Минулого тижня ми розповідали про те, як одягалися місцеві модниці та модники у 1910-1920-тих роках ХХ століття, сьогодні ж пропонуємо вашій увазі практичні й стримані 1930-ті – модні тенденції, народжені в період всесвітньої економічної кризи.
У жовтні 1929 року банківська криза на Уолл-стріт стала початком всесвітньої економічної кризи: в усьому світі знецінилися гроші, закривали підприємства, зростало безробіття. У цих умовах і народилася нова мода, що прийшла на зміну безтурботності «золотих двадцятих». Мода 1930-х змушена була стати більш практичною, стриманою і демократичною, орієнтуючись на більш зрілий жіночний образ. Демократизація моди, що розпочалася ще під час Першої світової війни, призвела до того, що жінки почали цінувати в одязі простоту, зручність і раціональність. Це змінило модний образ: замість фатальної жінки-«вамп» «золотих двадцятих» з’явилися образи діяльної і скромної жінки-матері і жінки-патріотки. В моду увійшла фігура класичних пропорцій, нордичний тип обличчя, пишне кучеряве волосся. Тепер жінка не повинна була ні в чому походити на декадентку 1920-х. Популярний у той час образ «а ля гарсон» йде в минуле, поступаючись місцем м’якості і жіночності.
Одяг і взуття
Символом моди епохи кризи стали довгі спідниці. Перша модель з довжиною до середини ікри була представлена ще у 1929 році, а вже у 1930-му з’являються спідниці довжиною до щиколотки. У масовій моді спідниці подовжували у старих суконь, пришиваючи до них клини або оборки.
Ще одна особливість жіночої моди того часу – широкі плечі. Ця тенденція намітилася ще на початку 1930-х років, а з 1936-го жінки почали носити й підплічники, які поступово збільшувалися в розмірах. Ширина плечей на початку десятиліття підкреслювалася оборками або призібраними виточками рукавів, у кінці 1930-х плечі «підбивали», роблячи їх майже квадратними і надзвичайно акцентними (така тенденція спостерігалася аж до початку 1940-х).
Єдиний ансамбль у жіночому костюмі в тодішній економічній ситуації поступово почав зникати – одягатися так було занадто марнотратно в епоху кризи. У 1930-ті роки ансамбль створювався не за рахунок кольорової єдності всіх елементів костюму, а завдяки аксесуарам в одній кольоровій гамі. Капелюшки, сумочки, рукавички та взуття було прийнято підбирати тон в тон. Такий гарнітур найчастіше був чорного або коричневого кольору, влітку – білого.
Модниці та модники нашого краю у своїх вподобаннях продовжували наслідувати модні тенденції Європи. У цьому їм допомагали численні модні журнали, на сторінках яких можна було ознайомитися із найрізноманітнішими варіаціями одягу, бальних та вечірніх суконь, ділових костюмів тощо. Одночасно надавалася послуга замовлення готового вбрання з модного каталогу.
Заможніші люди могли собі дозволити пошити вбрання з дорогих імпортних тканин за індивідуальним замовленням, не економлячи на фурнітурі та декорі. Подібні послуги клієнтам надавали численні місцеві кравці. Наслідуючи модні столиці Європи, і в провінційних містах з’являлися «модні дома» – були такі зокрема в Севлюші (Виноградові), Рахові, Хусті тощо. Тим же, кого не задовольняв вибір у місцевих ательє та магазинах, пропонували поїхати у Пряшів, Кошице, Михайловці, Прагу чи Будапешт.
Ошатні святкові сукні у 1930-х роках були тільки довгими, часто – з великим декольте (на спині також). Крій суконь по косій дозволяв підкреслити красу тіла, не оголюючи його. Сукні такого типу вимагали не лише ідеальної фігури, а й нового типу білизни. У 1931 році модницям запропонували першу модель еластичної білизни з латексом, а в другій половині 1930-х років посилилася тенденція до застосування корсетної нижньої білизни. Бюстгальтери створювали пишну форму грудей, а еластичні пояси для панчіх підтягували талію та стегна. При цьому білизна залишалася практично непомітною під одягом. Великий успіх мали корсети, нижні сорочки і тісні ліфи для занять спортом.
Ужгородські модниці особливим шиком вважали взуття, пошите на замовлення. Подібного роду послуги їм надавали численні шевські майстерні. Ті ж, хто не мав можливості придбати взуття на замовлення, могли прийти в один із численних магазинів фірми «Baťa». Заснована у 1894 році в місті Злін (Чехія), ця фірма у 1930-тих стала одним із перших масових виробників взуття у світі. Наприкінці 1920 років компанія почала розбудову мережі великих універмагів нового типу, які називалися Будинками служби. Ці заклади не обмежувалися продажем взуття, а надавали і цілий ряд додаткових послуг — ремонт взуття, педикюрні послуги, продаж аксесуарів та засобів догляду за взуттям тощо. У 1930 році в Ужгороді теж був відкритий такий універмаг, асортимент у ньому був надзвичайно великим і змінювався від сезону до сезону.
Зачіски та головні убори
Бунтарські зачіски 1920-х років «під хлопчика» у 1930-х змінилися жіночними укладками. Тренди десятиліття – завитки і хвилі, що створювали ефект важкого, густого і блискучого волосся. Для цього використовувалися бігуді, хімічна і холодна завивка. З початком 1930-х років в моду ввійшло радикальне освітлення волосся. Зробити наймоднішу зачіску можна було в одній з численних міських перукарень. Як згадує в одній зі своїх статей Тетяна Літераті, в адресній книжці за 1924 рік в Ужгороді значився 21 голяр і перукар, причому серед них була лише одна жінка – вдова Дюли Чізека, яка приймала на вулиці Казінці. У 1930-му адресна книжка зазначає в Ужгороді вже 29 голярів і перукарів, а у 1937-му їх у місті було вже 50, причому геть усі – чоловіки. Окрім послуг стрижки та завивки волосся у цих майстернях можна було зробити манікюр, масаж обличчя, поголитися чи пофарбувати волосся.
Щодо головних уборів, то жінки у 1930-х роках носили невеликі капелюшки (для урочистих вечірніх прийомів вони могли бути більш об’ємними). Капелюхи були різних фасонів: «феска», «таблетка», «капелюх бретонського моряка», «хутряний ток», «треуголка», берет (великий і маленький), тюрбан і «хомбург». З появою зачісок з піднятим вгору волоссям капелюхи стали в основному зсувати назад.
Зазнає змін і модний макіяж. Входять в моду дуже тонкі вигнуті брови, підводка і темні тіні поступаються місцем більш світлим відтінкам. У палітрі тіней для очей з’являються блакитні, рожеві, зелені і бузкові відтінки. Губи «бантиком» теж вийшли з моди, замість цього жінки намагалися візуально збільшити верхню губу. Найбільшим попитом серед відтінків помади стали користуватися темно-червоний, бордовий і малиновий.
Загалом мода кінця ХІХ-першої половини ХХ ст. за кілька десятиліть зазнала разючих перемін: від закритих, строгих костюмів і образів – до відкритих, вільних та вражаючих своїм асортиментом стилів. На формування модних тенденцій мали вплив усі політичні та економічні потрясіння того часу. Жителі сучасної території Закарпаття встигли за кілька десятиліть побувати громадянами кількох держав. Але одне залишалося незмінним – за будь-яких умов тут намагалися слідувати новим віянням у моді. Змінювалися лише орієнтири – з Будапешта на Прагу і знову до Будапешта. Аж поки у 1944 році на кілька десятиліть головним законодавцем моди не стала Москва.
Василина Палинчак-Кутузова, Діана Штерр, за матеріалами фондових зібрань Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького – спеціально для «Про Захід»
