Цього тижня телевізійна спільнота Закарпаття втратила одну з найвідоміших своїх колег – талановитого режисера та оператора Галину Ларіонову. Їй було 73 роки, але про свій вік завжди елегантна і жвава Галина говорити не любила, мало хто з колег взагалі знав, скільки їй насправді. Як далеко не всі знали, що у паспорті Галини значиться зовсім інше прізвище – Чельоскі (прізвище її чоловіка). Варто було одного разу побачити, як вона вправляється з важкою камерою, як майстерно підшуковує вдалий кадр, як аристократично тримається і як спокійно, тихо розмовляє – жодних сумнівів у тому, що ця жінка знає, що робить, і кінцевий результат зйомок буде чудовим, вже не виникало. То якою ж була насправді ікона стилю закарпатської журналістики Галина Ларіонова – згадують її колеги та друзі.
Тетяна Ардо, режисер, багаторічна подруга:
«Галя не була режисером за освітою (як і багато хто з нас), працювала на залізниці у машинолічильному бюро, а на телебачення прийшла у 1972 році на посаду монтажера. Через кілька років стала помічником режисера, потім – асистентом режисера, а тоді вже режисером. У неї був талант, було особливе бачення навколишнього світу. І вона не боялася пробувати щось нове.
У 1998-му, здається, у нас організувалася нова телевізійна студія «Край ТБ», куди Галю запросили на роботу. Вона погодилася. Звідти перейшла на ТРК «Мукачево», потім на ТРК «Даніо» («21 канал»). Всюди виходили чудові програми, над якими вона працювала і як режисер, і як оператор. В останні роки, до 2017-го, Галя очолювала кіностудію «Едельвейс» при Обласному організаційно-методичному центрі культурі, знімала концерти, виступи самодіяльних колективів, різноманітні культурні події, створивши з того гарний архів. Вона завжди хотіла йти в ногу з часом, коли з’явилися комп’ютерні монтажні, придбала ноутбук, освоювала нові монтажні програми.
Загалом у мене багато чого є згадати про неї, бо ми чимало пережили разом, у молодості дуже дружили. Знаєте, ми з дівчатами після роботи ніколи не йшли одразу додому, а обов’язково заходили кудись у кафе, розмовляли. Потім розбігалися по домівках, у всіх були сім’ї, якісь проблеми. І коли ми казали: «Ой, Галя, добре тобі, ти зараз будеш відпочивати, а ми – готувати, прати, робити з дітьми уроки», вона відповідала: «Ви самі собі обрали таке життя, тому не скаржтеся». Галя теж свідомо обрала собі стиль життя, вона була самодостатньою. Коли вийшла заміж, то ніяк не могла зрозуміти, чому має тепер якось змінювати своє життя. Заміжжя у неї не склалося, але кохання в її житті було присутнє.
Галя любила оточувати себе цікавими людьми. У неї вдома часто бували гості, людей могло набитися дуже багато, але вона ніколи не переймалася тим, щоб догодити кожному, виглядати зразковою хазяйкою. У цих шумних компаніях могла сидіти тихо в стороні і слухати, спостерігати. А гості почувалися, як удома. Вона була аристократкою від природи. Дуже любила довго поспати. Обов’язкова у роботі, в житті могла запізнитися на годину і здивовано спитати: «А я що, запізнилася?». Пам’ятаю, якогось року ми поїхали з нею на море до Ялти. У нас були зовсім різні режими дня, тому одразу домовилися, що підлаштовуватися одна до одної не будемо. Я рано вставала і йшла на пляж, а вже десь в обід, у саму спеку, підходила Галя Ларіонова – у взутті на високій платформі, із макіяжем, зачіскою і дуже дивувалася, чому люди з пляжу вже розходяться. Нам із Галею відпочивалося дуже комфортно… Нам було про що помовчати. Кожного вечора в Ялті ми виходили на набережну, сідали на дерев’яних сходах і мовчки дивилися на море».
Лариса Липкань, телеведуча і журналістка:
«У телевізійному світі кожен оператор хоче стати режисером, а у випадку з Галею було навпаки – вона, режисер із багаторічним стажем, захотіла працювати звичайним оператором. Саме в такому тандемі ми з нею працювали кілька років. Вона завжди була нестандартною, вирізнялася з-поміж інших. Але це в неї виходило легко і красиво, вона не виглядала дивакуватою, а була у своєму образі дуже органічною. Галя направду була дуже крутим режисером, мені багато хто казав, що коли робить передачі Галя, вони завжди мають відмінну якість.
Цікавий той факт, що вона довгий час працювала в угорській редакції обласного телебачення, при цьому зовсім не знаючи угорської мови. Це дійсно правда, я не знаю, як вона викручувалася. Але її там любили, цінували і допомагали, тому вона чудово справлялася. У роботі Галя була перфекціоністкою. Ми могли монтувати програму 31 грудня майже до ночі, я ледве встигала додому, аби зустріти Новий рік. А для Галі було нормально працювати у свята, вона належала тільки самій собі.
Не можу не згадати і про Галину елегантність, яка свого часу справила на мене велике враження. Коли ми працювали разом, нам завжди на зйомках робили компліменти. Пам’ятаю, вона казала, що навіть вдома, коли тебе ніхто не бачить, ти маєш їсти зі своєї найкращої тарілки, з виделкою і ножем. Казала, що жінка має круто виглядати завжди. І вона справді завжди елегантно виглядала, могла скомбінувати речі, здавалося б, дуже прості, але на ній вони сиділи ідеально – вбивчий шик. Галю не можна було зірвати на якусь термінову незаплановану зйомку. Вона любила поспати, вставала, пила каву, накладала макіяж. Нехай хоч весь світ рушиться, Галя не вийде з хати, поки не матиме ідеальний вигляд.
Поєднувати красиві речі вона вміла не лише в одязі, а й у роботі. В неї завжди виходила бездоганно красива картинка з найпростішого, вона чудово знімала, монтувала і режисувала. А ще дуже любила працювати з молодими, їй імпонувала енергійність. Цікаво, що ніхто з нашої команди не знав, скільки їй було років. Коли її про це питали, вона завжди жартувала, казала, що 88. Але до 88-ми, на жаль, так і не дожила».
Олеся Кешеля-Ісак, журналістка, письменниця, колишня колега:
«Для мене Галя була не колегою. Не операторкою. Не режисером. Не професіоналом з великої букви. Для мене вона була ЛЮДИНОЮ номер один у великий і важливий період мого життя. Саме вона побачила в мені щось таке, чого навіть я сама не помічала. Розгледіла в мені рідну душу і, не шкодуючи, навчила мене всьому, що я вмію тепер.
Вона була моїм «професором» у тележурналістиці. Терпляче і щедро ділилася своїми знаннями. Вона закохала мене в телебачення, взяла мене за руку і пірнула в це море разом зі мною. Не відпускаючи на жодну секунду. Вчила мене всьому з нуля: як тримати мікрофон, як виглядати в кадрі, з чого має складатися сюжет, як зробити історію не схожою на інші. Саме завдяки Галі я почувалася дуже впевнено, хоча й не маю жодної журналістської освіти. Завжди вважала, що школа Галі – це найкрутіший університет. Завжди невтомна, безвідмовна, завжди натхненна. Лише згодом, переїхавши до Києва, я по-справжньому оцінила рівень роботи Галі. Це був рівень, достойний значно більших ефірів. Але Галя ніколи не шкодувала, що живе в Ужгороді.
Вона була моїм стилістом. Ми любили разом вибирати одяг, кольори, знали гардероб одна одної й іноді навіть мінялися якимись аксесуарами. Ми кайфували, коли знаходили в магазинчиках Ужгорода цікаві речі, одразу мріяли, на який же ефір ми це одягнемо. Багато продавців знали нас і відкладали якісь стильні речі спеціально для нас.
Вона була моєю найкращою подругою. Знала всі мої секрети. Я могла серед ночі прибігти, щоб поділитися переживаннями чи радістю. І точно знала, що знайду підтримку, а з її затишного будиночку ніколи не вийде жодної дівочої таємниці. Галя була поряд, коли я познайомилася зі своїм чоловіком. І на її очах народилася моя родина. Галя підтримувала нас у різні непрості періоди життя. Вона розуміла нас, хоча й була набагато старшою. Проте її серце завжди було молодим і люблячим. Якось одна дуже незвичайна людина сказала: «Галя – це твоя «космічна мама». Ми тоді посміялися і потім часто жартували на цю тему. Але це правда. Я щаслива, що була частиною її життя. А вона – мого. Точно знаю, що ми ще зустрінемося. Буду старатися жити так, щоб заслужити цю можливість. Люблю Галю і завжди її пам’ятатиму».
Юрій Галперт, представник Всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є», друг:
«Галя була явищем знаковим для нашого міста. Ми познайомилися через мою дружину, котра товаришувала з Галею, – так потрапили в одну компанію творчих людей, місцевої богеми. Вона там була зіркою, але не зверхньою, а такою теплою, теплим сонечком.
Ми дружили 35-40 років. Вона ніколи нам не розповідала, як потрапила на телебачення, але це місце роботи так їй пасувало, що я не міг її в іншому місці уявити. Потім із камерою вона теж виглядала дуже органічно, хоча сама була маленькою, тендітною жіночкою і всі дивувалися, як вона бігає з тою важкою камерою, штативом і сумками.
Галя дуже добре відчувала красу. Була часто трохи наївна, в дечому нагадувала дитину, дуже дивувалася, коли хтось робив підло чи несправедливо. В неї був широкий діапазон спілкування, з близькими друзями вона була відкритою і щирою. Чоловіки були від неї у захваті, в неї багато хто був закоханий, її ефектна зовнішність, інтелігентність справляли на чоловіків велике враження. Її єдиний шлюб був недовгий. Чоловік Галі був хорошим хлопцем, та вони були, ніби, з різних Всесвітів. Знайти чоловіка зі свого Всесвіту вона, мабуть, так і не змогла, нової сім’ї так і не створила – це був її свідомий вибір. Останнім часом, коли її хвороба загострилася, вона себе ізолювала, можливо, хотіла в нашій пам’яті лишитися не хворою і слабкою, а такою розкішною жінкою, якою вона була завжди».
Оксана Штефаньо, журналістка, сусідка:
«Вже навіть не пригадую, де ми із Галею познайомилися, але це було дуже давно, й точно під час журналістських поїздок.
Пригадуєте, Галю, як ми слідували за велосипедистами, які підкорювали Говерлу?! Я фотографувала в газету, а Ви знімали для ТБ. А на фесті «Гуцульська бринза» у Рахові залізли в кошару до овець, на руїнах Хустського замку застрягли у височенній траві).
Відволікати Вас було зась, Ви завжди казали: «Зустрінемося після зйомок». А після ми багато балакали й Ви називали мене «енциклопедією». Я завжди з того сміялася. Любила навідуватися до Вас, коли вже були на пенсії, бо наші посиденьки – це щось.
Потім брали Вашого Джефа й ішли гуляти. Йду собі поруч, щось розповідаю, раптом бачу, що я сама. Джек набрав чималу швидкість й тільки чула Ваше «Ак-сан-каааа». Довелося й мені включати «четверту передачу».
Пригадую й Ваш вечірній дзвінок: «Тут така справа, Оксанко, на Анкудінова машина збила собаку. Потрібна твоя допомога». Й дует «швидкої» мчав на всіх парах. Ви завжди підбирали й лікували поранених котячо–собачих й вже не відпускали.
А потім Ви перестали брати слухавку, й всі мої намагання потрапити у двір чи зустріти Ваших сусідів зазнали фіаско. Більше ми із Вами й не бачилися…
Спочивайте з Богом, моя міс Ларіонова!
«Про Захід» теж пам’ятатиме нашу колегу Галину Ларіонову такою – усміхненою, сильною, красивою і всім серцем відданою своїй роботі. Нехай спочиває її душа з миром.
