Про це на сторінці у мережі “Фейсбук” написала Наталка Ребрик:
“Відійшов на Вічний Спокій видатний закарпатський Митець.Майже півтора десятка років тому ми зробили для Івана Дмитровича празник в “Екзилі,” – йдетья у повідомленні.
Довідка: Іван Маснюк народився 7 липня 1945 року в селі Середньому на Ужгородщині. Його появу на світ супроводжували переломні історичні колізії. Прийшов мир після найжорстокішої війни. Настав кінець буржуазним часам і патріархальному ладу на Закарпатті, що стало мініатюрним краєчком гігантського СРСР. Вводилися нові небачені порядки нової не знаної ще влади.
Студія Баконія закономірно привела до вступу в Ужгородське училище прикладного мистецтва, яке Іван закінчив 1963 р. Він виявився наймолодшим на курсі. Потрапив у сильну групу. Хлопці були фанатично віддані мистецтву. На квартирах організовували заняття з рисунку, і таке серйозне ставлення визначило їх шлях – майже всі знайшли себе в мистецтві. Вже студентом училища Іван продовжував відвідувати незабутні пленери гуртківців Баконія в селах Закарпаття, пленери Василя Зейкана в Рахові та Лазещині, а 1964 р. виставив на Другій молодіжній виставці перші олійні твори “Хати в Ставному”.Тоді в художнє училище з Львівського інституту прийшли талановиті і сповнені ентузіазму викладачі.
Важливу роль у формуванні художнього смаку відігравав журнал “Декоративноприкладное искусство”. Публікувалися вірші поетів-шістдесятників.. Скульптор Маснюк почався ше тоді, на початку 1960-х, тоді ж його вроджене волелюбство отримало інтелектуальну та чуттєву підтримку. Виникало величезне бажання творити, пізнавати нове.
Згодом, Іван Маснюк повернувся в рідне художнє училище викладачем. Він також прийшов у закарпатське художнє життя і просто в життя, створивши сім’ю і оселившись у центрі Ужгорода. Скульптурне середовище 1970-х років було цікавим і різноманітним. Старші скульптори Іван Гарапко, Василь Свида, Михайло Попович працювали в межах спокійного випробуваного реалізму. Молодші прийшли з пошуками нового, з індивідуальним світобаченням. У творах Івана Бровдія переважали камерні теми і настрої, Павло Бідзіля виконав чудову меморіальну дошку письменнику Тевельову, Гарі Чувалов відзначився творами “Портрет Снігурського”, “Сова”, пам’ятником загиблим воїнам у Косівській Поляні, цікавими формальними пошуками, Микола Рогаль створював оригінальні абстрактні форми, не розраховуючи на розуміння і сприяння.
Він поруч, життя триває, триває його експресивна сутність і її незламний виразник Іван Дмитрович Маснюк…
