені дуже сподобалося (особливо 10 клас) і практика на факультеті, але мені хотілося чогось більшого, хотілося працювати з найскладнішою віковою групою, з підлітками.
Це і привело мене у Природничо-гуманітарний коледж, тоді ще УжДІІЕП. І починаючи з 2002 року розпочалася моя викладацька кар’єра. Перші два роки я приглядалася до всіх, вивчала поведінку студентів, їх інтереси, вподобання, а потім понеслося…. ціль була поставлена: будь-якими шляхами знаходити змогу розвивати підлітків, окриляти їх, показуючи їм шляхи досягнення мети, вдосконалювати їх і себе. І, завдяки прекрасному керівникові Рососі Володимиру Войтеховичу і чудовому колективу коледжу все вдавалося. Ми щороку ставали призерами обласних олімпіад для ВНЗ I-II рівнів акредитації, призерами Малої Академії наук, лауреатами Чемпіонату інформаційних технологій «Екософт». Директор коледжу та ректорат підтримували і підтримують всі наші найдивніші ідеї: Школа молодого педагога, створення профорієнтаційних олімпіад (вони, до речі, проходять щороку для кожної з наших спеціальностей), проведення тематичних конференцій, круглих столів, брейн-рингів, тощо. Але однією наукою не досягнути всебічного розвитку особистості. Тому ми з колегами обов’язково відводимо значне місце для розвитку і прояву особистості кожного студента у проведенні спільного дозвілля. Щорічне вшанування пам’яті президента Карпатської України Августина Волошина ми обов’язково відзначаємо проведенням конференції та укладанням квітів до його пам’ятника; героїв партизанської слави вшановуємо, влаштовуючи похід на Полонину Рівну. Вивчаємо історію не тільки нашого Закарпатського краю, а і сусідніх областей і обов’язково відвідуємо такі пам’ятки архітектури, як Чернівецький університет, літератури — музей І.Франка в с.Нагуєвичі, та багато інших. А для повноти вражень наших студентів і для створення цілісної картинки світу запрошуємо для проведення лекцій, бесід та диспутів фахівців всіх галузей наук: юристи співпрацюють з суддями та адвокатами, економісти — з податківцями, фінансистами та бухгалтерами, відомими в нашій області (які самі колись були нашими студентами), а інформатики – з програмістами. Тому на питання, що дав мені УжНУ, я відповідаю – все, він дав мені не просто квиток в життя, а він дав мені Життя!
Марія Якубишин, викладач української мови та літератури:
Чому Ви вирішили обрати при вступі Ужгородський університет?
Ужгородський національний університет – це навчальний заклад, про який я чула завжди тільки найкращі відгуки від власних вчителів, знайомих і найближчої людини – мами, адже вона свого часу теж закінчила філологічний факультет УжНУ. Хоча при вступі я подала документи також до Львівського та Київського національних університетів, проте коли особисто приїхала в УжНУ, безпосередньо побачила компетентну роботу Приймальної комісії, жодних сумнівів не було. Мій університет – це УжНУ. Хочу додати: протягом навчання я жодного разу не пошкодувала про такий вибір, адже моє студентське життя виправдало усі мої сподівання. Ужгородський університет став для мене другою великою дружньою сім’єю і моєю улюбленою роботою на сьогодні.
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?
Складне запитання, бо навчання на філологічному факультеті було надзвичайно цікавим, насиченим і різноманітним. Я щиро вдячна декану та усім викладачам, працівникам філологічного факультету «УжНУ» за неоціненну роботу зі студентами.
Найяскравішим і незабутнім спогадом все ж таки стала навчальна педагогічна практика. Мені випала неймовірна можливість – практикуватися у Природничо-гуманітарному фаховому коледжі ДВНЗ «УжНУ» – ще одному структурному підрозділі університету. Я була дуже приємно вражена, адже практикантів дирекція та викладачі навчального закладу зустріли дуже привітно. Для кожної з нас були призначені керівники практики. Ми мали можливість навчатися у кращих педагогів, відвідувати їхні заняття, набувати досвіду викладання. Моїм наставником була Андрусь Мар’яна Володимирівна – надзвичайна жінка, педагог від Бога та неперевершена поетеса.
Кажуть, що після подорожі людина змінюється, стає кращою версією себе, отак і після кожного заняття тут: лекції чи семінару, кожен мав таку можливість. Ми поринули у цікавий світ викладання, де були і яскраві лекції-екскурсії, і практичні заняття – перевтілення, і наукові конференції та олімпіади, і неймовірно щирі виховні заходи. Проте тут я здобула не тільки безцінні професійні знання та навички, а й життєву мудрість. Крім того, сьогодні Природничо-гуманітарний фаховий коледж ДВНЗ «УжНУ» – це місце моєї улюбленої роботи, місце, де я, молодий фахівець, маю можливість професійно рости, розвиватися і самовдосконалюватися.
Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?
Напевно, дозвілля – це та частина студентського життя, де яскравих спогадів найбільше. Вже з першого курсу я познайомилася з представниками студентського самоврядування – головами та членами студентського профкому, студради та наукового товариства філфаку. Вони показали, яким активним, пізнавальним та змістовним може бути відпочинок, а саме: різноманітні виховні заходи – Дні першокурсника, Дні філолога, Дні студента, зустрічі з відомими письменниками, Літературний клуб, загально університетські благодійні, екологічні акції, екскурсії та наукові конференції, зібрання тощо. Такий активний ритм студентського життя мені дуже імпонував, студентство філфаку – це дружня творча команда, ідей у нас було дуже багато і так вийшло, що вже на 3-му курсі я стала головою студентської ради філологічного факультету, познайомилася з головами інших факультетів з якими ми разом, студрадою «УжНУ», організовували чимало заходів для студентів.
Дуже приємним і важливим також став факт, що керманичі факультету та університету завжди підтримували, всіляко сприяли та вірили у студентів. Тому всі ідеї реалізовувати було легко. Таку ж картину я побачила і в Природничо-гуманітарному фаховому коледжі ДВНЗ «УжНУ».
Знаєте, скажу так: усі спогади – яскраві, тому бути частиною того неймовірно класного, інколи шаленого, активного студентського дозвілля, мати змогу втілювати хороші ідеї студентів в життя – це і є моїм найяскравішим спогадом студентського дозвілля.
Чи підтвердилися Ваші очікування після навчання, що Вам дало навчання в Ужгородському університеті?
Мої очікування після навчання не просто підтвердилися, можна сказати: все набагато краще. Ужгородський університет не тільки дав мені путівку у життя – грунтовні знання, навички та вміння у професійній сфері, найкращих наставників – моїх викладачів та керівників, яких завжди поважаю та пам’ятаю, справжніх щирих друзів, а й можливість працевлаштування. А сьогодні це надзвичайно важливо, тим більше для молодої людини без досвіду роботи.
Так вийшло, що після закінчення магістратури на філфаку мені запропонували спробувати себе у ролі викладача української мови та літератури, і я розпочала працювати за спеціальністю у Природничо-гуманітарному фаховому коледжі ДВНЗ «УжНУ». Тут у мене було відчуття «дежавю», адже я вдруге, як і на філфаку, відчула себе частиною великої дружньої родини, прекрасного колективу, де завжди можна звернутися за порадою до викладачів та дирекції, де завжди підтримають, наставлять і допоможуть.
Сьогодні впевнено скажу: Ужгородський національний університет – це не просто навчальний заклад, це, справді, альма-матер, де працюють і викладають найкращі з найкращих, де студентство – це активна, мудра, творча молодь, де перед кожним відкриваються нові можливості та перспективи.
Олексій Шафраньош, Інформаційно-видавничий центр УжНУ
