Відомий психолог розказав, які наслідки психічному здоров’ю людства завдала пандемія
Пандемія коронавірусу нанесла значний удар не лише по фізичному, але й по психологічному здоров’ю людства, і хочемо ми цього чи ні, але з психологічними наслідками від ковіду доведеться жити ще дуже довго.
На цьому наголосив Олег Покальчук, соціальний і військовий психолог, письменник і публіцист, експерт програми “Стійка Україна” під час панельного обговорення «Коронакриза як перевірка рівня стійкості суспільства», яку провів Український кризовий медіацентр та Естонський центр східного партнерства минулого місяця.
Участь у заході взяли журналісти із Закарпаття, з якими пан Покальчук поділився позицією спільноти психологів та психіатрів щодо наслідків ковіду для психологічного здоров’я.
«Все те, що ми переживаємо з вами сьогодні, це надовго, – наголосив психолог. – Процеси, які зараз відбуваються впливають не лише на людей, які перехворіли на коронавірус, але на весь світ. Я це називаю періодом ковід-окупації. Приблизно 3 мільярди людей періодично сидять під домашнім арештом. Ми всі дотримуємося якихось суворих правил і обмежень. У нас формується певні алгоритми поведінки, які впливають на прийняття рішень і на нашу поведінку. Орієнтація на минулий досвід, який був до 2019 року, не буде давати нам усім точних результатів прогнозування поведінки, передачі інформації. В результаті ви помиляєтеся в своїх діях».
Олег Покальчук навів цитати всесвітньо відомих психологів та наукових видань щодо проблеми психологічного здоров’я в період академії. Так, доктор Стівен Тейлор, психолог, професор університету Британської Колумбії, який написав книжку «Психологія пандемії» сказав: «10-15% людей у світі ніколи не повернуться в своїй поведінці, в своїх уподобаннях до попереднього життя». Австралійські фахівці з психічного здоров’я зазначили: «Когнітивні спотворення частки населення, на яке вплинув ковід, будуть впливати на решту людей». В публікації British Medical Journal від 5 травня 2020 року говориться: «Наслідки психічного удару від пандемії будуть тривати значно довше, ніж сама пандемія».
«В інтернеті у величезній кількості медичних джерел є багато якісної інформації на цю тему, – зазначив пан Олег. – За моїм спостереженням, професійна спільнота лікарів-психіатрів дуже чітко фіксує ситуацію. Політики про це або мовчать, або говорять в політичних термінах, що цілком природно.
Якщо ми говоримо про когнітивні спотворення, які будуть відбуватися, то, по-перше, суб’єктивно ніхто їх помічати не буде, тому що це відбувається в масштабі, а не на контрасті. Все це відбувається з нами одночасно. По-друге, по факту ці когнітивні зміни не впливають драматично й радикально. Вони не перетворюють нас на зомбі, не змінюють нашу систему сприйняття докорінно, але система соціальної комунікації, яка діяла роками, десятиліттями, зараз змінюється».
Втім, є й хороші новини: деструктивна інформація так само зазнає цих спотворень. Тому вірусне розповсюдження інформації через соціальну комунікацію, якщо говорити про російський вплив, зараз дає збій, тому що фізичні соціальні канали комунікації зруйновані, а передача інформації так, щоб вона переконувала, потребує фізичного контакту. «В цифрі ви отримуєте просто сигнал або знання. Але воно необов’язково вас переконує», – пояснив психолог.
Олег Покальчук розказав, про нові явища, які вже присутні в нашому мисленні: «Перше – це так зване румінативне мислення. Ми постійно думаємо про ситуацію з ковідом, в голові формується така мисленнєва жуйка. Активізувалося апокаліптичне мислення, думки, до чого все це зрештою призведе, драматичність і т.д.
У нас є фіксація на власних помилках, на недоліках. Це наша українська зрада зрадська – це у нас так історично склалося. Але пандемія це підсилює. Люди, які зловживають цією темою, отримують золотий шанс. Критиканство, в тому числі самих себе, приниження себе може підвищувати суїцидні настрої.
Ще одна така українська тема: краще там, де нас немає, все найкраще не в Україні. Це, зрештою характерне не тільки для нас. Кожна країна вважає, що у них драма, а довкола якось краще. Це не відповідає дійсності, але природа цього стресу, цього драматизму приблизно така. На перший план замість традиційних полярних відхилень поведінки, шизоїдної параноїдальності , виступає обсесивно-компульсивний розлад, тобто нав’язлива поведінка, повторення стереотипів. Це не хвороба, як така, це симптоми синдрому, які впливають на поведінку. Поведінка видозмінюється.
Негативним наслідком цієї ситуації, якщо ми говоримо про ворожі деструктиви, виходить роль пропаганди, яка раптом стає знову затребуваною людьми, оскільки їхній внутрішній світ відчувається зруйнованим в результаті незрозумілих і масштабних апокаліптичних процесів. Вони потребують логічної казки, яка буде утримувати їхні мізки в якійсь рамці, такому собі шоломі, який стримує всю картину світу в купі.
Далі – посттравматичний стресовий розлад. Він буде не в таких масштабах, як про це говорять, бо це дуже специфічний стан, але й легко він проходити не буде. В соціальному та культурному плані буде активізовуватися (і активізовується вже) бажання повернути все, як було. Це спостерігатиметься як у політиків і політичних сил, які будуть говорити про ретро, так і в культурному сенсі – діапазон дуже великий. Ця тенденція буде паразитувати на психологічній особливості.
Активізується в цьому напрямку ЗМІ – буде паразитичний потяг до залякування себе та інших, до нагнітання обстановки. Зрозуміло, що це природа медіа, тому це треба враховувати. Віра в те, що очевидні речі найкращі, буде сприяти тому, що люди будуть опиратися на власні уявлення про реальність, а на те, що їм кажуть спеціалісти, політики, кваліфіковані фахівці. Люди будуть вважати, що вони все знають краще за інших. Популяризується народна медицина. Все, починаючи з примітивних уявлень і завершуючи шаманізмом чи сектантськими речами, буде виступати на перший план, тому що при обвалі зовнішнього фрейму, який тримав соціальні конструкції, комунікації, заміною йому будуть забобони, перестороги, які не мають під собою наукового характеру.
Що в цьому хорошого? Є такий модний термін – співпраця з травмою. Тобто усвідомлення процесів, які вже відбуваються, повинно привести до розуміння, як з цим жити і як далі існувати. Існує популістична думка, що якщо ми знаємо про травму, то зможемо її позбутися. Ні, вона буде залишатися, з цим шрамом, стигмою треба продовжувати існувати, враховуючи її.
Однак цей посттравматичний стан, усвідомлення того, що відбувається в реальності, може дати позитивний ефект для зміцнення стійкості. Якщо говорити про українську ментальність, то у нас в національному характері присутня мегаломанія – ми хочемо або все, або нічого. Якщо не отримаємо все, то це погано, зрада, не зараховується. Ця пандемія може навчити нас помічати незначні позитивні зміни.
Новий світ – це нові стосунки. В цих когнітивних помилках ми будемо спостерігати різні модифікації, як бачимо різні модифікації базового вірусу ковід. Цими помилками, безумовно, будуть зловживати. Синдром ковідного стресу – це вже історія, проаналізована експериментально, досліджена на фокус-групах і т.д. Це означає, що цю інформацію зчитує і використовує наш противник. Тому при протидії ворожим впливам, при зміцненні національної стійкості треба обов’язково враховувати ці, здавалось би, непомітні, але вже масові зміни сприйняття світу, зміни ставлення до необхідності соціальної комунікації».
Участь у панельному обговоренні також взяли Дмитро Теперік, експерт Естонського центру Східного партнерства, керівник програми “Стійка Україна”, виконавчий директор Міжнародного центру оборони та безпеки, Маріанна Макарова, радник зі стратегічної комунікації Державної канцелярії Естонії та Аркадій Попов, колишній голова Кризового штабу Естонії, голова правління Ляене-Талліннської центральної лікарні, які поділилися з журналістами досвідом Естонії в налагодженні комунікацій з населенням у кризовий період, викликаний пандемією.
Хірург, лікар загальної практики, розробник методики превентивної та anti-age терапії, член італійської асоціації естетичної медицини Василь Носа поділився проблемами та рішеннями з комунікацією стосовно covid в Україні.
Юрій Лівак
