Пробита наскрізь ліва стопа, відкритий перелом правої гомілки, розтрощене ліве коліно. Попри все медики змогли зробити диво і врятували бійцю ноги, він вже звівся на них та планує повернутися на фронт. Історія Андрія.
38-річний Андрій Іванюк з Івано-Франківщини. На війні мало не залишився без ніг. Поранення отримав минулої осені у Гуляйполі на Запоріжжі:
«Міна прилетіла нам в окоп. Нас було двоє. Я вижив, а командир залишився там… «, – розповідає чоловік.
Близько трьох днів військовий лікувався у Запоріжжі, але місцеві лікарі були не готові братися за такий складний випадок: ліва стопа пробита осколком наскрізь, відкритий перелом правої гомілки, розбите ліве коліно.
Врятувати ноги чоловіку допоміг молодий лікар у Черкасах, де поранений пролежав наступні півтора місяця. Весь час його підтримувала дружина Тетяна. Андрій вважає, що йому пощастило – стан був надважкий.
Про лікаря говорить із захватом: «Рік оперує всього-навсього, молодий чоловік, і він врятував! Зробив дві операції, повторну через день. Тривали вони по шість годин, перша – навіть більше. Після цього прийняли рішення: не відрізати – будемо боротися! Дев’ять операцій по чистці було тільки. По дві на тиждень».
Далі були довгі тижні лікування та щоденні болісні процедури. Військовий зізнається: щойно чув, що їде «возик» з перев’язкою, вже настрій падав, не хотілося нічого. Але розпачу не було – тільки біль та лють.
Дружина Андрія каже, що українські медики – надзвичайні професіонали, адже вони вчаться дуже швидко та справді допомагають. Вона розповідає, що жодних проблем із лікуванням не було.
«За весь час лікування ми не стикалися з жодними грошовими питаннями: заплатити за операцію, імплант чи ще щось. Такого не було. Абсолютно! – запевняє Тетяна. – Хоча у нас було, якщо не помиляюся, 14 операцій і 12 вливань крові.»
Андрій лікується вже понад дев’ять місяців, з 15 жовтня. Права нога захисника ще до кінця не загоїлася, кістка має зростися, тому на повноцінну реабілітацію ще потрібен час. Однак, вже зараз Андрій говорить про повернення у стрій: «Стану на ноги, Бог поможе, закінчу курси офіцерські – і назад в армію».
Він говорить, що не хоче воювати, адже війна страшна і нікому не потрібна, однак вибору не має: «Не підемо ми туди воювати, вони прийдуть сюди. А що вони можуть – ми вже бачили там…».
