«Кожного із нас веде у минуле свій шлях, єднає із ним свій живильний нерв. Звичайно, наскільки ми проникли у нього – залежить не єдино від нас самих, але святий наш обов’язок – вберегти набуток пам’яті людської…»
Василь Федак
Автору цих рядків – Федаку Василю Васильовичу в цьому році виповнюється 110 років з дня народження та 30 років від дня смерті. Василь Федак – спортивний журналіст, спортсмен, педагог, тренер, громадський та спортивний діяч, спортивний функціонер та адміністратор (організатор), спортивний фотокореспондент. Цей перелік можна продовжувати і далі.
Народився Василь Федак 15 вересня 1911 р. в Ужгороді у сім’ї робітника лісопилки. Навчався у початковій школі, а з 1921 р. – в Ужгородській гімназії. З дитячих років почав захоплюватися та знайомитися з спортом. Був учасником спортивних товариств «Сокол» та «Пласт». З-поміж інших видів спорту молодого Федака найбільше приваблював футбол. Вирішальним в цьому плані став матч між об’єднаними ужгородськими командами УГК (Ужгородський гімнастичний клуб) та ЧсСК «Ужгород» (Чехословацький спортивний клуб «Ужгород») з однієї сторони і збірною Чехословаччини з другої. Захопившись грою голкіпера УГК Йожефа Кореня він дав собі слово стати воротарем. Його мрія збулася: 14 років поспіль у воротах другої та першої команд СК «Русь» захищав честь закарпатського футболу. У 1933 та 1936 рр. він у складі команди ставав чемпіоном Словаччини. (фото 2)
Будучи гімназистом, все більше захоплюється журналістикою, як наслідок з’являються його замітки про пластове життя краю. Перша стаття на спортивну тему «Про спортовий клуб «Русь» надрукована в журналі «Пчǒлка» за 1929 рік. З 1930 р. Василь Федак стає постійним дописувачем цього журналу. Поступово від заміток про спортивне життя в Ужгороді він піднімає питання про наболілі проблеми у фізичному вихованні. У 1930 – 32 рр. Василь Федак навчався на філологічному факультеті Карлового університету в Празі. Тут він і надалі брав активну участь у спортивному та громадському житті. Друкується в альманасі підкарпатських студентів, виступає ініціатором створення спортивного університетського товариства.
У 1933 р. Василя Федака призвали до чехословацької армії. Службу проходив у Празі, закінчив шести місячні офіцерські курси і демобілізувався в 1934 р. в чині підпоручика. І знову учительська робота на хуторі Свобода (тепер с. Свобода Берегівського району), що на межі Ужгородського та Берегівського районів. При цьому, як і раніше, цікавився футболом, спортивною журналістикою, організацією спортивного життя в місті, в яке входили функції інструктора футбольної жупи, члена Управи футбольних суддів, члена відділу СК »Русь», тренування юнацької та дитячої футбольних команд СК «Русь». Під його опікою були чотири групи, а це 120 хлопчиків по 3-4 години щодня.
Ось як Василь Федак згадував про початок своєї тренерської роботи: «Грав я тоді запасним воротарем в одному ужгородському клубі. У запасного, звісно, часу більше, ніж в основного. Почав я придивлятися до хлопчаків, які оточували футбольне поле, і вирішив займатися ними. Спеціальних шкіл тоді не було. Кожна команда сама собі готувала зміну. Так ось прийшли до мене троє хлопчаків… Незабаром вони стали кращими гравцями дитячого колективу… Нашим любителям футболу знайомі їх імена. Це заслужений майстер спорту Михайло Михаліна, Дизедерій Товт та Василь Пажо».
Крім раніше перерахованих занять та обов’язків, він ще й приймав активну участь у громадському житті краю та навчався; склав іспити на вчителя, згодом здобув кваліфікацію учителя горожанської школи. З 1936 по 1938 рр. Василь Федак працює учителем філіалу Сторожницької восьмирічної школи в Тарнівцях.
А весь вільний час він віддавав журналістиці. У періодичних виданнях 1930–1940-их рр. постійно з’являлися матеріали Василя Федака на спортивну тематику, що говорить про надзвичайну працьовитість та обдарованість цієї людини. Журнали «Пчǒлка», «Учительський голос», газети «Свобода», «Нова Свобода», «Карпатська правда», «Наш путь», «Українське слово», «Земля і воля», «Неділя», «Русскоє слово», «Русская правда», «Русский народный голосъ», «Kárpáti hirado» – ось неповний перелік видань, які друкували його статті. А в кінці 1920-их рр. він видавав спортивну пластову газету «Домівка».
В окремих виданнях Василь Федак вів постійні спортивні рубрики. Наприклад: у журналі «Пчǒлка» під рубрикою «Спорт» підписано «Проводить В. Федак», а в «Новій Свободі» –«Редагує В. Федак». Його статті з’являлися не тільки під власним прізвищем, але й під різними псевдонімами: Петро Копанський, Водяник, Ведучий, Друг спорту, а також під криптонімами: ВК, ВФ, Б, М, Е, (В – К), (В. К.), – ВК– , – дак. За період до 1944 р. Василь Федак написав та опублікував понад 300 статей на спортивну тематику.
З часом у своїх статтях він поступово ставить все гостріші питання. Багато з них було написано на захист українського народного фізкультурного руху, про поточні проблеми та способи їх розв’язання. Ось деякі заголовки його статей за цей час: «Хто спрямовує наше спортивне життя?», «Збільшимо зв’язки з закордонними командами», «Смисл спортивної освіти», «Просвіта і спорт».
У ювілейному збірнику «Підкарпатська Русь» за 1936 рік вміщена його стаття під назвою «17 лъть спортивной жизни на Подк. Руси». Не дивлячись на те, що автор здебільшого акцентував увагу на історії розвитку спорту в нашому краї, ця публікація викликала гостру дискусію в тогочасному суспільстві. Василь Федак піднімає питання про те, що уряд Чехословаччини фізичному вихованню приділяє дуже мало уваги, головним чином тепер, коли така напружена міжнародна обстановка і є потреба в здорових, фізично підготовлених юнаках, які в разі агресії змогли б захищати наші кордони. Наголошує, що для того, аби виправити ці недоліки за короткий час потрібно запровадити посаду референта, який би опікувався фізкультурою та спортом в нашому краї.
У цьому ж році виходить його книга «Організація футбола», де під іменем автора підписано: «Культурний референт Підк. Жупи Футболової» (далі ПЖФ). Тут вміщена передмова голови ПЖФ Антоніна Бращайка, яка надала фінансову підтримку для цього видання у розмірі 500 чехословацьких крон. Згадана організація посприяла у виданні цієї книги, щоб методично допомогти малим спортивним клубам при їх створенні, проведенні змагань і т.д.
В оригіналі (рукописі) ця праця була написана на українській мові, однак у такому вигляді Василь Федак не зміг її видати. Вона побачила світ уривками у газеті «Русскій Народный Голосъ» російською мовою. Після цього, використавши вже готовий набір з редакції газети, вдалося за доступною ціною видати цю книгу.
Але, на жаль, не всі матеріали, які спочатку підготував автор, були надруковані у газеті, а отже не ввійшли і в саму книгу. Хоча Василю Федаку і так вдалося охопити і вмістити тут великий обсяг матеріалу, а саме: значення футболу, організація футбольного клубу, проведення футбольних турнірів, правила гри, технічні дані футбольного поля, склад команди, футбольна термінологія, виховання молодих футболістів та залучення молоді до спорту і футболу зокрема.
Василь Федак писав не тільки про спорт та його наболілі проблеми, а час від часу під його іменем з’являлися резонансні статті на суспільну тематику. Так, в газеті «Свобода» за 1935 р. надрукована праця «Воскресім Еганову акцію». Практично вся вона рябить цензорськими плямами, на яких відтиснуте лише слово: «сконфісковано». В ній йшлося про чехізацію, яка проводилася в нашому краї, про невиконання ЧСР зобов’язань, взятих на себе у 1919 році.
Автор ставить питання : «Як ми маємо на них дивитися на ті уряди, котрі і досі не постаралися, аби всі вони знали мову того народу на землі котрого живуть». Як вже згадувалося, у Василя Федака був надзвичайно широкий діапазон інтересів та громадської діяльності.
У 1938 р. в житті нашого краю настають великі зміни, які покалічили тисячі доль закарпатців. Не обійшло це стороною і Василя Федака. В цьому ж році його знову призивають до чехословацької армії. Згодом частина Закарпаття, а саме територія на південь від Ужгорода, Мукачева, Берегова після Віденського арбітражу відходить до Угорщини. Повернувшись до Ужгорода, він так і не зміг влаштуватися на роботу. Ліквідували і команду СК «Русь», але перед цим вирішили її принизити. Зважаючи на те, що ряд провідних футболістів цього клубу покинули Ужгород, власті забажали влаштувати розгром славній команді спочатку на футбольному полі.
Василь Федак поспіхом збирає друзів-гравців. Він виводить команду на матч з угорським клубом УАК (Ужгородський атлетичний клуб), який відбувся 17 листопада 1938 р., і закінчився з результатом 7:2 на користь СК «Русь». Після цього йому вже потрібно було думати про збереження життя, а не шукати роботу.
Василь Федак залишає родину в Доманинцях, а сам в середині лютого 1939 р. переїжджає до Хуста. Тут в перший же день він зустрівся з В. Ґренджою-Донським, який був редактором газети «Нова Свобода», і дістав пропозицію вести спортивну рубрику в газеті. Поряд з цим, його направляють учителем у село Сокирниця, де працював з перервами до 1945 р. Але і в Хусті Федак не залишався поза спортом. Керував спортивною секцією клубу «Русь», який тоді одержав назву УСК–Хуст (Український спортивний клуб – Хуст).
У 1943 р. Василя Федака мобілізували до угорської армії. Спочатку його хотіли відправити на будівництво укріплень під Києвом, але жінка мала народити другу дитину і він залишився на Закарпатті. Згодом його призначили командиром робочої роти з євреїв у м. Веспрем, які будували аеродром. Після війни в’язні, яким вдалося вижити, з теплом відгукувалися про свого командира, багато з них завдячували йому своїм життям. У 1944 р. підпільно виходить книга його поезій, а в ній акровірш «Портрет», заглавні літери якого становлять прізвище: Fedák Lasló.
За все це Василь Васильович потрапив у штрафний батальйон полковника Ференца Мужої, який у 1943 р. власноруч розстрілював дезертирів. За спробу перейти на сторону СРСР під трибунал потрапив і Василь Федак, але знайомі його врятували. У травні 1944 р. він все ж таки потрапив на фронт у складі 24 стрілецької дивізії, яка дислокувалася в м. Стрий. В перших боях дивізія була розбита, Василь Федак поранений і госпіталізований. З госпіталю він поїхав не на фронт, а в Сокирницю, де переховувався до визволення краю.
З приходом радянських військ на Закарпатті починається створення нових органів влади. 2 листопада 1944 року Василя Федака обирають секретарем народного комітету Сокирниці, а 15 листопада–делегатом першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України. У квітні 1945 р. його призначають інспектором по фізичній культурі і спорту при уповноваженому Народної Ради у справах освіти, а у червні головою новоствореного комітету у справах фізкультури та спорту при Народній Раді Закарпатської України.
За півтора року комітет під його керівництвом провів величезну роботу. Була розроблена і створена ціла сітка спортивних організацій та структур, розпочалося будівництво їх матеріально-технічної бази. Вони були тісно пов’язані з фізичним вихованням у школі та трудових колективах. Василь Федак за цей час розробив програму розвитку і піднесення культури фізичного виховання населення і насамперед молоді. У цей період його кілька разів запрошують до обкому партії і пропонують вступити в КПРС. Дотримуючись своїх принципів, він відповідає відмовою. Можливо, саме це стало причиною великих негараздів.
У грудні 1946 р., навіть не повідомивши Василя Федака, на його місце призначають іншого. З комітету він пішов начальником команди «Спартак», яка в цей сезон здобула ряд яскравих перемог над грандами радянського футболу. Пропрацювавши тут один рік, звільнився через тиск з боку владних структур і влаштувався на роботу у видавництво «Радянська школа» редактором підручників.
12 жовтня 1948 р. до редакції видавництва зайшли три енкаведисти й «попросили» Василя Федака пройти з ними на кілька хвилин. Ці хвилини згодом були продовжені до 25 років ув’язнення. Його звинуватили в тому, що він нібито був агентом угорської контррозвідки, інструктором в угорській молодіжній організації «Левенте», виступав проти возз’єднання краю з Радянською Україною. На основі цих надуманих, можна сказати абсурдних, звинувачень Закарпатський обласний суд 18 грудня 1948 р. засудив Василя Федака на 25 років виправно-трудових робіт за ст. 54-4 карного кодексу УРСР.
Пізніше він згадував, що за цією статтею можна засудити і стілець, на якому «сидів ворог», адже той допомагав тому відпочити. Засудженого відправили в особливий табір на Колиму Магаданської області в Сибіру. Таку несправедливість Василь Федак не міг прийняти. У 1954 р. він написав скаргу Генеральному прокурору СРСР, у якій дав відповіді на всі пункти звинувачення і спростував їх, а тому вважав вирок суду несправедливим. Після цієї скарги президія Верховного суду УРСР знизила строк ув’язнення до 10 років.
Після «хрущовської відлиги» розпочалася амністія незаслужено засуджених громадян. Відсидівши в таборах 7 років, 1 місяць і 7 днів, 29 листопада 1955 р. був звільнений і Василь Федак. До Ужгорода він приїхав у березні 1956-го. Тут довелося починати все з початку. Працював підсобним робітником на стадіоні «Авангард». Згодом, завдяки старим знайомим, йому вдалося влаштуватися тренером дитячо-юнацької спортивної школи, пізніше – тренером юнацької команди «Спартак». З 196-го ще десять років працював інструктором з фізкультури Ужгородського машинобудівного заводу. Василь Федак, як тренер, підготував і відкрив дорогу у великий спорт багатьом відомим спортсменам.
Не забував Василь Федак і про журналістику. Писав спортивні замітки, надсилав до редакцій, але його відмовлялися друкувати, як «ворога народу». В цей час світ побачила тільки одна його ґрунтовна стаття у збірнику «Молодість на старт» у 1960 році. Тут він підписаний як тренер збірної юнацької команди «Спартака». У роботі автор наголошує на необхідності розвитку дитячого та юнацького футболу, викладає методику виховання маленьких футболістів; акцентує увагу на тому, що для того, щоб виховати хорошого гравця, потрібно з ним займатися з 8-10 років, викладає основні етапи в підготовці майбутніх спортсменів. Все це підтверджують його слова: «Тренер схожий на скульптора». Є такі люди, яких важко уявити без свого звичного оточення, – так неможливо було в той час уявити Василя Федака без молоді.
Після виходу на заслужений відпочинок у 1971 р., він все більше уваги приділяє дослідженню історії спорту на Закарпатті. Насамперед приводить до ладу свій власний архів, працює в державних архівах та бібліотеках, збирає інформацію у своїх знайомих, робить фотокопії світлин та документів на спортивну тематику. Поряд з цим відвідує майже всі спортивні змагання, футбольні матчі, які проходили в Ужгороді та за його межами. Час від часу в періодиці з’являються його невеликі спортивні замітки та інформації, зокрема в берегівській районні газеті «Червоний прапор», обласних: «Молодь Закарпаття», «Карпаті Ігоз со». Намагався Василь Федак видрукувати і свої статті з історії спорту, але в 1970-их рр. міг це зробити тільки в берегівській районці. Навчившись фотосправі, він став і фотокореспондентом, опублікувавши у «Закарпатській правді» та вже раніше згаданих виданнях сотні спортивних фото. З фотоапаратом в руках його можна було побачити на більшості спортивних заходів у нашому краї.
У грудні 1974 р. у Будинку культури була відкрита виставка, створена за участі Василя Федака під назвою «Розвиток фізкультури та спорту в м. Ужгороді за 30 радянських років», присвячена 30-річчю визволення міста від фашистських загарбників. З цього часу він загорівся ідеєю про створення музею історії спорту на Закарпатті. Як свідок зародження розвитку спорту в нашому краї, він особисто знав і навіть дружив з багатьма видатними спортсменами. Це допомагало йому в пошуку експонатів та інших матеріалів для музею. Водночас нове захоплення ще більше поглиблює його інтерес до історії.
Як наслідок, з другої половини 70-их рр. минулого століття в періодичних виданнях регулярно з’являються його матеріали з історії спорту. Спочатку були публікації в календарях та газетах, що виходили в Ужгороді на угорській мові. А в 1979 р. вже надрукували ряд статей Василя Федака, присвячених зародженню фізкультурного руху на Закарпатті та окремим видам спорту, в газеті «Молодь Закарпаття». У 1980-1981 рр. в угорськомовній газеті «Kárpáti Іgaz Szó» виходить цикл статей під рубрикою «З історії закарпатського спорту». Хронологічно автор охоплює період 1856-1944 рр., тобто дорадянський. Цикл складається з двадцяти великих за змістом статей з фотоілюстраціями. Саме цей матеріал ліг в основу його книги та майбутніх публікацій українською мовою. З кінця 1980-их рр. статті Василя Федака друкують і в «Закарпатській правді», яка для нього довгий час була закрита. Тут періодично з’являються його публікації, присвячені видатним спортсменам, окремим видам спорту, визначним спортивним подіям і т. д.
У 1989 р. виходить серія статей під назвою «Спорт на Закарпатті». Одночасно він друкується і в нових періодичних виданнях: «Закарпатський калейдоскоп», «Новини Закарпаття», «Карпатський край». У останньому у 1991 р. вийшов цикл статей, присвячених історії розвитку футболу в нашому краї. На цей час у видавництві вже лежала готова до друку його книга з історії спорту на Закарпатті «Закарпаття у спортивному вимірі». Над цією, по суті, енциклопедією закарпатської фізкультури та спорту Василь Федак працював майже два десятки років. Він обробив власний величезний архівний матеріал та статті інших дописувачів періодичної преси австро-угорського, чехословацького, угорського та радянського періодів історії краю, зустрічався зі спортсменами та організаторами спортивного життя в нашому краї. Дорога у світ цієї книги була досить важка. Нестача коштів, нові ринкові відносини стали на перешкоді цьому виданню. А найгірше те, що талановитий автор так і не побачив свого «дітища».
Книга вийшла у видавництві «Карпати», завдяки сприянню Закарпатської обласної ради спортивного товариства профспілок України та його голови Владислава Кушнірчука, тільки в 1994 р. Складається вона з 21 розділу, в яких іде мова про зародження та розвиток фізкультури та спорту в краї, спортивні товариства і клуби, історичний шлях закарпатського футболу і т. д.. Власне кажучи це була перша монографія з історії спорту на Закарпатті і на довгі роки залишиться основою для майбутніх дослідників цієї проблеми.
Майже до кінця свого життя Василь Федак намагався втілити в життя ще одну ідею – створити музей історії спорту. Довгі роки «вибивав» приміщення для цього, але все марно. Та він не опускав руки і далі продовжував збирати матеріали. Для цього налагодив тісні контакти з музейними установами, зокрема Закарпатським краєзнавчим музеєм (ЗКМ) (сьогодні Закарпатський ОКМ ім. Т. Легоцького), де був частим гостем. За домовленістю з директором Юлієм Кондором, у 1984 р. при перебудові експозиції вирішили присвятити розділ історії фізкультури та спорту на Закарпатті в 1919-44-их рр. Разом із працівниками музею, і зокрема зав. відділом історії дорадянського періоду Людвігом Філіпом, Василь Федак особисто бере участь у зборі експонатів, надає консультації з даної теми, працює безпосередньо в експозиційних залах над створенням експозиції. У наступні роки музей закуповував від нього все нові експонати.
Саме завдяки йому у фондових зібраннях з’явилися цінні матеріали з історії спорту. У 1986-87 рр. від Василя Федака музей придбав 21 спортивну медаль, 9 плакеток, 6 вимпелів, пам’ятні значки тощо. Серед нагород є і його особисті, зокрема нагорода, виготовлена з бронзи, якою було відзначено гравця СК «Русь» – чемпіона Словаччини з футболу 1933 р. Частина відзнак належала його жінці Бланці Бем – багаторазовій призерці тенісних змагань, а у 1932 р. – чемпіонці краю. В цей же час він безкоштовно передав до музею багато фотографій, спортивні афіші, програмки спортивних змагань, власні книги, статті та рукописи.
У кінці 1980-их рр. після демонтажу постійно діючої експозиції, Василь Федак робить спроби домовитися про створення музею спорту на базі ЗКМ, але це йому не вдалося здійснити. Незважаючи на це, експонати, зібрані Федаком, постійно приваблюють відвідувачів. У 2012 р. вони склали основу виставки «Сторінки історії закарпатського футболу»
У вересні 1991 р. спортивна громадськість краю святкувала 80-річчя Василя Федака. У перерві футбольного матчу на ужгородському стадіоні «Авангард» на табло висвітилося: «Вітаємо. В. В. Федаку – 80». Вітали іменинника друзі, його вихованці, колеги журналісти, спортсмени, шанувальники його талантів. І ніхто не міг навіть подумати, що буквально через місяць всі вони зберуться знову, але з іншої причини. 25 жовтня 1991 року він помер. Поховали його в Ужгороді на кладовищі «Кальварія».
Василь Федак прожив насичене й активне життя. Він приклав багато зусиль для розвитку та пропаганди спорту, став фундатором вивчення історії спорту на Закарпатті й залишив після себе багату спадщину.
Михайло ДЖАХМАН, завідувач відділу науково-методичної та експозиційної роботи Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького, спеціально для Про Захід.
