УжНУ – 75! Філологічний факультет

Опубліковано:

Філологічний факультет належить до першої «четвірки» найстаріших підрозділів-ровесників Ужгородського національного університету. Розповіддю про цей багатогранний факультет вустами його випускників ми продовжуємо цикл публікацій до 75-річчя УжНУ, де спілкуємося з представниками трьох поколінь кожного факультету.

Іван Сабадош, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови у період 1986-1992 та 2006-2020 рр:

Чому Ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

Я родом із села Сокирниця, що на Хустщині. На малій батьківщині закінчив семирічку і пішов навчатися в сусіднє село Стеблівка, адже у моєму тоді ще не було середньої школи. Закінчивши школу з медаллю, подав документи на філфак нашого університету. У школі вчителі готували мене до вступу на фізико-математичний факультет – досить легко давалися математичні дисципліни. Особливо любив геометрію. Через деякий час після здобуття середньої освіти побачився з колишніми однокласниками та педагогами на зустрічі випускників. Наставники були впевнені, що вчорашній учень, котрий подав такі надії в галузі математичної науки, вчиться на відповідному факультеті. Коли ж один з учителів, котрий займався зі мною до вступу, дізнався, що це зовсім не так, як він передбачав, сказав, що більше мені руки не подасть. Зараз я його розумію, адже для наставника найважливіше – бачити результат своєї праці, радіти успіхам учнів, які продовжують його справу. Правда, через кілька років, коли дізнався, що я навчаюся в аспірантурі, він пробачив мою провину перед ним. Відверто кажучи, зараз і не згадаю, чому так різко змінив свої плани. Добре пам’ятаю лише те, що в Стеблівці був дуже хороший учитель-філолог, котрий зумів прищепити мені любов до слова. Саме мова з усіх гуманітарних дисциплін найбільше піддається формалізації, про що свідчать новітні галузі – структурна лінгвістика і математична лінгвістика. Хтось із філософів сказав: «Граматика й математика дисциплінують мозок». Я повністю погоджуюся з цим твердженням.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?

Приїхав до Ужгорода сам. Згадую, що навіть не знав, де знаходиться приймальна комісія. На щастя, зустрів земляка, який і провів до «потрібного місця». Як у 1961 році вступив на філологічний факультет, так звідси нікуди вже й не йшов. Філологи тоді вчилися там, де нині знаходиться біологічний факультет. Я жив у гуртожитку. З третього курсу призвали на строкову службу до армії. Перший рік відслужив у Шепетівці, а наступні два – у Потсдамі (Німеччина). За три роки знову повернувся до навчання. Загалом ми, студенти, були бадьорими, життєрадісними та спраглими до знань. Чи не кожної сесії виходило 6-7 відмінників лише з нашої групи. Були, звичайно, й ті, котрі вчилися незадовільно, але такі є завжди. У цілому контингент був більше підготовлений до занять в університеті, ніж тепер. Старші люди схильні ідеалізувати минуле, але я намагаюся судити максимально об’єктивно.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Раніше проводили більше культурно-виховних заходів, ніж сьогодні. Студенти були активнішими, брали на себе ініціативу. Часто влаштовувалися різні зустрічі з письменниками, артистами, журналістами тощо. На початку навчального року завжди виїжджали працювати в колгосп. Фактично випадав місяць навчання, який потім доводилося наздоганяти, зате були й свої «плюси»: за цей час юнаки й дівчата згуртовувалися, ставали дружнішими.

Чи підтвердилися Ваші очікування після навчання в університеті, що Вам дало навчання в УжНУ?

Звичайно, підтвердилися. Завдяки філологічному факультету УжНУ я став тим, ким я є. А на питання «хто я є?» найкращою відповіддю будуть мої здобутки в науковій та освітянській нивах.

Петро Мідянка, учитель української мови і літератури Широклузької ЗОШ Тячівського району, член Національної спілки письменників, Українського ПЕН, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка:

Чому Ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

Ужгород був найближчим до дому і не треба було далеко їздити. Окрім того, на філфаці в той час були висококваліфіковані викладачі, що давали ґрунтовні знання. На факультет я прийшов одразу після Хустської школи-інтернату. Зараз аніскільки не шкодую за свій вибір.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?

З навчального процесу затямив як «антик» Йосип Олексійович Баглай викидував студентські заліковки через вікна, коли хтось не знав, хто такий Агамемнон. Як доцента Туряницю на 5 курсі запрошували в “Каштан” на пиво, а він віднікувався. Як Зоя Григорівна Ніколаєнко курила на коридорі київські «Столичні».

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Дозвілля на той час було різноманітне. І тоді студенти були креативними. Мені затямилися зустрічі нового року в студентському гуртожитку на Північній. Так званий “БАМ” тоді лише будували. В гуртожитку відкрили диско-бар, де можна було потанцювати й випити бокал шампанського. Довкола гуртожитку були виноградники радгоспу “Ужгородський”, колишні винниці Августина Волошина. Ми там практикували пікніки. Ужгород на той час мав близько 15 ресторанів. Коли отримували стипендію, то йшли в ресторацію. Вона була доступна студенту зі звичайною “стипухою”. Популярним було чеське пиво на Гвардійській, терасах “Каштана” й “Туриста”, знаменита “Скала”.

Які перспективи розвитку університету, Вашого факультету, спеціальності Ви бачите?

Перспективи факультету гуманітарного напрямку в лінгвістиці, продовженні діалектологічної наукової традиції кафедри української мови. Є також доречним практикування художнього перекладу, літературознавчих досліджень на кафедрі літератури, впровадження досвіду європейських університетів у гуманітаристиці.

Ганна Фельцан, член Національної спілки письменників України, спеціалістка зі зв`язків з громадськістю Інформаційно-видавничого центру УжНУ:

Чому Ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

Під час навчання в школі я щороку була учасницею та призеркою районних і обласних олімпіад з української мови та літератури, німецької мови, Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Тому вже з цього можна було вирішити, що мені місце десь на четвертому чи п’ятому поверсі головного корпусу УжНУ. Зрештою, в останній момент вирішила вступити на відділення української мови та літератури. За розуміння і любов до слова безмежно вдячна своїй вчительці Наталії Михайлівні Гецко. Дотепер вважаю, що найважливіше в опануванні якоїсь дисципліни є постать, авторитет, особистість вчителя(-ки), який цю дисципліну викладає. А чому УжНУ? Якось само собою для мене було зрозуміло, що я навчатимусь саме тут. Я навіть не подавала документи в жоден інший виш.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням?

Мій перший навчальний семестр співпав із доленосними для країни подіями – Революцією Гідності. Цей час неможливо забути: емоційно важкий період – було дуже гірко і боляче, проте разом з тим відчувалась і гордість, і надія, і передчуття змін.

Особливо ціную проведений час з моєю науковою керівницею Олександрою Степанівною Ігнатович. Пригадую, як важко нам, першокурсникам, давались основи старослов’янської, і як крізь гул ночі у гуртожитку можна було почути чиєсь повторення вголос відмінювання старослов’янських іменників, адже без цих знань на іспит можна було й не йти. Як ніколи в житті не хотілось спати так, як перед першою парою. Як від нас через кілька років «втекли» всі наші четверо хлопців-однокурсників, залишивши нас невеликою дівочою компанією з 60-ти людей. Щоб підживити стереотипні уявлення про математичні здібності філологів, згадаю такий кумедний випадок. Здається, якраз таки на початку нашого навчання з’явилися студентські чати, групи у соцмережах, де ми заливали якусь корисну інформацію, «ділилися» питаннями перед семінарами, «скидували» якісь смішні картинки, місцями влаштовували «розбір польотів», а місцями підбадьорювали одна одну. І перед державними іспитами одна моя однокурсниця пише: «Ну що, дівчата, все вже вивчили(смайлик у розпачі)?». На що інша відповідає: «Десь 50/50, а ти?». «Ой, а я десь 30/50 (смайлик сильно плаче)» – одказує перша. Ми з подругами і до цих пір, коли справи гірше гіршого, говоримо: «Ну, це вже навіть не 50\50, це 30/50».

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Ми досить часто відвідували зустрічі з письменниками та інші культурні заходи, як в Ужгороді, так і в інших містах – Львові, Тернополі. Я ще їздила у Вінницю, Київ, Сату-Маре (Румунія). Такі речі найбільше запам’ятовуються, бо після вчасно почутих слів можеш стати трошки інакшим. В Ужгороді ми з подругами були учасниками літературного клубу «Читаємо разом», гостями котрого стало багато письменників Закарпаття і не тільки.

Звісно, були і пікніки, і вечірки, і посиденьки. Я дуже вдячна своїм студентським рокам за людей, який я зустріла і завдяки котрим вчилась дружити. А взагалі, думаю, народна мудрість: «Є що згадати, нема що дітям розказати» – вперше прийшла в голову людині, яка згадувала своє студентське дозвілля.

Щоб Ви порекомендували вступникам, при виборі спеціальності в університеті, чим би їх мотивували?

Я розумію, що у 16 років дуже важко прийняти рішення, чим ти хочеш займатися все своє життя. Я б порадила прислухатися до себе, звернути увагу на свої сильні сторони, особливо у випускних класах. Пам’ятати, що вища освіта і майбутнє працевлаштування – це тісно переплетені речі. Хоч це звучить як щось само собою зрозуміле, я спостерігала, що багато студентів ще під час вступу чи навчання розуміють, що не хочуть, або не мають уявлення як розвиватись у вибраній ними спеціальності. Але навіть, якщо ви вибрали не ту спеціальність – не пізно щось змінити. Є чимало прикладів успішних людей, які працюють не за фахом чи не за першою освітою. Особливо закордоном популярна практика, коли людина протягом життя змінює кілька професій. Головне залишатись чи знову знаходити злагоду з собою.

Василь Ільницький, Ганна Фельцан, Інформаційно-видавничий центр УжНУ

Про Захід