Ще кілька років тому, розповідаючи в одній зі своїх статей про заснування в Ужгороді бігового клубу «Uzhhorod Running Club», я писала про те, що культура бігу в нашій області лише починає розвиватися. Хіба могла я собі тоді уявити, що вже через короткий час писатиму про півмарафони, які проводять уже в п’яти населених пунктах Закарпаття і які збирають сотні любителів бігу? Що не кажи, а бачити розвиток у певній сфері нашого життя завжди приємно. Тож нині «Про Захід» розкаже, як з’явилася у нас мода на біг та що потрібно, аби стати справжнім півмарафонцем. А поговоримо ми про це зі співорганізаторкою «Uzhhorod Half Marathon» Уляною Кононенко.
Уляна почала бігати 7 років тому, одразу з участі у марафоні. Нині не радить так робити нікому, бо все ж до таких виснажливих для організму заходів потрібно заздалегідь готуватися. Однак тоді спортивний досвід дівчини допоміг їй фінішувати, після чого біг став невід’ємною частиною її життя. У той час в Ужгороді ще мало хто бігав, кожного ранку на Уляну з подивом дивилися перехожі. Тож вона з однодумцями об’єдналася у біговий клуб, а після участі у кількох півмарафонах та марафонах в Україні та Європі задумала організувати забіги тут.
Варто зазначити, що початок бігової моди на Закарпатті ще у 2016 році заклав Перечинський півмарафон, у якому учасники бігли маршрутом легендарного поштаря Федора Фекети з Ужгорода до Перечина. Тоді взяти участь у заході зголосилися лише 32 учасники, але з кожним роком їх ставало усе більше. Цьогоріч пробігти 22195 метрів (так-так, відстань трохи більша за традиційні півмарафонські 21097,5 метрів, але це данина історії) організатори Перечинського півмарафону запрошують 30 травня, тож можна буде порівняти, як «виріс» за ці роки захід.
Услід за Перечином, у 2017 році, свій півмарафон заснувало Мукачево. Минулоріч через карантин цей щорічний захід скасували, однак уже відомо, що в 2021-му півмарафон Мукачеві відбудеться, його планують провести 19 вересня.
У 2018-му свій забіг на довгу дистанцію отримав нарешті й Ужгород. Одна з його організаторок Уляна Кононенко розповідає нині, що спершу його проводили восени, та потім вирішили перенести на весняний період цвітіння сакури – аби гості заходу могли під час відвідин міста (та й під час бігу) милуватися квітучими деревами. «Цьогоріч із цвітінням сакури ми не вгадали, – сміється Уляна. – Вона на час забігу ще не розквітла. Але захід все одно минув дуже гарно, участь у ньому взяли понад 250 учасників. Ми сподіваємося, що коли всі карантинні обмеження будуть зняті, ми зможемо організувати повноцінний масовий забіг на 500 учасників із гостями з усієї України та Європи».
Вже 9 травня третій півмарафон проведе Хуст, де, за словами Уляни, працює чудова команда організаторів, котра щороку проводить прекрасне свято. Крім того, вперше півмарафон провели і у маленькій Іршаві, яка стала новою локацією на карті бігового Закарпаття. Там теж стартували дуже успішно, лише з Ужгорода на подію приїхали близько 70 учасників, чимало було й місцевих бігунів. Уляна Кононенко вважає чудовим прикладом таку дружбу і підтримку усіх закарпатських спортсменів. «Ми – не конкуренти, ми всі робимо одну справу – популяризуємо біг. Може, тому закарпатські півмарафони у нас виходять особливо «домашніми» і душевними. Це, до речі, відзначають усі гості, котрі до нас приїздять», – розповідає Уляна і згадує в якості прикладу 67-річного Віктора з Одеси – фаната закарпатських півмарафонів, який намагається взяти участь у кожному з них. Цей енергійний чоловік багатьох мотивує займатися бігом, бо, спостерігаючи за тим, як він долає маршрут, інші теж «загоряються», мовляв, якщо він може, то й мені це точно під силу.
До слова, чимало учасників півмарафонів та інших бігових заходів починали саме з ролі глядача. Уляна знає не один такий приклад, коли людина приходила подивитись на те, як біжить її товариш чи родич, а потім, занурившись у атмосферу, вирішувала наступного разу спробувати пробігтися сама. Саме це сталося і з мамою Уляни, вона стала бігункою після того, як потрапила у якості глядача на ужгородську акцію «Пробіжи – допоможи». Ці благодійні забіги, які традиційно влаштовують в міста до Дня св. Миколая в Ужгороді, щороку збирають все більше й більше учасників. Уляна Кононенко, як співорганізаторка заходу, каже, що такий формат благодійного забігу на невелику відстань, яку може подолати майже будь-яка доросла людина, був створений спеціально для того, аби популяризувати біг. І це справді працює.
Під час нашого спілкування Уляна не раз повторювала про унікальну атмосферу бігових заходів, про те, що вони затягують. У чому ж полягає ця атмосфера? Уляна пояснює, що для неї кожен такий захід – наче, скажімо, концерт, на якому виступають світові зірки. От тільки в якості зірок – кожен учасник забігу, який опинився в оточенні великої кількості позитивно заряджених людей. Коли спортсмен біжить у такій атмосфері, відчуває неймовірні емоції та переживання, зростає його моральна сила. Крім того, приємно бігти новими локаціями, вулицями незнайомих міст, тому учасники півмарафонів активно подорожують, що розвиває і місцевий туризм.
А що у нас із культурою глядача? Уляна Кононенко зізнається, що нашим глядачам (стосується це не лише Закарпаття, а й усієї України) є куди в цьому плані рости. Якщо у Європі на різного роду спортивні заходи, заїзди та забіги приходять цілими сім’ями, активно вболівають, підтримують спортсменів на всьому маршруті, плескають, кричать щось підбадьорливе, то у нас людей більше дратує те, що задля бігунів перекрили для проїзду вулиці. Однак і це повільно змінюється. Чим більше людей починає бігати і брати участь у забігах, тим більше стає тих, хто гордо каже: там біжить мій товариш, син, моя дружина, мама. І сімейні групи підтримки на маршрутах з’являються все частіше, з квітами і плакатами.
Організувати півмарафон, як ви, певно, розумієте, теж дуже непросто. Уляна Кононенко розповідає, що кожен такий захід передбачає стартові внески, однак вони не покривають усіх витрат, тож потрібно ще залучати партнерів та спонсорів. «Ми намагаємося зробити участь в Ужгородському півмарафоні максимально доступною для учасників, цьогоріч вартість внеску у нас була від 350 до 450 гривень. Для порівняння, за участь в одному з київських марафонів треба заплатити близько тисячі гривень, а щоб пробігти в Афінах чи Стамбулі, я платила 100 євро, – веде далі Уляна. – Багато допомагають нам волонтери, без них у нас взагалі би нічого не вийшло. Для того, аби розуміти, як працює система волонтерства, я спеціально відпрацювала на Тернопільському півмарафоні. Тут дуже важливо, аби волонтера не використовували, як безкоштовну робочу силу, а максимально врахували і його потреби. Підтримка партнерів є також дуже важливою, бо без них весь фінансовий тягар лягає на плечі учасників. Буває, учасники думають, що організатори забігів багато заробляють, але у нас поки складається так, що доводиться іноді вкладати у це ще й власні кошти».
І все ж ентузіазм наших бігунів не згасає. Півмарафони в останні роки почали організовувати у багатьох містах України, однак лише на Закарпатті нині є така кількість бігових заходів у маленьких містечках. «Я не здивуюся, якщо завтра про проведення півмарафону оголосить Тячів чи Рахів», – сміється Уляна Кононенко. І це буде чудово, бо спорт не лише оздоровлює, а ще й здатен направду об’єднувати і розвивати громади.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
