Регіональні Новини Соціум

Стиль життя Ані Нікогосян: розвиток, «комфортне болото», подорожі та звичайне життя власкора телеканалу «Україна»

Журналісти, які постійно знаходяться в кадрі, часто формують певний сталий образ. Його неможливо порушити з мікрофоном у руках, а після вимикання камери ніхто не бачить книг на домашніх полицях, борщів на кухнях та мрій у творчих головах.

Перша фраза перед цим інтерв’ю була: «Можна розповісти про медійників, як про нормальних людей?». Ані Нікогосян – звичайна людина, яка постійно розвивається, подорожує, фотографується та насолоджується кожним моментом, одночасно тримаючи руку на пульсі інформаційного життя.

– То що ж, розпочнемо з легкого бліцу. Швидко, але чесно. Газета, сайт, телебачення чи радіо?

Лише телебачення, бо це була моя мрія з дитинства.

– Тихий вечір вдома чи галаслива компанія в караоке?

Я завжди обираю тихий вечір вдома, люблю затишок. Караоке взагалі терпіти не можу (сміється).

Ситуація: є зайвих кілька сотень доларів. Куди їх витратите?

На авіаквитки і на подорожі.

Гарний манікюр, макіяж чи зачіска?

Гарний манікюр люблю, хоча і зачіску, і макіяж теж люблю. Та надам перевагу манікюру.

Що найбільше любите в Італії?

Найбільше люблю італійську дольче віту – це відчуття життя, моменту, свободи в думках.

Поговоримо про успіхи в професії. Як склалося, що журналістка регіонального каналу досягла такого рівня? Яким був шлях до телеканалу “Україна”?

Шлях до цього телеканалу в мене був досить довгим. Я прийшла на обласну студію працювати ще на другому курсі університету. Вірніше спершу прийшла на практику, а потім залишилася на пів ставки, на ставку і от пропрацювала так 10 років. Пройшла шлях від журналіста в новинах до керівника редакції новин. І, до речі, на той момент була наймолодшим керівником обласних редакцій новин. Мені, здається, було років 25-26, не пригадую точно. Потім була аналітична редакція. Увесь цей час до мене почали звертатися якісь інші центральні канали: щось підзняти, про щось домовитися. І ось так, крок за кроком, я познайомилася з колегами телеканалу Україна. Це були 3 роки фрілансерства, але настільки стабільного, коли я вже мала обирати або обласне телебачення, або канал Україна. От я його і обрала. Не шкодую абсолютно. Ось останні 4 роки я вже у штаті телеканалу, хоча загалом виходить, що 7 років працюю на каналі. Це зовсім новий досвід, це розвиток. Розвиток – це все, що мене надихає. Якщо я відчуваю, що я в болоті, хоча це може бути комфорт, але для мене «комфортне болото» – це не розвиток, то це не моє. Тут я маю те, що мені подобається.

Бачила Ваші зйомки сюжетів закордоном. Як знайти тему та героя, щоб зацікавити столичний телеканал?

Зйомки закордоном – це взагалі моя мрія і я сподіваюся, що в майбутньому я більше буду так знімати. У мене були такі зйомки і на обласному телебаченні, і на каналі Україна. Тема і герой шукається як і в Закарпатті, і в Україні. Соцмережі та інтернет завжди допомагають, також на каналі є продюсери в повноваженнях яких вести перемовини з учасниками потенційних зйомок. Так, і відповідальність, і страх набагато більші, бо ти все таки їдеш у іншу країну, бо тут ти свій, а там ти нікого не знаєш. От елементарно – потрібно знайти місце зустрічі і домовитися про неї. Якщо я тут можу зайти в кафе і попросити столик на пів годинки, щоб записати інтерв’ю, то там таке не пройде, там за все потрібно домовлятися і навіть про зйомки на парковці супермаркету потрібно домовлятися. Раніше частіше вдавалося навіть у ту ж Угорщину з’їздити. За цей рік не було жодної зйомки закордоном. Загалом, усе те саме, що і вдома, лише набагато цікавіше.

– Чи можете пригадати свої найяскравіші та найважчі зйомки?

Напевно, мої найяскравіші зйомки – це італійські зйомки минулого літа, коли ми готували спецпроект до Дня Незалежності про успішних українців, які живуть у інших країнах. Це була моя улюблена Італія, Рим. Дуже класні герої, які виїхали з України і не втратили свою суть, а навпаки – стали абсолютно успішними в чужій країні. А взагалі, я люблю людей та історії про людей. Якщо людина мене захоплює, то ця зйомка мені цікава. А найважчі зйомки завжди про людські трагедії – паводки, льодоходи, аварії. Це зйомки, коли не можеш вимкнути емоції, хоч як намагаєшся. Потім під впливом дня ввечері ще довго думаєш, аналізуєш.

Вас можна побачити у кадрі не лише з мікрофоном, а і з їжею і часто екзотичними продуктами. Що було найсмачнішим та найекзотичнішим? Що не сподобалося?

Я взагалі люблю куштувати і не відмовляюся (сміється), якщо розумію, що мені це цікаво. Куштувала равликів, жаб’ячі лапки, морських їжаків, хоча, напевно, зараз цим уже і не здивуєш. Загалом, усе, що давали, я їла. Не можу сказати, що абсолютно все припало до смаку. Нема мрії знову поїсти жаб’ячі лапки, такого нема у списку (сміється). У нас не так готують як у Франції. Можливо, там смачніше. Журналістика – професія динамічна чи траплялись на зйомках пам’ятні курйози?

Курйози пов’язані виключно із тваринами. На буйволиній фермі я ж хотіла гарні зйомки, та стадо буйволів про це не знало і пішло собі в поле. І в один момент мені здалося, що мене затопчуть буйволи. Знімали коней, то я впала з коня (сміється). Технічні із прямим ефіром, але там усе нудне і, справді, суто технічне.

Здається, тележурналісти ніколи не відпочивають і навіть сплять із відкритими очима. Який день журналіста поза роботою? Чи є справжні вихідні та відпустка, щоб без дзвінків з редакції та моніторингу новин?

Спершу, коли пройшов студентський запал працювати вдень і вночі, я зрозуміла, що ненормований робочий не завжди так класно, хоча до цього вже звикла. Не можу уявити, що приходжу на роботу о восьмій ранку, іду о п’ятій вечора, субота і неділя – вихідні і я можу елементарно домовитися сходити на манікюр. Інколи я заздрю людям, які можуть собі попланувати і тренування, і салони, і прогулянки з дітьми. У мене такого нема. Хоча я і намагаюся підлаштовувати своє життя так, аби був власний час. Звичайно, доводиться скасовувати і дні народження, і зустрічі з друзями через незаплановані події, і вихідні можуть псуватися. Та вони є, є і відпустка без моніторингу новин та дзвінків із редакції. Я себе привчила у відпустці не заходити в новини, у соцмережі, не читаю редакційну переписку. У вихідні я моніторю ситуацію. Звісно, не щоп’ять хвилин. І якщо щось важливе сталося, то розумію, що все потрібно залишати і виїжджати. За роки я настільки до цього звикла, що вже не виникає особливих обурень. Інколи так, шкода планів, але звикається до такого графіку. Та відпустка – це святе. Без новин, бо потрібне перезавантаження мозку.

Наскільки важко жити в постійному потоці інформації?

Надзвичайно важко. Її дуже багато, хоча 90% абсолютно непотрібна. Я розумію, що люди живуть без неї і їм не потрібно це знати. Але ми ж мусимо дивитися і фільтрувати. Інколи я злюся на себе і на так звану журналістику, коли новина виведена із посту у Фейсбуці. Це абсолютне інформаційне сміття. Людям важко орієнтуватися і для цього існують журналісти, які говорять про найголовніше. Справжні журналісти. Бо журналістика зараз у нас не найкраща, зокрема в регіоні. Усі в гонитві за інформацією і рейтингами маніпулюють фактами. А я ще з ліжка беру телефон і дивлюся стрічку новин. Якщо нічого за ніч не сталося, значить можна спокійно випити кави, поснідати і йти на роботу. Ввечері останнє, що я роблю – дивлюся стрічку новин. Інколи здається, що ти зійдеш із розуму. Буває, що людям воно цікаве, а тобі ну зовсім байдуже, застаріле і дуже локальне. Замилюється відчуття цікавості. Ми шукаємо те, що може бути рейтинговим, а інколи не завжди рейтингове цікаве і навпаки – не завжди цікаве рейтингове.

Шалений ритм щодня із часом таки виснажує організм. Як розслабляєтесь та знімаєте втому?

Раніше я жартувала, а потім уже і не жартувала, коли доводилося пити валеріанку. Не зловживала, але бували важкі дні і зйомки. Зараз же я нарешті навчилася відділяти роботу від особистого життя, від домашнього затишку. Я заходжу додому і роботи немає. Виходжу з офісу і закрила двері офісу. Читаю книги, займаюся спортом, зустрічаюся з друзями, фотографую. До ковіду були подорожі. Люблю готувати. До речі, за останній рік я вдосконалила своє куховаріння і зараз дуже захоплююся рецептами правильного харчування. Взагалі, люблю на кухні щось робити, а коли приходять друзі, то створюю їм затишок.

Спробуємо повернутися назад у минуле і трохи пофантазувати. Якби не журналістика, то чим би Ви займалися в житті?

Я навіть не знаю, чим би займалася. Мріяла знати мови ідеально і працювати закордоном. Конкретно навіть не знала, ким саме. Головне було знати англійську. Можливо, я би працювала у сфері туризму, подобається міжнародна дипломатія. Це була б робота з людьми, бо я соціальна і нудьгую в замкненому просторі. Ще б працювала з дітьми, хоча зараз не впевнена в цьому. Колись легко знаходила спільну мову з дітьми, а тепер не знаю, чи вистачило б терпіння.

Соцмережі переповнені фотографіями, за якими можна вивчати коротко географію світу. Подорожі – це любов чи якийсь інший вони мають сенс?

Подорожі – це любов, хобі, те, на що не жалкую грошей, це емоції. Коли запитують, чим запам’ятався рік, то я згадую про подорожі, а не минулий понеділок. Вони важливіші, ніж якісь речі, які можна потримати в руках і скласти в шафу. Між шубою і подорожами я оберу авіаквитки. Це моє повітря, яким я дихаю. Жодна людина не повертається колишньою із подорожі. Перша моя велика країна, перше місто було Париж – дитяча мрія, яка перевернула мій світ. Ще студенткою я збирала річну стипендію на цю бюджетну поїздку, їхала дві ночі в автобусі, щоб побути п’ять днів у Парижі, які змінять моє життя. Із того часу подорожі стали моїм пріоритетом. Планета і люди настільки цікаві, що мені хочеться усе встигнути побачити.

Рахували скільки країн відвідано?

Я була в двадцяти чотирьох країнах, але не люблю акцентувати на кількості країн. Бо в Іспанії я була лише в Барселоні, а рахується ж як одна країна. Найдовша подорож десь тривала два-три тижні.

Якщо можна, то трохи розкажіть про свій проект про подорожі.

Усе моє оточення вже давно знає про любов до Італії. Там і друзів маю, і улюблені місця. Тому паралельно із журналістикою хотіла займатися власними турами в Італію. Маленькі групи до восьми людей, виключно дівчата і гарні місця. Кілька турів були готові, кілька в розробці – це спокійні, душевні поїздки, де ніхто б нікого не навантажував додатковими екскурсіями, походами і так далі. Готелі в місцях із гарними краєвидами, екскурсії в ті місця, які б, я впевнена, вразили моїх туристів. Родзинка турів – якісний та красивий фотозвіт, який би нагадував про цей тур. Їздили б не в туристичні місця, а в такі, де мало іноземців. Часто чула від друзів, що хтось не має, з ким їхати, у когось чоловік не хоче, тому це мене і надихнуло. Коронавірус мене призупинив, та від ідеї я не відмовляюся. Чекаю перший тур, де ми будемо пити італійське вино, їсти італійські страви та слухати італійську музику.

Чи присутній екстрим у житті такої активної людини?

– Екстрим раніше любила і колись ще в Криму стрибнула з банджі-джампінгу. Хотіла б стрибнути з мосту в Києві. Та в останні роки трохи мудрості додалося і я сто разів подумаю, чи мені потрібен той ризик. Усе ж метелики любові до маленької контрольованої небезпеки в животі є. Ризик має бути виправданим.

– Телебачення з його одвічними +5 кг змушує тримати себе у формі. У Вас вона просто відмінна. Яке ж місце в серці відведено спорт?

Спорт люблю, бо займалася ним усе життя: фітнес, танці, йога. Тіло – пластилін, яким можна керувати і кайфувати. Останні три роки займаюся силовим фітнесом і кайфую. Ще мрію полюбити біг, але поки це не вдається.

Чи залишається зрештою час на хобі?

Колись я вишивала, колись в’язала, колись полюбляла малювати на нігтях і робити манікюр. Та в мене такий характер, що мені все подобається, але через якийсь період усе проходить. Єдине, що зі мною завжди – фотографія. Я люблю фотографувати і належу до людей із вислову про друзів, які вміють фотографувати. Фотографія подобається. Читаю книги про розвиток та дивуюся, скільки всього в нас у голові.

Опишіть свій ідеальний день. Однозначно, кава в ньому присутня, адже Вас неможливо уявити без неї. В офіс завжди за Вами шлейф її аромату.

Виспатися! Я обожнюю спати. Класична сова, яка лягає близько другої години ночі, а ранок перетворюється на справжню катастрофу – це про мене. Ідеальний ранок – пізній, із кавою та вафлями. От для кави, справді, місце знайдеться завжди і будь-який графік посунеться. Тоді я відключаюся від усього світу і ці десять хвилин лише мої. Далі шопінг, смачне тістечко, зустріч із друзями та рідними, тренування. Я люблю все, що можу сама зробити із задоволенням. Це ж може бути і борщ на кухні, але якщо він стане обов’язком, то почне дратувати. Головне – любов до кожної дії в ідеальному дні.

Видається, що всі вершини підкорені, задуми здійснені. Про що мрієте? Чого найбільше хочеться?

Відкриті кордони і подорож, бо я задихаюся без цього, без емоцій. Хочу спробувати пожити в іншій культурі місяці два. Наприклад, зустріти новий рік на пляжі.

Чи робите якийсь власний аналіз своїх досягнень? Для розвитку у сфері медіа це важливо.

Я дуже самокритична людина. Якщо побачу, що я тупію і не розвиваюся, то мене це страшенно дратує. У мене є друзі, які говорять: «Аніта, ти домоглася багато чого. Ти відома, тебе знають і цінують. Чого ти ще хочеш?». Я постійно щось шукаю, бо дуже важливий розвиток. Знаю, куди рухаюся. Можливо, не надто швидкими кроками, бо хотілося би швидше. Я знаю, де буду наступного року. Прагну досягнути рівня міжнародної журналістики і впевнено рухаюся. Розумію що ніхто нічого не дасть на тарілці. Вірю, що на шляху трапляються люди, які мені допомагають.

Сама неодноразово дивувалася Вашій впевненості на зйомках, швидким діям та сміливим запитанням. Як бути такою впевненою в собі і не боятися сміливих рішень?

Я боюся, у мене є безліч страхів, просто я про них не розповідаю. У мене є це прагнення і воно більше, ніж мій страх. Якщо сидіти і боятися, нічого не робити, то це «комфортне болото». Якби у свій час я боялася піти на центральний канал, то досі б сиділа на регіональному, а можливо, і зовсім пішла б із телебачення. Боялася, що рівень занизький, що не виправдаю сподівань. Видихнула, заспокоїлася і пішла. Треба це робити і забувати про страх.

Діана Шух, журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − = 15