Історія ця почалася в далекому 1875 році, коли під час будівництва залізничної гілки Шаторойоуйгей-Чоп біля села Шоломон (нині Соломоново) робітники натрапили на дивне захоронення з людськими й кінськими кістками. Те, що добули з могильника під час подальших археологічних розкопок, нині можна побачити в експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького в ужгородському замку. Серед кількох старовинних предметів особливо цінним є меч, який нещодавно був ретельно досліджений Бейлою Балогом – істориком, а такожвідомим спортсменом, володарем Кубка України тачемпіоном Світових ігор з бодібілдингу. Це дослідження дозволило пролити світло на таємницю меча, розширивши уявлення про давню історію нашого краю.
Тож нині можемо почати цю оповідь інакше: не з того, як знайшли цей меч, а з того, як він міг опинитися у землі біля села Соломонова. Отже, перенесімося в уяві в далеке Х століття, коли територію нашого краю заселили представникиугорських племен. Нині історики ще сперечаються про те, чи насправді сучасне Закарпаття стало тим місцем, де ці племена перейшли через Карпати, однак знайдений меч доводить, що давні угорці в той період тут точно бували. Володар нашого меча був вершником, можливо, очолював невеликий загін, який контролював переправу через Тису. Хто напавна нього та його воїнів, із ким вони билися – загадка, яка, вочевидь, залишиться такою навіки. Відомо лише одне: з того бою живими вийшли не всі. Їх поховали у землю неподалік річки за тодішніми звичаями – разом із частинами їхніх коней (частіше за все у могили вершників тоді клали відрубані голови або ноги коней), а ще з прикрасами та зброєю. Так і пролежали воїни у землі багато століть, поки над ними не почали прокладати залізницю.
Ймовірне місце знахідки давнього поховання воїнів на нинішньому кордоні України та Словаччини, біля залізничної колії та залишків давнього русла Тиси
На жаль, у кінці ХІХ століття професійна археологія лише починалася зароджуватися і в нашому краї майже не було людей, корі зналися на тому, як правильно документувати такі знахідки. Першими могили давніх угорських воїнів пошкодили, вочевидь, робітники, котрі прокладали у 1875 році залізницю. Почувши про цікаву знахідку, до Соломонова одразу приїхав директор Ужгородської гімназії Еде Сібер, але докладних записок про цю експедицію він або не залишив, або ж вони не збереглися. Значно пізніше, у 1896 році, в угорському часописі «Археологічний вісник» вийшла стаття Онтола Сароза «Соломонівськиймогильник» (Száraz Antal: Salamoni sírlelet). У ній він цитує спогади колишнього директора гімназії, а тоді керівника підрозділу освіти округу Кошшо (Кошице)Еде Сібера: «У 1875 році, дізнавшись, що робітники натрапили на кістки вздовж залізниці Шаторойоуйгей-Чоп, я пішов туди та розкопав узвишшя між залізницею та «мертвим» рукавом Тиси, на кордоні села Шоломон. Там ми знайшли меч, залишки ременя, шпору тощо». Жодних даних про те, скільки кістяків знайшли у могильнику, не було вказано ані в цій, ані в інших статтях, присвячених знахідці. Навіть не до кінця зрозуміло, яку кількість курганів вдалося розкопати у Соломонові, адже предмети, відомі як знахідки у соломонівському могильнику, за свідченнями кількох фахівців, є дуже різними й походять із мінімум двох захоронень різного часу.
Відомо, що в серпні 1880 року Еде Сібер повернувся на те місце знову, взявши у помічники вчителя гімназії Зейканя. Однак із цієї експедиції знову-таки не залишилося докладних відомостей. Усі знайдені предмети були перевезені до Ужгорода (тодішнього Унґвара) й викладені в якості експонатів у музеї гімназії. Є відомості, що кілька найцінніших предметів були відібрані для демонстрації на Всесвітній «міленіальній» виставці 1896 року в Будапешті. Зокрема туди потрапив і меч, про який розкажемо далі, – його демонстрували на стіні у виставковій залі, присвяченій історії Угорщини. Далі, як зазначає у статті «Деякі дані про завоювання краюта знахідки доби Арпада» історик Йосип Кобаль, предмети зі Соломонова потрапили до колекції Тиводара Легоцького в Мукачеві, звідки в 1950-му були передані до обласного краєзнавчого музею.
Соломонівські артефакти, фото – з праці Йосипа Кобаля (Kobály József: Néhány adat Kárpátaljahonfoglalás és Árpád-kori leleteiről)
То що ж входить до переліку предметів, які були знайдені в Соломонові? Дані тут дуже відрізняються, в різних джерелах ідеться про близько двадцяти предметів, серед них двосічний меч із залишками дерев’яних піхов, 10 наконечників стріл, два ножі, частина ременя, бронзові кільця від пояса, стремена, елементи вудил, перстень, прикрасу для волоссятощо. В цьому ж переліку є залізні шпори, однак вони дуже вибиваються з колекції, оскільки саме такий тип шпор з’явився лише наприкінці ХІІ століття, тоді як решта предметів є значно старішими.
Побачити ці предмети нині ви можете в ужгородському замку, в експозиції «Закарпаття у період VIII-початку ХХ століть». Щойно увійдете до першої зали цієї експозиції, зверніть увагу на стенд, в центрі якого є великий меч. Цей експонат тривалий час дуже цікавив дослідника Бейлу Балога, котрий захоплюється вивченням старовинної зброї і нині є студентом кафедри історії та суспільних дисциплін Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ.Близько року тому відомий спортсмен запропонував Закарпатському краєзнавчому музею ім. Т. Легоцького співпрацю в напрямку поглибленого дослідження меча зі соломонівського могильника. Зокрема Бейлу Балога цікавило, як ця зброя був створена – а для цього треба було провести рентгенологічне дослідження меча. Оскільки вивозити безцінний експонат за межі ужгородського замку заборонено, переносний рентген привезли на територію музею. Що ж із цього вийшло та чи вдалося за допомогою рентгену встановити невідомі раніше деталі, Бейла Балог розповів під час презентації свого дослідження, який організували у тому ж залі, де зберігається старовинний меч.
Передовсім Бейла Балог вважає, що соломонівськиймогильник був захороненням важкоозброєнихугорських вершників, котрі жили у другій половині Х століття. Ймовірно, ці воїни охороняли стоянки біля переправ через Тису, а також торгові й військові шляхи з території Київської Русі вглиб території Карпатського басейну. Меч, що був знайдений у могильнику, має незвичну форму – скоріше за все, такі в угорців з’явилися під впливом германських та варяго-руських воїнів. Незвичність полягає у тому, що він має дуже широке лезо та рідкісне руків’я.
То як же виготовляли в Х столітті такі мечі? Рентгенологічне дослідження дозволило з’ясувати, що лезо нашого соломонівського меча складається з кількох частин. Ця технологія відома під назвою ковальське зварювання: на м’яке, але міцне ядро з низьковуглецевої сталі накладали тверде, але крихке лезо з вищим вмістом вуглецю. Таким чином сердечник і краї меча виготовлені з різних матеріалів.
Бейла Балог каже, що дослідження можна продовжувати далі, наприклад, провести комп’ютерну та мікрокомп’ютерну томографії, які могли би розкрити ще більше секретів виготовлення та використання соломонівського артефакту. В музеї ж запевнили, що завжди раді дослідникам, адже у фондах зберігаються ще багато древніх мечів, шабель та інших предметів, які також чекають можливості розкрити свої секрети.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
