У 2003 році в ужгородському замку почали розчищати один із давно закритих і невикористовуваних підвалів. Пізніше там відкрили дегустаційну залу, в якій ви, можливо, бували, але до того підвали були багато років завалені дошками, будівельними відходами, сміттям і предметами, які за радянських часів, вочевидь, не вважалися музейниками історичною цінністю. Під час розчищення робітники натрапили на чимало таких цікавих речей (їх одразу переносили до сховища для подальшого вивчення). Аж тут з одного закутка хтось витяг з-поміж дощок скручений у трубку згорток. Це було старовинне полотно, яке страшно було навіть розгортати, адже фарба з нього обсипалася цілими шматками. Хтозна, скільки років воно пролежало в пилюці й сирості цього підвалу. Однак відомий історик, тодішній співробітник краєзнавчого музею Йосип Кобаль, котрому передали запилену знахідку, одразу зрозумів, що тримає в руках справжній скарб. Так був знайдений прижиттєвий портрет єпископа Андрія Бачинського.
Людям, котрі цікавляться історією Закарпаття, безперечно, відома постать цього єпископа. Його ім’ям названа площа перед греко-католицьким Хрестовоздвиженським кафедральним собором в Ужгороді, на фасаді самого собору можна побачити меморіальну дошку, присвячену єпископу, а в підземній крипті під собором дивом збереглося його поховання. Андрій Бачинський був фігурою дуже відомою і знаковою, увійшов в історію, перенісши осідок єпархії з Мукачева до Ужгорода та перетворивши у 1775 році покинуті старі будівлі єзуїтської церкви й колегії на кафедральний собор з резиденцією єпископа. Тож не дивно, що зображень його (як прижиттєвих, так і посмертних) збереглося доволі багато.
Почнемо з найвідомішого – того, який в дорадянські часи, коли резиденція єпископів Мукачівської греко-католицької єпархії ще не була розграбована, висів над розкішними дерев’яними сходами в портретній галереї єпископів. За багаторічною традицією, кожен єпископ, вступивши на посаду, замовляв офіційний портрет, який потім займав місце в цій галереї. На офіційному портреті, який виконав австрійський художник Франц Ліндер (Franz Linder) у 1792 році, Андрій Бачинський був зображений у зрілому віці, майже у повний зріст, тримаючи руку на розкішній єпископській митрі. Коли радянська влада ліквідувала Мукачівську греко-католицьку єпархію, цей портрет, разом із багатьма іншими, потрапив до картинної галереї щойноствореного краєзнавчого музею. Зараз він є частиною колекції Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая.
Однак дослідникам історії та релігії відоме не лише це зображення знаного єпископа. В залах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького в ужгородського замку можна побачити один унікальний експонат – карту 1777 року, на якій видно забудову Замкової гори, зокрема споруду замку, будиночки на суміжній вулиці та комплекс будівель колишнього єзуїтського храму з колегією та парком. Тобто карта показує все те, що отримала в дар самостійна Мукачівська греко-католицька єпархія, коли її адміністрація перебралася до Унґвара (Ужгорода). Загалом цей унікальний документ потребує детального вивчення й розшифровки всіх деталей зображень. Однак одна постать тут вважається розгаданою – це єпископ Андрій Бачинський, котрий сидить на троні (почесному кріслі), а перед ним на підставці зображені його символи влади – митра та єпископський жезл. Хто створив це зображення й наскільки точно воно передає портретні риси Андрія Бачинського, наразі невідомо. Як не знають дослідники походження й авторів ще кількох портретів єпископа, на які можна натрапити у відкритих джерелах.
Такою ж таємницею овіяний портрет, із якого ми почали цю статтю. Дуже хочеться вірити, що колись дослідникам вдасться знайти якусь інформацію про те, хто й коли його створив та як він потрапив до одного з підвалів ужгородського замку. У 2003 році, коли портрет був знайдений, музейні працівники припускали, що полотно там могли сховати навмисне. Наприклад, це міг зробити котрийсь із викладачів або студентів духовної семінарії під час виселення зі замку, боячись, що радянська влада може знищити портрет єпископа. Однак значно пізніше розгадка частково знайшлася завдяки світлині з історичного архіву Провінції св. Миколая Василіянського Чину св. Йосафата. На цій світлині зображено трапезну Мукачівського василіянського монастиря до захоплення й ліквідації обителі комуністичним режимом. Серед численних портретів на стінах є той, який знайшли у 2003 році в підвалі ужгородського замку – це доводить, що в дорадянський період полотно було у власності мукачівського монастиря й потрапило до музею серед інших конфіскованих радянською владою культових старожитностей.
От тільки у 2003 році портрет потрапив до рук працівників краєзнавчого музею зовсім не таким, яким ми бачимо його на старій світлині. Як уже зазначалося вище, хтось зняв (а точніше вирвав) його з підрамника, скрутив у трубку і залишив у вологому підвалі на кілька десятиліть. Можете лишень собі уявити, яким був стан полотна, коли його витягли з підземелля. Він мало не розсипався в руках, особливо ж був пошкоджений герб, який міг підказати, хто зображений на портреті. На щастя, на звороті полотна була розгадка, хоч і написана з помилкою – Andreas Bacsinky Episcopus Munkácsiensis (1772-1809). Оскільки на надписі бачимо дату смерті єпископа, то зрозуміло, що зробили його вже після 1809 року. Однак чимало деталей свідчать про те, що сам портрет був написаний ще за життя єпископа. Й оскільки виглядає він на ньому досить молодо, є припущення, що виконали його приблизно в той період, коли Андрій Бачинський став єпископом, тобто після 1772 року .
Кілька років цей таємничий портрет чекав на фахову реставрацію. Врешті у 2008 році за непросту задачу взялася на той час завідувачка сектору реставрації, художниця-реставраторка Крістіна Кліса. Нині вона розповідає, що портрет Бачинського був не найскладнішою роботою, яку їй доводилося виконати, однак і тут викликів вистачало. Коли реставраторка почала працювати з полотном, його можна було зберігати лише в горизонтальному положенні й будь-який рух спричиняв подальші осипання фарби. Перш за все, Крістіна Кліса провела фотофіксацію полотна, а також відібрала зразки фарбового шару й ґрунту для проведення хімічного аналізу, який показав, що художник використовував для створення портрета крейду, свинцеві й цинкові білила, чорні деревні фарби (продукт обвуглення), а також ртутні та мідні фарби.
Аби прибрати загрозу осипання живопису, реставраторка укріпила всю поверхню полотна спеціальним клеєм, який широко використовується під час реставраційних робіт. Після того вже можна було від’єднати від нижньої частини картини тонку чорну планку, яка, вочевидь, була колись частиною рами, і обережно натягти полотно на новий підрамник. Об’єм консерваційних та реставраційних робіт був великий, Крістіні Клісі навіть довелося латати прорізи від гвіздків, використовуючи шматки старого натурального полотна, подібного за товщиною до авторського (до слова, основа портрета Андрія Бачинського – це два акуратно зшитих між собою відрізи лляного домотканого полотна).
Загалом під час цих робіт були виявлені кілька цікавих деталей. Наприклад, портрет мав ознаки перемалювання, однак під час реставрації було вирішено не відкривати перший шар. Також було видно, що полотно хтось уже намагався реставрувати, але зробив це вкрай непрофесійно, навіть лакова плівка була вкрита нерівномірно. Найбільшу проблему в процесі реставрації складало зображення герба єпископа, який був втрачений на 70%. Перед реставраторкою стояла дилема: законсервувати герб у тому вигляді, в якому він перебував, або спробувати майже повністю його відновити. Зрештою на загальній раді було вирішено відновити герб, адже його зображення є відомим завдяки збереженим відтискам печатки єпископа. Зокрема на гербі є цікавий елемент – зображення пелікана, котрий розірвав дзьобом груди і годує своїми нутрощами пташенят. Цей елемент символізував готовність до самопожертви.
По завершенні реставраційних робіт портрет єпископа Бачинського знову почав виглядати майже так, як і приблизно 200 років тому, коли був щойно створений. Нині він уже не сиріє у підвалі й не захований у фондах музею. Побачити його може кожен відвідувач ужгородського замку в експозиції «З історії духовної культури Закарпаття ХVII – початку ХХ ст».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
