Днями в Ужгороді відбулася підсумкова конференція цікавого проекту, який протягом двох років об’єднував зусилля українських та німецьких вчених у питанні вивчення концепту толерантності. Саме слово «толерантність» нині дуже часто використовують в Україні, іноді формуючи в громадськості негативне до неї ставлення. Тим часом, дуже багато людей не зовсім точно, а іноді й повністю хибно розуміють значення цього слова. Тож науковці розробили концепт, який дозволить у майбутньому впроваджувати проактивну толерантність на теренах нашої країни.
Проект «Толерантність на кордонах Європейського Союзу – вимір України» є академічним доробком двох вищих навчальних закладів: Ужгородського національного університету та Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана за фінансової підтримки Федерального уряду Німеччини.
Два роки тому науковці цих освітніх інституцій об’єднали зусилля в дослідженні поняття толерантності, маючи за кінцеву мету розроблення концепту, який можна буде практично застосовувати в українських освітніх та громадських проектах. Минулого року учасниці та учасники проекту провели першу спільну конференцію, доповіді на якій довели, що проблеми толерантності є дуже дискусійними і потребують ретельнішого вивчення.
Рік знадобився науковцям, аби випрацювати спільний текст концепту. Цей документ став основою для обговорення на підсумковій конференції, яка проходила 13-14 вересня в Ужгороді. До участі в заході долучилися науковці з усієї України, а також Німеччини, Ізраїлю та ряду пострадянських країн. Взяли участь у конференції також представники консульських установ, різних релігійних організацій та конфесій, ЗМІ, закладів освіти, неурядових організацій тощо.
Співорганізаторка конференції від кафедри політології і державного управління Ужгородського національного університету, Маріанна Колодій розповідає, що під час заходу працювали п’ять панелей, кожна з яких опрацьовувала різні аспекти толерантності. Так, на одній з панелей говорили про толерантність у процесі соціальної комунікації та ЗМІ – дуже актуальну тему в нашому агресивному інформаційному просторі.
«Для України це справді на часі, – зауважує Маріанна Колодій. – У нас зараз ведеться справжня інформаційна війна, тому інформативне поле є дуже агресивним. Люди мають доступ до великої кількості джерел інформації, перевірити достовірність якої часто немає можливості. З’являється дуже багато неправдивих та викривлених повідомлень, які часто подаються з використанням так званого мовлення ворожнечі. Це відверта маніпуляція, коли дві точки зору представляються не як протилежні, а як ворожі. Тому під час конференції ми обговорювали дуже багато різних методів і підходів, які можна використати у впровадженні проактивної толерантності в суспільстві».
Саме це поняття, до слова, увійшло до назви конференції «Проактивна толерантність як шлях до миру». На противагу толерантності пасивній Україні наразі потрібна проактивна, тобто толерантність не лише з розумінням і знанням, а і з активною позицією. Німеччина у цьому питанні має великий досвід і може поділитися успішними практиками застосування толерантності, особливо після Другої світової війни та падіння Берлінського муру. Власне і зараз Німеччина переживає складний період, пов’язаний з процесом сприйняття мігрантів, які оселилися в цій країні.
«Досвід німецьких колег є дуже цікавим, особливо крізь призму застосування християнської етики миру, – веде далі Маріанна Колодій. – Ми багато говорили про толерантність в контексті миру, про залагодження конфліктів, які існують у сучасному світі і в Україні зокрема. Дискутували про конфлікти внутрішньо-суспільні: між релігійними конфесіями, різними етнічними чи соціальними групами. Про прийняття суспільством нових соціальних груп, наприклад, внутрішньо переміщених осіб, мігрантів тощо. Говорилося загалом про те, чому ми повинні бути толерантними. Ми побачили, що у нас є багато спільних проблем. Наприклад, у Німеччині теж спостерігається збільшення мовлення ворожнечі в інформаційному просторі. Можливо, не в таких масштабах, як в Україні, бо у нас це є одним із інструментів гібридної війни та воєнної агресії Російської Федерації, але мовлення ворожнечі також є актуальним і для Німеччини, і для інших країн світу».
Для того, аби вирішити цю та інші проблеми, науковці Ужгородського національного університету та Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана розробили концепт не лише із визначенням усіх аспектів толерантності, а й конкретними рекомендаціями щодо того, що може зробити держава, наука, громадяни, релігійні лідери для покращення рівня толерантності в суспільстві. Ці рекомендації доступні для ознайомлення на сайтах університетів-учасників проекту і призначені для використання в навчальних закладах, державних установах, громадських організаціях, ЗМІ та усіх інших інституціях, які так чи інакше працюють із громадськістю.
Серед рекомендацій, котрі містяться в цьому документі, є і те, що держава повинна бути нейтральною з точки зору релігії та світогляду. Громадяни мають бути відкритими до щирого і шанобливого діалогу між різними індивідами та соціальними групами. А допомагати в цьому можуть релігійні лідери, наукові інституції, навчальні заклади, громадські організації тощо. Фактично конференція в Ужгороді, хоч і завершила міжнародний проект, однак насправді стала першим кроком до початку впровадження в Україні практики проактивної толерантності.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Фото – з офіційного сайту УжНУ
