Процес дерусифікації назв вулиць Ужгорода – одна з найбільш обговорюваних тем останніх тижнів. Одні вважають його таким, що не на часі, інші переконані, що саме зараз і треба твердо відкинути усе, що пов’язує нас із Росією, – назви вулиць у тому числі. Свою думку до влади мають змогу донести усі, та наразі дзвінків, листів і звернень із проханнями перейменування та конкретними пропозиціями є в рази більше, ніж звернень цього не робити. Тому процес дерусифікації назв запустили. Про перше засідання комісії з перейменування вулиць «Про Захід» уже писав, нині ж розкажемо про те, як минуло друге засідання, на якому розглядали пропозиції щодо перейменування вулиць району Малий Ґалаґов.
Після того, як були офіційно оприлюднені пропозиції комісії (нагадаємо, що йдеться поки про чотири назви з 58-ми, запропонованих до перейменування, і вони носять лише рекомендаційний характер, адже будуть додатково винесені на громадське обговорення), у соцмережах здійнявся шквал критики. «Перший раз чую про цих людей», «А шо, в Україні немає видатних людей? давайте всі вулиці Іштванами і Адольфами поназиваєм», «Язик мош поламати з вашими Лаудонами», «Все життя живу в Ужгороді , але про вашого Іштвана не чула й не знаю який він патріот нашого краю!», «Ті хто там сидять в теплому місці та зручному кріслі взагалі у вас мізки відбиті, що пропонують таке???» – це лише невеличка частинка того, що писали ужгородці про ідею назвати площу Пушкіна площею Малий Ґалаґов, вулицю Михайла Ломоносова – вулицею Франтішека Крупки, вулицю Дмитра Менделєєва – вулицею Адольфа Лібшера, а вулицю Івана Крилова – вулицею Іштвана Лаудона. Такі коментарі вкотре довели, що ужгородці дуже мало знають про історію свого міста, тож спробуємо це виправити і розказати нині, хто такі ці люди і чому вони справді заслуговують на те, аби їхніми іменами були названі вулиці району Малий Ґалаґов.
Почнемо з площі Пушкіна. Ця частина Ужгорода за неповні сто років змінювала назву вже кілька разів: від початку це була частина набережної Рошковича, у 1932-му відрізок від нинішньої площі Пушкіна до мосту Масарика назвали Тиршовою набережною, в “угорські” часи вона звалася площею Героїв, далі була частиною Ленінградської набережної, після чого стала площею Пушкіна. Остаточно цей куточок Ужгорода сформувався на початку 1930-х років, коли було завершено спорудження всіх будівель навколо, а в центрі площі у 1932-му був встановлений пам’ятник одному зі засновників тіловиховного товариства «Сокіл» Мирославу Тиршу.
Пам’ятник той виглядав дуже лаконічно, достоту як і вся стримана функціоналістична архітектура площі. Саме такою вона була задумана творцями і саме цієї концепції варто дотримувати в майбутньому, коли постане питання, що робити з порожнім постаментом від пам’ятника Пушкіну.
Про це поки говорити зарано, але на засіданні комісії було озвучено, що назва площі має відповідати і її концепції (тобто, аби гіпотетично не було площі Сагайдачного з бюстом Орлика). Оскільки наразі немає точного бачення площі в майбутньому, було запропоновано назвати її нейтральною, але дуже важливою за змістом назвою – площа Малий Ґалаґов. По-перше, цей історичний топонім ніде офіційно не використовується (район Малий Ґалаґов носить таку назву лише умовно), по-друге, назва площі розкриватиме для туристів додаткову інформацію про цю частину міста, по-третє, це і є Малий Ґалаґов у всій його архітектурній красі. Все логічно, красиво, історично достовірно та емоційно нейтрально.
Переходимо до Адольфа Лібшера, чиє ім’я здалося деяким користувачам соцмереж таким смішним і недоречним для Ужгорода. Цим іменем члени комісії запропонували назвати маленьку вуличку Менделєєва, що починається від набережної Незалежності біля будівлі Рафанди і тягнеться до ректорату УжНУ. І не просто так, для цього є цілий ряд причин. Як пояснює дослідниця архітектурної спадщини Ужгорода, учасниця спільноти «Uzhhorod Modernism» Ліна Дегтярьова, без Адольфа Лібшера не було би Малого Ґалаґова у тому вигляді, який ми маємо, і не було би того Ужгорода, який ми знаємо. «Адольф Лібшер був у свій час дуже відомим і успішний урбаністом.
Він створив перший урбаністичний план в історії Ужгорода, бо до цього місто забудовувалося точково і без стратегії. Лібшер провів аналіз міської забудови і дійшов висновку, що весь старий центр Ужгорода варто залишити без радикальних змін, а новий адміністративно-житловий район – винести за межі історичного центру. До речі, в деяких інших містах Чехословацької республіки старі центри в цей період значно перебудували, наприклад, у Братиславі. Лібшер дуже дбайливо підійшов до проєктування Малого Ґалаґова, він у плані залишив нам обриси невеличкої притоки Ужа, цей вигин у формі підкови (теперішню вулицю Гойди) як характерне місце пам’яті. Крім того, Адольф Лібшер є архітектором кількох будівель Малого Ґалаґова, до прикладу, саме він є автором Крайового суду (колишній будинок профспілок на площі Народній), Окружного суду (нинішня будівля обласного управління Нацполіції на вулиці Ракоці), декількох житлових будинків. Його заслуга полягає і в концепції Великого Ґалаґова, який мав стати районом віллової забудови. Не знаю, хто зробив для загального вигляду Ужгорода більше, ніж Лібшер – адже він і спроєктував новий квартал, і зберіг старе місто», – пояснює Ліна Дегтярьова.
Ім’я Адольфа Лібшера сприймається зараз з певним подивом через те, що довгий час його не знали, як основного творця Малого Ґалаґова. Набагато більш «розкрученим», якщо можна так сказати, було ім’я іншого архітектора – Франтішека Крупки. Багато хто в Ужгороді вважає, що Крупка створив чи не кожну будівлю Малого Ґалаґова. Це не відповідає істині, хоча й не применшує заслуг цього архітектора. Наразі дослідники виявили лише три споруди, спроєктовані Крупкою, зате які – Земський уряд (нинішню будівлю ОДА та облради), Будинок Леґіодружства (будівлю на куті вулиць Корзо й Духновича) та Велику Рафанду (житловий будинок на набережній Незалежності, 21). Будівля Земського уряду створювалася братиславським архітектором з особливою прискіпливістю. Дослідниця архітектури Ужгорода Ліна Дегтярьова каже, що після виграного Крупкою конкурсу, він майже два роки працював над розробкою проєкту. Під час будівництва, яке тривало чотири роки, він бував в Ужгороді, активно контролював усі процеси. Саме тому на комісії було вирішено назвати маленьку вуличку, що починається з площі Народної між будівлями ОДА і Малої Рафанди й тягнеться до вулиці Собранецької, іменем творця найбільшої будівлі Малого Ґалаґова – іменем Франтішека Крупки.
Ну і до останньої пропозиції – вулиці Іштвана Лаудона. На засіданні комісії з перейменування вулиць звучало кілька пропозицій для зміни назви вулиці Івана Крилова, що простягається від вулиці Собранецької до площі Пушкіна. Пропонували імена художника Андрія Коцки, архітектора Йозефа Ґочара, інженера-будівельника Еміла Еґреші, професора гімназії Іштвана Лаудона. Кожен із них, безперечно, зробив свій вагомий внесок у розвиток Ужгорода. Коцка прославляв місто і край через свої геніальні полотна, Ґочар звів будівлю пошти і палац Баті, Еґреші побудував чимало церков і будівлю «Просвіти», а Лаудон заклав на своєму обійсті цілий ботанічний сад. Під час обговорення виявилося, що одна з вулиць міста вже носить ім’я Коцки, тож члени комісії голосували за інші три пропозиції – Ґочара, Еґреші, Лаудона. За варіант вулиці Іштвана Лаудона було віддано найбільше голосів. Пояснення просте: Іштван Лаудон проживав поруч, його будинок знаходився на нинішній вулиці Собранецькій, 27, а обійстя простягалося майже до берегів річки. Саме там професор гімназії ще у 1886 році заклав дендропарк, у якому вирощував екзотичні дерева: екзотичні дуби, таксодіуми (болотні кипариси), різноманітні види сосен і ялин (вірджинська, канадська, китайська, нормандська ялина), китайське мильне дерево, хвойні тсуги тощо. Саме з саду Іштвана Лаудона в Ужгороді з’явилися магнолії й надзвичайно цікаве реліктове дерево ґінкго. Є також версії, що культивувати на Закарпатті сакури теж першим став саме Іштван Лаудон. Його творіння на початку ХХ століття вважалося одним із кращих молодих парків Австро-Угорщини. Нині ж від того парку залишилося всього 0,4 га на території міської дитячої лікарні, які мають статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Сподіваємося, ми зуміли показати читачам, що назви для 3-х вулиць і площі Малого Ґалаґова були обрані невипадково. Що люди, іменами яких пропонують назвати ці вулиці, будуть вшановані заслужено. Ужгородці, не згідні з цим, зможуть висловити свою думку під час громадського обговорення, яке триватиме два місяці. Щодо подальших перейменувань, то вже цього тижня комісія засідатиме знову, обираючи нові назви для шести важливих міських магістралей – вулиць Гагаріна, Толстого, Тімірязєва, Грибоєдова, Можайського, Достоєвського.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Перше фото – «Uzhhorod Modernism»
