Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Маріупольський театр був змушений покинути рідне місто. Ужгород став новим прихистком для колективу, який не лише втратив стіни, а й усе, що формувало театральне життя: простір, глядача, стабільність, а найголовніше можливість жити.
Сьогодні Маріупольський театр – це трупа без власної сцени, без підходящого приміщення, без якісних умов для репетицій і повноцінного творчого процесу.
Ужгород прийняв театр, але не дав йому повноцінного місця для життя. Основний Закарпатський облмуздрам театр запропонував сцену, проте за умови оренди, вартість якої для релокованого театру є непідйомною, стверджуює адміністрація приїзного театру. Щоб лише покрити витрати на оренду сцени, білет на виставу мав би коштувати близько 1000 гривень — ціна, що фактично позбавляє театр доступу до глядача. Для більшості українців це неможливо, особливо в умовах війни, коли кожна гривня має вагу.
Театр не просить привілеїв. Він просить можливості жити. Для митців сцена — це дім, повітря і хліб. Для глядачів — це дзеркало, катарсис, спільне дихання.
Нині цей театр бореться не тільки за культурне життя, а й за своє елементарне виживання.
Україна сьогодні стоїть між життям і смертю, тож будьмо небайдужими, живім не тарифами за послуги, а атаками за солідарність, як спільною інвестицією в Україну.
