«В цивільному житті був підприємцем, займався газовим устаткуванням і фірма моя мала назву «Мега-сервіс», так і з’явився позивний.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, 24-го лютого, мабуть як і всі дивився новини, переживав, а 28-го вже був в ТЦК. Ну, а третього березня – вже на Запорізькому напрямку. Не міг вдома всидіти. Відчував, що потрібен там.
Кілька місяців був протитанкістом, потім водієм. Хоч раніше і служив в армії, але всі навички за 20 років забулися. Прийшлося з нуля все вчити.
Із найбільш важкого для мене був сум за рідними, за домом.
Цікаво, що чомусь не було розгубленості. Страх звісно був, але побратими один одному допомагають і разом легше.
Пригадую бої під Бахмутом. От там відчуття плеча побратима дуже допомагало. Ворог йшов переважно вночі – ти їх не бачиш, але чуєш. І коли знаєш, що поряд надій товариш, легше тримати оборону.
Пригадую як під Бахмутом наші вагнерівця взяли в полон (усміхається Михайло). Застрибнув він до нас в окоп, схопився за голову й каже «Ой, я наверноє нє туда попал!».
Зараз за станом здоров’я Михайло вимушений проходити службу в тилу.
Ужгородський РТЦК та СП