«Про Захід» уже розповідав своїм читачам про проєкт «Повернення до життя», який ще в червні стартував за ініціативи ГО «Рух підтримки закарпатських військових». Психологічну та юридичну допомогу за цей час отримали не один десяток ветеранів, поранених військовослужбовців, членів їхніх родин. У серпні ж для 60-ти учасників проєкту вдалося організувати й дводенний відпочинок у відомому своєю сироварнею селі Нижнє Селище.
Заходи такого типу нині називають також ретритами (хоча класичний ретрит – це, як правило, усамітнення людини для духовної чи психологічної роботи над собою). У проєкті «Повернення до життя» про усамітнення не йшлося, організатори заходу хотіли якраз протилежного – вивезти ветеранів, поранених, членів їхніх сімей разом із дітьми на дводенний відпочинок, аби вони могли прожити два дні без тривог, в колі однодумців, не обтяжені домашніми клопотами, серед прекрасної природи, зі смачною їжею, а також психологічним супроводом і можливістю долучитися до цікавих і пізнавальних заходів.
Керівниця ГО «Рух підтримки закарпатських військових» Галина Ярцева розповідає:
«В умовах міста завжди знаходяться причини, чому складно зібратись разом для отримання консультації чи підтримки, тому ідея з дводенним ретритом була ідеальним рішенням для команди. Ми зібрали охочих побути разом, насолодитись спокоєм і природою, забути про буденні клопоти. Натомість занурили учасників проєкту в іншу атмосферу: опіки, комфорту, радості, нових позитивних емоцій. Програму відпочинку доповнили груповою та індивідуальною психологічною підтримкою, арт-активностями і духовними практиками. У співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) проєкт «Повернення до життя» зміг подвоїти кількість учасників і на відпочинок ми спільно привезли майже 60 осіб. Команда нашого проєкту вдячна за підтримку Міжнародному фонду «Відродження» та Європейському Союзу».
Програма дводенного ретриту, що тривав 29-30 серпня, була дуже насиченою: учасники відвідували сесії групової психологічної підтримки, майстер-класи з розмальовування горщиків і посадки квітів, розмальовування екоторбинок, сеанси музикотерапії від Марії Мудранинець, духовні практики від Володимира Сурана тощо. З дітками два дні займалась аніматорка Надія Ваць.
«Місцем проведення нашого заходу стало мальовниче село Нижнє Селище в Хустській громаді, – розповідає фасилітаторка заходів психосоціальної підтримки МОМ Юлія Дуб. – Ми обрали цю локацію, бо там є красива природа, можливість компактно поселити учасників і показати їм багато цікавого навкруги. Зокрема ми побували у «Селиській сироварні» і в майстерні «Приватна топанчарня», яку відкрив у селі колишній військовослужбовець Богдан Дерев’яга. Нам дуже хотілося, аби ветерани та їхні сім’ї поспілкувалися з Богданом, побачили, як можна повернутися до цивільного життя, самостійно себе врятувати, знайшовши цікаву для себе справу. Протягом цих двох днів із учасниками проєкту працювали два психологи, практикували ми й так звану «комунікацію в колі». В цілому це була сімейна програма, але подружні пари мали змогу залишитися вдвох, коли з дітьми займався аніматор».
Психологиня проєкту Маріанна Ширяєва розповіла, що дійсно побачила протягом двох днів відпочинку позитивні результати своєї роботи.
«Це був корисний досвід і для мене, адже цього разу я спілкувалася не з пересічними пацієнтами в кабінеті, а з людьми, котрі відпочивали, почувалися вільно і комфортно. Під час тренінгів ми говорили більше про загальні речі, я намагалася показати учасникам, що може їм дати психолог, як психологія здатна допомогти в їхніх станах, – розповідає пані Маріанна. – Також ми багато говорили про те, як не втрачати ресурс. Рекомендації загалом дуже прості: відслідковувати свій стан, звернувши увагу на сон (він має бути 8-годинним і спокійним, після нього ви маєте прокидатися бадьорим) та апетит (чи не почали ви їсти більше або менше, ніж зазвичай). Крім того, говорили про спілкування та сприйняття. Знаєте, під час ретриту чотири жінки сказали мені, що їх не розуміють колеги та друзі, в яких немає військовослужбовців у сім’ї. Тому вони все менше й менше спілкуються, закриваються. Натомість під час нашого дводенного відпочинку ми бачили, як учасники дуже тепло спілкуються, як добре вони розуміють одне одного. І це чудово, бо ніхто (включно з психологом) не зрозуміє їх так, як вони розуміють одне одного».
Про цінність спілкування розповіла і мама військовослужбовця, багаторічна волонтерка «Руху підтримки закарпатських військових» Ірина Кравець:
«Цей ретрит був дуже цікавим і потрібним. Ми отримали величезне духовне збагачення, підтримку, багато нових знайомств. Матері й дружини військовослужбовців дуже здружилися, обмінялися контактами, зараз продовжуємо спілкуватися, даємо одна одній поради, як і що можна зробити. Психолог проєкту радила нам більше спілкуватися з тими, хто нас розуміє. І ми бачимо, що це справді є великою підтримкою. Якщо хтось із учасників хотів поговорити зі психологом про конкретну проблему, можна було зробити це індивідуально. Багато кого цікавило, як ми, матері та дружини, можемо допомогти нашим рідним повернутися до цивільного життя. Стосовно цього психолог нам порадила не чіплятися вдома до ветеранів із розпитуваннями про війну. Якщо захоче, сам розкаже. Від нас, членів родини, потрібне тепло, увага і розрада, треба намагатися повертати ветерана до тих інтересів, які в нього були до війни».
Військова медикиня, ветеранка Вікторія Лис-Хамаза теж стала учасницею проєкту «Повернення до життя». Вона поїхала на ретрит із чоловіком (теж ветераном) і 13-річним сином. Розповідає, що коли звільнилася з армії, одразу мусила повертатися до основної роботи, тож не мала часу на бодай якийсь відпочинок.
«Ми поїхали, бо хотілося тиші, емоційного розвантаження, – каже пані Вікторія. – Тиша нас вразила найбільше, в Ужгороді ми такого досвіду тиші не маємо. Цікавими й корисними були також психологічні тренінги, майстер-класи. Емоційно було дуже легко. В нашому колі спілкування немає великої кількості ветеранів, а на ретриті зібралися ті, хто так чи інакше до армії має стосунок. Тому ми якось без слів розуміли одне одного, було дуже комфортно. Я взагалі вважаю, що такого роду перезавантаження потрібне всім, хто побував на війні, в армії. Повинна діяти велика ґрунтовна державна програма реабілітації військовослужбовців, яку би проходили абсолютно всі, навіть, якщо вони вважають, що вона їм не потрібна. На жаль, нині у нас із цим є велика проблема».
Схожу думку має й інший учасник ретриту, діючий військовослужбовець Віталій Сайфутдінов. Він кілька місяців проходив лікування й реабілітацію після поранення, бачив лише лікарняні стіни. Саме в той період проєкт «Повернення до життя» й запропонував йому разом із сім’єю, дітьми взяти участь у дводенному ретриті в Нижньому Селищі.
«Найприємніше було чути, як надворі бігають діти, шумлять, безтурботно сміються, – згадує пан Віталій. – Колись я працював у поліції і коли приходив після нічної зміни додому, засинав під шум із майданчика сусіднього дитячого садка. Цей шум мене завжди заспокоював і в Нижньому Селищі я знову відчув це: весело бігають діти – значить, все нормально. Я грався зі своїми дітьми, ми разом розмальовували горщики для квітів. І це було так дивно: кілька місяців тому ти гранати готуєш, а тепер сидиш, горщики розмальовуєш. Це був чудовий відпочинок, я дійсно корисно провів час».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
