Ужгородець Роберт Гонда працює заступником директора Художнього музею ім. Бокшая, однак у колах колекціонерів він відомий своїм захопленням – колекціонуванням ложечок. Стверджувати, звісно, не будемо, але дуже ймовірно, що саме у нього наразі є найбільша колекція металевих ложечок на Закарпатті, яка нараховує близько 500 предметів. З чого почалося це незвичне хобі, та що цікавого можна дізнатися зі звичайної ложки – Роберт Гонда розповів «Про Заходу».
– Пане Роберте, як давно ви займаєтеся колекціонуванням?
– З дитинства. Тепер важко уявити, але малим я збирав етикетки з сірників. Це нині коробку сірників ніхто особливо не розглядає, а в радянські часи такі коробки були прикрашені етикетками-картинками на різну тематику. Також я колекціонував монети (частина тієї колекції ще від діда мені перейшла), марки. Вже у дорослому віці мав свій порцеляновий «зоопарк» – цікаву добірку статуеток у формі тварин. Більшість із цього з часом розпродав, зараз залишилося лише захоплення монетами та ложечками
– Які ложечки ви колекціонуєте?
– Сувенірні металеві, часто вони бувають прикрашені емальованими малюнками. У 1985 році мій товариш працював із групою чехів, й вони подарували йому дві однакові сувенірні ложечки з емальованим малюнком Праги на черпалі. Товариш віддав мені одну таку ложку, вона довго у вітрині лежала, аж поки одного дня я не наштовхнувся в антикварному магазині на подібні радянські бронзові ложечки з видами Москви та Ленінграда. Я їх придбав, потім уже почав сам питати і шукати – так потроху затягло. Виявилося, що я – далеко не перший такий колекціонер, що люди по всьому світу збирають саме ложечки. В європейських країнах випускають цілі каталоги, в яких описується де, коли і яка ложка була випущена. На жаль, нема такого каталогу по ложечках колишнього СРСР, тому доводиться їх шукати навмання.
– Коли взагалі у світі почали робити сувенірні ложечки?
– З відкритих джерел відомо, що перші сувенірні металеві ложечки з’явилися у Нідерландах у кінці ХІХ століття. Вже від самого початку черпало розмальовували, зображуючи тамтешні ландшафти. Ручки теж робили фігурними, прикрашали гербами міст, зображеннями тварин тощо. З тих пір сувенір у вигляді ложки почав з’являтися в інших країнах, і досі він є одним із найрозповсюдженіших сувенірів у світі.
– Але чому саме ложка? Який в неї вкладають зміст?
– Важко сказати. Можливо, спершу це був не лише красивий, а й практичний подарунок, який можна було використовувати у побуті. А, можливо, змісту і не було, просто форма ложки дозволяла фантазувати і прикрашати її різними способами.
– Нині мода на металеві сувенірні ложечки ще тримається?
– Не лише тримається, а і процвітає. У Європі та США дуже часто в магазинах якісної сувенірної продукції можна побачити металеві ложечки. Їх виготовляють не лише у кожному місті – чи не кожен великий готель чи туристична атракція мають свої «фірмові» сувенірні ложечки. Особливо полюбляють таке британці. От у мене, наприклад, є ложечка з альпійського курорту із зображенням фунікулера, який там працює. Тобто навіть такі незначні туристичні родзинки мають свої сувенірні ложечки, натомість в Україні це – рідкість.
– З Ужгорода маєте таку ложечку?
– Якраз ні. Маю ложечки з усього світу, а от із Ужгорода – ні. Є лише із зображеннями Києва та Львова, в інших містах країни, наскільки мені відомо, такої сувенірної продукції не виробляють і не продають. На жаль.
– Що зазвичай зображують на сувенірних ложках?
– О, тематика надзвичайно різна. Найчастіше, звісно, назви та зображення різних міст, але є й ложки з портретами історичних постатей, літературних героїв, гербами та зображеннями королівських династій, президентів (наприклад, у США випустили набір з 32 ложок, ручки яких закінчуються головами американських президентів), копіями картин тощо. Наприклад, у мене є набір ложок, випущений з нагоди коронації Єлизавети ІІ у 1953 році, є цікава серія «Квіти британської Колумбії», є ложки, виготовлені з монет – це коли ввігнута монета служить черпалом. Бувають ще ложки з патронів, навіть ложки з таємними шкатулочками я бачив.
– Де ви знаходите такі цікаві екземпляри?
– В антикварних магазинах, на «блошиних» ринках, іноді – в ломбардах, але найчастіше – на сайтах інтернет-аукціонів.
– І скільки вони коштують?
– По-різному. Я не ставив собі цілі збирати лише антикварні ложечки, тому сучасну сувенірну продукцію купую в середньому за 20-150 гривень. Звісно, рідкісні та старовинні коштують дорожче, також зростає вартість від матеріалу, адже такі ложки виготовляли і зі срібла, і навіть із золота.
– А побутова, не сувенірна, ложка може вас зацікавити?
– Звичайно. Є у мене ложка з одного європейського вокзалу і виделка з нашого ресторану «Корона». Військові ложки теж бувають цікаві. А нещодавно бачив в інтернеті ложки із затонулого теплохода «Адмірал Нахімов», але не купив, бо мені здалося, що це – підробка.
– Що каже ваша дружина, коли ви приходите додому з черговою ложкою?
– «О, знову купив!», але вона не свариться, вже звикла. Одну з ложечок дружина навіть так полюбила, що користується нею, розмішує цукор у каві.
– А де ви зберігаєте вдома ці 500 ложечок?
– Маю спеціальні дерев’яні планшети та альбоми.
– Як ви гадаєте, ваша колекція – найбільша на Закарпатті?
– Не знаю, бо знайомий ще з двома місцевими колекціонерами, котрі також збирають ложечки, щоправда, вони цікавляться не лише металевими, а й керамічними та дерев’яними. Колись я бачив в інтернеті відео про російського колекціонера, котрий зібрав у своєму приватному музеї 35 тисяч ложечок, тому я точно знаю, що моя колекція, порівняно з іншими, ще дуже скромна.
– Красива ложечка дарує вам більше азарт колекціонування чи естетичне задоволення?
– Звісно, азарт є, особливо, коли знаходиш гарну ложечку неочікувано. От, наприклад, ішов я днями містом, дай, думаю, зайду в ломбард, спитаю, чи не було в них чогось цікавого. Аж тут бачу – лежить розкішна ложечка ХІХ століття у хорошому стані, на черпалі – виконаний емаллю зимовий пейзаж із трійкою коней. Ще й недорого. Ну як від такої знахідки не отримати задоволення? Потім вдома я довго розглядав цю мініатюру, захоплювався тим, як майстерно виконаний малюнок – це вже естетичне задоволення. Ну а потів почав вишуковувати інформацію про цю ложечку, читав про історію, техніки, припускав, де її могли виготовити, коли. Тобто, далі йде ще й цікава пошукова робота.
– Справді цікаво. А чи можливо, що колись Художній музей ім. Бокшая, де ви працюєте, з вашої подачі випустить свою серію металевих ложечок із зображеннями найвідоміших полотен, які там зберігаються?
– Чудова ідея, до речі. Ми про таке ніколи не думали, але це було би, безперечно, дуже цікаво!
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
