Культура Регіональні Новини

Набійка, як бренд: про що могла розказати туристична тростина 100 років тому (Фото)

Чи бачили ви колись старі фотографії, які зображують туристів, що приїжджали до нашого краю в першій половині ХХ століття? Якщо так, то чи звернули ви увагу на те, що більшість із цих туристів на фото зображені з тростинами в руках? Туристичні тростини в першій половині ХХ століття були дуже модними, вони не лише допомагали власникам підійматися в гори, а й виконували естетичну функцію. Кожен турист хотів мати міцну, художньо оформлену тростину, яку під час подорожей можна було додатково прикрасити металевими набійками. Саме про ці маленькі деталі зараз і розкажемо, бо вони вже стали рідкістю і об’єктом колекціонування.

Найбільшу колекцію туристичних металевих набійок в Ужгороді має місцевий колекціонер Володимир Бобков. Зовсім випадково побачивши на сайті з продажу старожитностей набійку із зображенням Ужгорода, він так зацікавився, що за короткий час вивчив тему, захопився нею і вже поповнив свою колекцію 14-ма зразками.   

«Літератури на тему цих аксесуарів для туристичних тростин є дуже мало, – розповідає Володимир Олександрович. – Є припущення, що мандрувати горами з тростинами стало популярним десь у кінці ХІХ століття, тоді ж з’явилися у Європі й перші набійки із зображеннями архітектурних чи природних об’єктів. Можна сказати, що тростина із набійками була щоденником подорожей туриста. Так само, як нині ми привозимо з мандрівок магніти із зображенням міст, гір, музеїв, пам’ятників, на початку минулого століття привозили нові набійки на палиці. Чим більше було на тростині туриста цих металевих пластин, тим досвідченішим і активнішим він вважався».

Фото з газети «Természetbarát» (1935 рік) з архіву родини Найман

Розвиток пішого туризму в нашому краю припав на часи, коли він входив до складу Чехословаччини. Маловідома Підкарпатська Русь вабила туристів із усієї Європи, велику роботу в маркуванні маршрутів та побудові туристичних хат-притулків зробив «Клуб чехословацьких туристів». Саме він займався і продажем набійок, які кожен турист міг придбати в осередках клубу та гірських притулках. Всього, за даними ужгородських колекціонерів Володимира Бобкова та Олександра Волошина, «Клуб чехословацьких туристів» випустив 52 металеві набійки з видами різних населених пунктів нашого краю. Всі вони містили логотип клубу з абревіатурою KČST, однак жоден не мав маркування виробника.     

«Дуже шкода, що ми не знаємо, хто виготовляв ці набійки, бо більшість із них справді виглядають дуже гарно, одразу видно, що підприємства співпрацювали з хорошими художниками і граверами, – веде далі Володимир Бобков. – Підпис автора зустрічається на набійках дуже рідко, і це одразу піднімає їх на рівень витвору мистецтва. Але я не знаходив такі з видами нашого краю. Припускаю, що набійки «Клубу чехословацьких туристів» виробляли не у нас, а замовляли десь у Празі, наприклад. Надто вже вони майстерно зроблені. Але є в мене і такі набійки, які не мають маркування «KČST», їх, мабуть, виготовляли у нас, розповсюджуючи поза мережею туристичних притулків «Клубу чехословацьких туристів».

Газети 1920-30-х років багато уваги приділяли розвиткові туризму у Підкарпатській Русі. Писали, що найактивнішими є чехословацькі туристи з-за меж краю, чому сприяв запуск прямого потягу з Праги до Ясіні (він їхав 18 годин і був часто такий переповнений, що людям доводилося половину шляху стояти в проході). Але багато приїздило до нас також туристів із Німеччини та Бельгії. Лише у 1935 році туристи залишили в Рахівському окрузі 5 мільйонів Кч, що було доволі солідним надходженням для завжди бідної Верховини. Найбільше вабили гостей прогулянки горами, саме тому «Клуб чехословацьких туристів» промаркував найпопулярніші маршрути, побудувавши на них притулки. Тростина ці прогулянки горами дуже полегшувала, а прикрашена набійками ще й була предметом гордощів будь-якого туриста.

Тростина з набійками, фото – з інтернет-аукціону

Очевидно, попит в тому випадку породив пропозицію, тож кожне відоме туристичне місце отримало одну, а іноді й кілька видів набійок. Нині їх продають на інтернет-аукціонах за доволі солідні кошти. Як розповідає колекціонер Олександр Волошин, якщо набійка з будь-якого іншого регіону колишньої Чехословаччини коштує кілька євро, то з колишньої Підкарпатської Русі – на порядок дорожче. Питав у продавця, чому така різниця, і почув: «Подкарпатска Рус є глядана». Свідчить це лише про одне: історією нашого краю колекціонери нині серйозно цікавляться.

Які ж бувають набійки? Володимир Бобков, показуючи свою невеличку колекцію, розповідає, що найбільш поширеними були металеві пластинки овальної та круглої форми, хоча зустрічаються і фігурні, наприклад, у вигляді голови тварини, як це видно на набійці із зображенням оленя з Ясіні.

За розміром набійки, як правило, невеличкі, частіше за все діаметром від 2 см. Виготовляли їм методом тиснення на металі (використовували, частіше за все, залізо, латунь, альпаку, рідше – мідь, алюміній), таким чином, щоб зворотна сторона утворювала дзеркальне відображення лицьової. Трапляються набійки і частково емальовані, такі в колекції Володимира Бобкова є із зображенням Ужгорода, Мукачева, Хуста.

Крім загальних видів міст, на наших набійках можна було побачити зображення церков, курортів, гірських хребтів, тварин тощо. Продавали їх напівзігнутими, аби легше було прикріпити маленькими гвіздочками до тростини (цікаво, що нині їх часто продають вирівняними, мабуть, аби зручніше було зберігати). В європейських країнах гірські прогулянки з тростинами, прикрашеними набійками, були популярні аж до 1960-х років, хоча колекціонери й відзначають, що після Другої світової війни якість матеріалів, з яких виготовляли металеві пластини, і їхній зовнішній вигляд значно погіршилися. На території нашого краю виготовляти і продавати туристичні набійки припинили одразу по Другій світовій війні – ця традиція не прижилася в радянському Закарпатті.   

Нині подекуди в Європі набійки ще виготовляють, хоча туристи і скаржаться, що не можуть прикріпити такий незвичний і цікавий аксесуар до своїх сучасних трекінгових палиць. Для такого випадку вже вигадали наліпки (варто би було придумати щось таке і в рамках розвитку закарпатського туризму), хоча вони, звісно, не можуть відтворити всього шарму старої дерев’яної тростини з металевим «щоденником подорожей».

Подорож компанії ужгородця Імре Нілаша до Сянок, дехто на фото теж має туристичні тростини. Фото – з архіву сім’ї Нілаш

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід» 

Фото – з сайту «Fortepan», Володимира Бобкова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

23 + = 33