Анна Луцюк робить це щодня. Ще й інших заохочує. Загалом із березня волонтери передали на передову вже понад 150 сіток.
Плетуть різними способами: «хвильками», «ромбами» і навіть «п’яними черв’ячками». Так волонтери жартома називають «візерунок», коли зигзагоподібні лінії гуляють по всій площині. А ще до кожного виробу вони прикріпляють імпровізовану етикетку, де вказують розміри маскувальної сітки і лишають напис «З любов’ю, павучки «Хіміка»». Адже всі вони збираються у волонтерському центрі, що в Палаці культури та спорту «Хімік».
Анна Луцюк стала сюди ходити з березня – побачила оголошення у вайбер-групі і зголосилася допомогти. Коли прийшла вперше, там було більше 60 волонтерів. Вони й показали, як плести сітку. Але поступово людей меншало, а ось потреба в маскувальних виробах лише зростала. Тому жінка почала організовувати колег. І вони займалися не лише сітками. Були і пошуки банок для тушкованок, і пакунки з продуктами для військових та жителів звільнених територій, і 50 пар теплих шкарпеток для захисників, які волонтерки встигли зв’язати за добу. Словом, намагалися реагувати на будь-які виклики. Зараз вони активно плетуть сітки. Дехто приходить у волонтерський центр зранку, дехто – після роботи і допомагає до 21 години. Волонтерки навіть зуміли домовитися з охоронцями, щоб їм можна було працювати до пізнього вечора.
«До нас приходять і переселенці. Були люди з Маріуполя, з Мар’їнки, Сєвєродонецька, Київщини, Чернігівщини, – пригадує Анна. – Але зазвичай вони залишалися не на довго: хтось на кілька днів, хтось на кілька тижнів. А якось у волонтерський центр завітала Віка з Ізюма. Вона приходила день у день. Ми її особливо не розпитували, бо розуміли, що вона тікала з окупованого міста. Але одного разу за плетінням сітки вона сама почала розповідати про себе. Про те, як працювала в садовому господарстві, як вирощувала там лохину, жимолость. Як виїжджала з Ізюма. Як «орки» забрали їхній бус. Як це, коли на тебе націлюють автомат… Віка стала частиною нашої волонтерської сім’ї. І її рідні допомагали. Так, брат декілька разів приносив тканину для обплітання сіток. Вона була настільки якісною, що, з його згоди, ми передавали її на пошиття необхідної амуніції для військових».
Віка допомагала упродовж двох місяців. А потім поїхала на роботу в Київську область. Проте вона й досі пише у волонтерську групу, запитує про їхні справи, розповідає про свої. Тим часом жінки, які з дня у день приходять у «Хімік», щоб спільно працювати на перемогу, переконують – їм потрібна тканина, сітка-основа і вільні руки.Звичайно, ця робота забирає час. Але коли військові, які отримують посилки від «павучків «Хіміка»», надсилають світлини і переказують свою вдячність – це компенсує всі зусилля.
«Насправді ми досі збираємо для військових продукти (тушкованки, консерви, сухпайок, чай, каву, цукор, печиво, горіхи, сушку, мінеральну воду) та засоби гігієни (мило, вологі серветки, паперові рушники, туалетний папір, станки для гоління, шампунь, гель для душу, засоби від комарів та кліщів, рукавиці будівельні, пакети для сміття, засіб для миття посуду). Тож бажаючі долучитися можуть приносити необхідне в «Хімік», – пояснює волонтерка. – Крім того, зараз нам бракує сіток-основ для обплітання (будь-яких, але не з жилки), тож будемо вдячні, якщо хтось може в цьому допомогти. Підходять навіть капронові нитки – ми можемо сплести основу самостійно. А ще нам завжди потрібні руки. Тож ласкаво просимо!»
Рівненська ОВА
