Регіональні Новини Соціум

Руслан Шварц – про те, чому закриваються пункти прийому вторсировини і чим це загрожує Україні

Ужгородський підприємець Руслан Шварц працює у сфері заготівлі вторсировини, керує найбільшою в місті та області станцією прийому «вторинки», а також, спільно з учасникам ініціативи «Зелений Варош», активно агітує містян бути екосвідомими, зменшувати кількість побутових відходів і сортувати їх. Він проводить зустрічі зі школярами та студентами, різноманітні акції та лекції, однак сувора реальність показує, що наразі величезну проблему із засиллям сміття в нашому регіоні таким шляхом не вирішити. Вже зараз Руслан Шварц зізнається, що готовий закрити свою станцію заготівлі вторсировини. Про це та інше він розповів «Про Заходу».

Руслане, розкажіть спершу про вашу станцію заготівлі вторсировини «Проектна, 3». Як вона працює?  

Цей пункт відкрили мої колеги ще у 2005 році, пізніше я вирішив до них приєднатися і разом із ними займатися бізнесом. Так, ще якихось кілька років тому заготівля вторсировини була саме бізнесом, у місті працювали більше десяти більших і менших пунктів прийому відходів, придатних для переробки. Завдяки їм велика частина сміття не потрапляла на сміттєзвалище, а збиралася і відвозилася на переробку. Однак за останній рік цих пунктів прийому вторсировини ставало все менше і менше, незабаром же вони і взагалі можуть зникнути по всій Україні.

Чому так?

Це звучало би смішно, якби не було гіркою правдою: наші переробні комбінати почали купувати вторсировину у Європі. Наприклад, макулатура та пластик із Польщі та Словаччини коштують дешевше, ніж у нас, тому вийшло так, що європейські заготівельники вторсировини дуже обвалили наш ринок. Якщо, приміром, минулого року ми приймали макулатуру по 2 гривні за кілограм, то тепер приймаємо по 50 копійок. І навіть ця ціна з нового року вже є збитковою, тож ще тиждень-два – і будемо приймати, мабуть, безкоштовно. Така ситуація наразі спостерігається по всій країні, але особливо гостро – у таких віддалених від великих комбінатів регіонах, як наш.    

 

Таке зниження вартості сировини призвело до того, що її менше почали вам здавати?

Звісно. Раніше збір «вторинки» давав певній категорії людей можливість заробити. Всі ми знаємо, що часто різний картон, скляні пляшки, ПЕТ-пляшки, целофан, пластик тощо збирали для заробітку безхатьки, роми, іноді пенсіонери таким чином щось до своєї пенсії додавали. Тепер це стало просто невигідно, уявіть, скільки макулатури повинна приносити людина, щоб заробити бодай 20 гривень! Ми не займаємося прийомом металобрухту, але від колег знаю також, що він теж дуже здешевшав, тож навіть його збором зараз займатися невигідно. Нас рятують наразі заключені договори з різними місцевими підприємствами і заводами, які здають нам відходи, придатні для переробки.

У соцмережах ви постійно закликаєте людей приносити вам відсортовану в домашніх умовах сировину. Скільки таких активних екосвідомих ужгородців до вас приходять?

Важко сказати, але не більше 50-ти. Такі ужгородці, які приносять нам по кілька кілограмів домашньої макулатури чи пластику, як правило, роблять це не за гроші. Ми започаткували таку традицію: якщо людина вторсировину здала, а гроші за це не взяла, ми їх відкладаємо, а коли трохи назбирується, переказуємо на рахунок зоозахисної організації «Барбос».  

Руслан Шварц (посередині) з угорськими активістами, котрі чистять Тису від нашого сміття

Ну, п’ятдесят – це зовсім мало. Це означає, що мешканці нашого міста майже не сортують відходів?

Так, тих, хто сортує, у нас справді мало. Хоча, їх, звісно, куди більше, ніж п’ятдесят, просто інші, можливо, відносять відсортовану вторсировину до інших заготівельників. Саме для того ми з «Зеленим Варошем» і проводимо зустрічі у школах, навчаємо дітей, як правильно сортувати і пояснюємо, для чого це треба робити. От уже більше року, як у нас заключений договір з угорськомовною гімназією – там дітки збирають макулатуру, яку потім здають нам. Незабаром таке ж хочуть запровадити в УжНУ, можливо, з часом захочуть долучитися інші навчальні заклади міста.  

Але який сенс буде у сортуванні, якщо станції заготівлі вторсировини, подібні до вашої, закриються?

Сенс – у впровадженні культури поводження з відходами. Навички сортування швидко не з’являються, населення треба до цього привчати. Я сподіваюся, колись ситуація зміниться, у нашій країні введуть грамотні закони, а наші діти вже знатимуть, як треба сортувати і для чого це робити.

Чи відстежуєте ви цю проблему на всеукраїнському рівні? Чи готуються справді законопроєкти, які могли би вирішити ситуацію із засиллям сміття в країні?

Так, я намагаюся моніторити це питання. Бачив, що пройшов перше читання законопроект 2207-1 «Про управління відходами», в якому містяться цікаві цифри. Зокрема там зазначено, що у країні щорічно утворюється  близько 400 млн тон відходів, і тільки 6% цих відходів переробляється, що є надзвичайно низьким показником у порівнянні з країнами ЄС, де він становить близько 40%. Решта відходів у нас розміщується на полігонах та сміттєзвалищах, яких є понад 5 тисяч, причому 5% із них – перевантажені, а 30% – не відповідають нормам екологічної безпеки. Норми, прописані у цьому законопроєкті, на мою думку, в цілому непогані, зокрема він передбачає, що у пунктах збирання муніципальних  відходів має здійснюватися роздільне збирання окремих компонентів, таких як відходи паперу, металів, пластику, скла, текстилю, деревини, великогабаритних, ремонтних та небезпечних відходів тощо.

Також там є заборона ввезення до України продуктів на утилізацію, але, на жаль, немає нічого про ввезення до нас продуктів на переробку. Я думаю, що держава має ввести якісь квоти на ввезення вторсировини, інакше приватні пункти закриються, збирати вторсировину не буде кому і дуже скоро ми просто потонемо у тому смітті, яке можна переробити. Недавно до нас приїздили угорські активісти, які чистять Тису від нашого пластику, і коли почули про наші проблеми, зізналися, що в Угорщині те саме відбувалося років 10-15 тому. Тобто ми зараз йдемо слідами Європи, але дуже повільно і наступаючи на їхні ж граблі.

Сміттєпереробний завод допоміг би нам на Закарпатті вирішити цю проблему?

Складне питання. Річ у тім, що наш край не продукує такої кількості відходів, яка потрібна для успішної та безперебійної роботи заводу. Крім того, у нас немає вільних територій, де можна розмістити такий завод, як немає на те і доброї волі громади. Як на мене, куди краще було би у кожній ОТГ створити станцію збору вторсировини, як це працює у Невицькому. Керівники громад мають подумати, як стимулювати людей сортувати, аби вони перестали кидати сміття в річки чи палити його на городах. У містах теж така система може працювати, і це, повірте, одразу змінить ситуацію на краще. Загалом же кожен із нас має почати з себе: привчити себе сортувати, спробувати зменшити кількість відходів, які ми продукуємо, використовувати таку упаковку продуктів, яку можна переробити тощо. Ми теж не хочемо так легко здаватися і готуємо в недалекому майбутньому кілька цікавих проєктів. Але про них я розкажу вам згодом.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід» 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 8 =