Хочете без машини часу перенестися на сто років назад і взяти участь у відкритті пам’ятника Є. Фенцику в Ужгороді? А побачити, як Капітульною колись гуляли молоді семінаристи чи самим пройтися старими вуличками Ужгорода у костюмах, що відтворюють моду 1920-1930-х років? Усе це буде можливо 23 квітня, адже саме тоді в місті має відбутися фотомоб «Retro Užhorod». Організаторами заходу виступають історик, голова Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття Олександр Шершун і мукачівський фотограф Микола Вінар. Як саме все відбуватиметься і якими є умови участі, вони розповіли «Про Заходу».
У неділю в кафе-музеї «Під замком» відбулася перша організаційна зустріч охочих взяти участь у ретро-фотомобі. Ужгородців на неї прийшло небагато, проте ідейні натхненники заходу сподіваються, що до 23 квітня всі, хто цікавиться такого роду дійствами, будуть проінформовані. Олександр Шершун та Микола Вінар уже мають досвід проведення ретро-фотомобів – 6 листопада 2022 року вони проводили в центрі Мукачева «RetroMunkács». Фотомоб – це різновид більш звичного для нас флешмобу, коли спланована масова акція відбувається у вигляді фотосесії. В Мукачеві на неї зібралося близько 15 осіб, котрі рано-вранці, покивулиці міста ще були порожніми від людей та припаркованих у центрі автомобілів, розіграли на фотокамеру кілька побутових сценок, що могли статися у 1920-1930-х роках.
«Цей захід поєднав три сфери: історію, фотографію і туризм, – розповідає співорганізатор фотомобу Олександр Шершун. – Щодо історії, то ми прагнули відтворити дух початку минулого століття, той унікальний час, коли на території нашого краю поєднувалися віковічні традиції з модерном – босоногі селяни у гунях і пани-містяни на мотоциклах. Багато хто з учасників фотомобу до того взагалі не мав ніякого уявлення про історію міста, не цікавився нею, а зараз вони кажуть, що почали більше читати, вивчати, вболівати за архітектуру. Так прививається любов до історії свого краю.
Для туризму такого роду заходи є чудовою промоцією, вони взагалі можуть стати родзинкою краю. До того ж вони привертають увагу до збереження архітектури, привабливості населених пунктів, адже на наших фото видно, що вулиці виглядають дуже гарно без недоречних рекламних конструкцій, великих вивісок та іншого інформаційного сміття».
Якщо Олександр Шершун у проєкті відповідає за історичну достовірність, то у фотографа Миколи Вінара інше завдання – красива картинка. Дійсно, знайти її в містах, де автомобілі припарковані на кожному кроці, а на фасадах висять гігантські вивіски, кондиціонери, антени тощо – дуже непросто. Але виклики, каже Микола, його не лякають. «Є такий напрямок у фотографії, який пов’язаний з історією. Він мені дуже подобається, мені цікаво включити історію у фотографію, – розповідає він. – Такими заходами я хочу розширити розуміння фотографії, хочу, аби люди могли інакше подивитися на себе, проявити фантазію. Унікальність події ще і в тому, що як у Мукачеві, так і в Ужгороді буде використовуватися для зйомки, крім сучасної техніки, старовинна оптика. Для фотографа це – велика відповідальність, бо потребує майстерності, вміння вручну все налаштувати. Поспіху в цьому процесі бути не може, треба врахувати нюанси оптики, світло, емоції дійових осіб».
Після пробного фотомобу в Мукачеві організатори хочуть повторити його в Ужгороді, але зі значно більшим розмахом. Якщо перший захід був скоріше імпровізацією, то цього разу фотомоб займе весь день і відбуватиметься аж на 4-х ужгородських локаціях. Перша – греко-католицький Кафедральний собор. Оскільки в неділю біля нього завжди дуже багато людей, зйомки там планують розпочати дуже рано, о 6.00-6.30. Основними дійовими особами будуть молоді семінаристи, адже неподалік, у стінах ужгородського замку, діяла духовна семінарія, тож майбутні священники по неділях виходили до собору, задивляючись дорогою на гарних дівчат.
Друга локація – вулиця Корзо. Оскільки Закарпатська туристична організація оголосила 2023-ий роком кінотуризму, на Корзо хочуть відтворити процес зйомки кіно з акторами, знімальною групою та масовкою. Зокрема організатори фотомбу хочуть повторити одну цікаву деталь того часу – коли в образі селянина знімали дбайливо доглянутого актора з красивими руками та рум’янами на щоках. Відомі кінозірки виглядали в таких образах дуже негармонійно, але ефектно – і саме цей момент спробують відтворити на ужгородській вулиці Корзо: випещений актор зі слугою приходить на знімальний майданчик, де перевтілюється в такого фальшивого селянина.
Третя локація – площа Є. Фенцика, де відтворять відкриття пам’ятника в 1926 році. Хтось із учасників фотомобу буде губернатором, хтось – мером, а комусь із молодих дівчат дістанеться роль авторки погруддя – скульпторки Олени Мондич-Шиналі. Поруч, біля входу до філармонії (колишньої синагоги), буде четверта локація, присвячена єврейській громаді міста. Сюжет там ще не прописаний остаточно, організатори визначаються із темами, дійовими особами та шукають відповідні костюми. Також пропрацьовується ще одна можлива локація – на стику вулиць Волошина та Ольбрахта, біля споруди фізфаку УжНУ та кафе-музею «Під замком». Там, можливо, буде розіграна вулична побутова сценка. Але ідей в організаторів є ще багато, наприклад, влаштувати у рові замку гру у футбол між семінаристами (позаяк, ми вже згадували, у замку діяла в ті часи духовна семінарія) або зобразити сценку чиновницького життя в районі Малий Ґалаґов (це буде залежати від отримання дозволів, адже там розташовано нині багато адміністративних будівель, зйомка яких є у воєнний час забороненою).
«Атмосфера ранкового міста є просто чудесною, – веде далі Олександр Шершун. – У Мукачеві люди, ідучи на світанку на роботу, дуже дивувалися, побачивши нас у костюмах у центрі міста. В Ужгороді, сподіваємося, теж встигнемо відзняти найбільш людні локації ще до того, як всі прокинуться і вийдуть у центр. Точка збору буде на площі Марії Терезії. Там будуть чекати всі учасники великої команди, до якої увійдуть також стилісти, перукарі, візажисти тощо. Ми спробуємо доповнити образи, якщо в когось не вистачатиме деталей, аксесуарів».
«Фото мають передати дух того часу, – продовжує фотограф Микола Вінар. – Якщо в Мукачеві були просто костюми, то в Ужгороді будуть задіяні ретро-автомобілі, мотоцикли, кінокамери, фотокамери тощо (зокрема буде й справжній раритет – робоча фотокамера, викуплена колись одним колекціонером у поліції; на цей апарат на початку століття фотографувала затриманих). Такі проєкти є дуже енергозатратними, потребують значних зусиль. Саме тому ми частково робимо участь у «Retro Užhorod»-і платною».
Отже, як це працюватиме? По-перше, для участі у фотомобі обов’язково потрібно буде зареєструватися, аби організатори мали уявлення про кількість учасників, могли їх розподілити по локаціях. Зробити це можна буде за посиланням. Участь буде безкоштовною для людей у масовці, свої фото вони зможуть побачити у соцмережах. Якщо ви бажаєте отримати певну роль у сюжетах, участь у фотомобі коштуватиме 400 грн. Цей внесок також гарантує вам портретні фото та участь у додаткових активностях. Внесок у 1000 грн– роль і повний доступ до всіх фото у вихідній якості.
««Retro Užhorod» – це незалежний проєкт, який фінансують самі учасники і небайдужі фанати цієї справи, – пояснює Олександр Шершун. – Організаційні внески у Мукачеві, крім цього, дали нам змогу переказати кошти на ремонт автомобіля для військовослужбовців, тож у проєкті є і соціальна складова. На учасників чекатимуть приємні сюрпризи, пригощання. Буде і конкурс на кращий історичний костюм та найоригінальніший костюм – його переможці отримають по ящику (6 пляшок) чудового вина. Слідкувати за підготовкою, радитися щодо костюмів тощо можна на наших фейсбук-сторінках (Mykola Vinar, Сашко Шершун) та телеграм-каналі. Вікова категорія учасників – максимально широка, тож запрошуємо навіть маленьких дітей. Від учасників ми чекаємо креативу та хорошої підготовки. Будуть певні вимоги до зовнішнього вигляду, тому обов’язково потрібна реєстрація на захід. Якщо в Ужгороді все мине добре, продовжимо розвивати цю сферу. У нас є ще багато ідей і задумок, наприклад, хочемо організувати на Закарпатті віденський бал або відтворити процес громадських слухань чехословацького періоду».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
